Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Ризиконавти 📚 - Українською

Читати книгу - "Ризиконавти"

190
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ризиконавти" автора Світлана Володимирівна Ягупова. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 65
Перейти на сторінку:
щупи, пінцети, молоток, ніж, набір пакетів і о десятій вилетів на “Боїнгу-747” компанії “Ейр Пенсільванія” до Лас-Вегаса, звідки літак місцевої лінії за дві години без пригод приставив його в Тонопу.

Кемпер чекав на нього біля трапа, засмаглий, худий, усміхнений сліпучою посмішкою кіноактора. Хвиля вигорілого до жовтизни волосся падала на його жилаву шию, приховуючи давні шрами. Вдягнений Вірджін був у льотний комбінезон, що сидів на ньому, мов улитий.

Вони обійнялися.

— За нормою належало б відвезти тебе спочатку до готелю, — сказав Кемпер, забираючи саквояж Аліссона і показуючи рукою на джип, який стояв поблизу. — Сідай, це наша. Але в мене змінилися обставини. Зараз ми повечеряємо, ти розкажеш про себе і — гайда.

— Тобто як гайда? — Ошелешений Аліссон покірно дав посадовити себе в машину. Кемпер сів поруч, і джип швидко побіг бетонним полем до лівого крила аеропорту — довгого барака з гофрованої бляхи.

— У нас із тобою лише два дні плюс сьогоднішній вечір на всю розвідку. На середу намічається чергове випробування… е-е… однієї штучки…

— Не мнися, що ви там зриваєте?

Кемпер засміявся, зупиняючи машину так, що Аліссон ледве не проломив головою вітрове скло.

— Всього півсотні кілотонн під назвою “Тайгершарк”, і що головне, зовсім недалеко від того місця, куди я тебе везу на екскурсію, миль за двадцять. Тому-то нам і слід поспішити.

Вони спустилися в напівпідвал і повечеряли в їдальні для льотного складу аеропорту, розповідаючи один одному останні новини.

— Ну, а чим конкретно ти займаєшся в даний час як учений? — поцікавився Кемпер, що не скаржився на відсутність апетиту ні замолоду, ні в зрілому віці.

— Пишу трактат про корисність шкоди, — булькнув курячим супом Аліссон. — Причому вже другий.

— А без жартів?

— Я цілком серйозно: займаюся теорією корисності шкоди. Ти вже чув, мабуть, що динозаври повимирали близько трьохсот мільйонів років тому?

— Ну, коли їх немає зараз, то очевидно повимирали.

— Є кілька гіпотез, які визначають причини регресії рептилій: спалах наднової недалеко від Сонця, тривала галактична зима — при можливому проходженні Землі крізь смугу пилу, нагромадження помилок у генетичному коді тощо. Всі ці фактори завдали непоправної шкоди фауні і флорі нашої планети, чи не так? Ну, а я намагаюся довести, що така шкода надзвичайно корисна для еволюції приматів і взагалі прогресуючих форм життя.

— По-моєму, це дурниці.

— Істина анітрохи не страждає від того, що її хтось не визнає, як сказав Шіллер.

— Я не про те, просто можна було б знайти цікавішу проблему. Правильно я тебе відірвав від рутини, відчуваю — всихаєш ти на пні в кабінетній тиші. Он навіть зморшки на лобі з’явилися… від зусиль зберегти розумний вираз обличчя.

— Від такого чую. — Аліссон посміхнувся. — Якщо жартуєш, значить ведеться тобі непогано. А за те, що витягнув з міста, спасибі, я дійсно нікуди останнім часом не виїжджав. Згідно з теорією мого безпосереднього боса Макнівена місто завдає людині комплексної травми, і слід перебувати в ньому якнайрідше. Так ти мені скажеш, нарешті, навіщо викликав? Я ще не мільйонер, щоб ні за пухлу душу викладати триста шістдесят доларів за переліт з Пітсбурга в Тонопу.

— Мільйони чекають на нас у пустелі, побачиш сам. — Вірджін розплатився за вечерю, і вони знову залізли в джип.

Літак Кемпера стояв в ангарі під охороною похмурого капрала ВПС передпенсійного віку. Вірджіна тут знали, і проблем ніяких не виникло, навіть ніхто й не запитав, хто з ним летить, і куди, і з якого приводу. Аліссон оглянув літак: моноплан фірми “Локхід” з випнутим черевом і блямбою на носі — локатором в обтічнику, а також із дюжиною контейнерів на підвісках під крилами.

Кемпер допоміг другові влаштуватися в кабіні за сидінням пілота, і за двадцять хвилин вони злетіли в бік низького сонця. Аліссон не любив тяганини, чекання і розміреного ритму буття, але й він був уражений тим, як швидко Вірджін приймає рішення і, головне, втілює їх в життя.

* * *

Аліссон не чув, як їхній літак двічі окликали по радіо пости радіолокаційної охорони полігона, борючись із раптовим страйком організму: хоча Норман був фізично міцний і витривалий, проте і його вестибулярний апарат внаслідок десятигодинного перебування в повітрі починав коверзувати. Упоравшись з “вестибуляркою”, Аліссон замислився над глибокою філософською проблемою: яка причина спонукала його взяти участь у черговій авантюрі Кемпера. Дружили вони з дитинства, і завжди заводієм в усіх компаніях і пригодах був Вірджін.

Вони майже не розмовляли, хоча Кемпер дав шолома з ларингофонами й пасажирові. Лише коли сонце сіло за обрій і внизу перестали зустрічатися вогні — свідки вторгнення людини в життя гористої пустелі Невади, Вірджін гукнув палеонтолога:

— Не заснув, старий? Незабаром будемо на місці. Я там давно нагледів непогану рівну площадку і на своєму “віслюкові” сяду навіть із заплющеними очима, так що не дрейф.

— А я думав, що доведеться стрибати з парашутами, — меланхолійно пожартував Норман.

Кемпер пирснув.

— За все життя я стрибав з парашутом тільки двічі, третій раз був би зайвий. Дивись вниз, праворуч по борту градусів десять.

Аліссон напружив зір і за хвилину в хаосі брунатно-чорних горбів і вибоїн під літаком розгледів маленьку хмарку зеленкувато-жовтого світіння.

— Що це?

— Те саме, через що я відірвав тебе від комфортного туалету. Тримайсь міцніше, зараз трохи протрусить.

“Віслюк” різко завалився ліворуч, пірнув униз, земля і вечірнє небо помінялися місцями, але ненадовго. Коли Аліссон зорієнтувався, літак уже котився по твердому грунті, підстрибуючи на нерівностях і простромлюючи темряву стовпами прожекторного світла. Зупинився, пробігши метрів із двісті. Кемпер вимкнув мотори, і запала пульсуюча тиша.

— Живий, орел?

— І веселий, — мляво пожартував Норман.

— На місце підемо завтра. — Вірджін зняв шолом і озирнувся. — Е, та ти геть кволий, хлопче. Посидь тут, поки я встановлю намет.

— До дідька, — сказав Аліссон, який провів у повітрі загалом одинадцять з лишком годин. — Я здатний заснути й так. Розбудиш завтра надвечір… а ще краще післязавтра. Що там світилося так гарно? Радіація?

— Фон, звичайно, вищий, ніж усюди в пустелі, крім “нульових точок”,[4] але в костюмах, що видаються льотному складові полігону на час випробувань, пройти можна. Відпочивай і не забивай голову питаннями, сам усе побачиш, оціниш і помацаєш.

Аліссон кивнув і провалився в сон, мов у печеру. Він не прокинувся навіть тоді, коли Кемпер переніс його з кабіни до намету і упхнув у спальний мішок, знявши тільки мокасини.

* * *

Льотчик просувався перший, і Аліссон бачив лише схил гори і підбори його чобіт. Одягнені в блискучі

1 ... 35 36 37 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ризиконавти», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ризиконавти"