Читати книгу - "Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі, Стівен Девід Левітт"

Якщо ви — людина, яка полюбляє ігри на відгадування, то пропонуємо вам кілька хвилин поміркувати ось над яким запитанням: які з вищенаведених пояснень видаються слушними, а які — ні? Підказуємо: із семи основних пояснень лише три можуть на підставі надійних даних, вважатися такими, що справді посприяли падінню рівня злочинності. Решта ж здебільшого являють собою плоди чиєїсь фантазії, продукти чиїхось егоїстичних інтересів чи просто результати прийняття бажаного за дійсне. Ще одна підказка: одна з найвизначніших причин різкого падіння рівня злочинності в цьому переліку не фігурує взагалі, бо вона не була наведена в жодній газеті.

Почнімо з нібито найменш суперечливого пояснення: зі зміцнення економіки. Падіння рівня злочинності, яке почалося з початком 1990-х, супроводжувалося бурхливим зростанням національної економіки та істотним зменшенням числа безробітних. Може здаватися, що саме економіка й стала тим молотом, що допоміг розтрощити злочинність. Та прискіпливіший погляд руйнує цю теорію. Справді, розвиток ринку праці здатен зробити певні різновиди злочинів менш привабливими. Але це стосується лише злочинів із прямою грошовою мотивацією: крадіжок, пограбувань зі зламом та викрадення автомобілів — і не стосується умисних вбивств, актів насильства і зґвалтувань. Крім того, дослідження засвідчили, що зменшенню числа безробітних на 1 % відповідає такий самий спад кількості ненасильницьких злочинів. Протягом 1990-х рівень безробіття знизився на 2 %, тоді як кількість ненасильницьких злочинів зменшилася приблизно на 40 %. Проте найбільша вада гіпотези про роль зміцнення економіки пов’язана саме із насильницькою злочинністю. З-поміж усіх видів злочинів, скоєних у 1990-х, найбільш очевидним був спад кількості умисних вбивств, і водночас низка переконливих досліджень продемонструвала, що між економікою та насильницькими злочинами не існує практично жодного зв’язку. Ця малопереконлива гіпотеза стає ще менш переконливою, якщо пригадати, що 1960-ті роки були періодом стрімкого економічного зростання — як і злету кількості насильницьких злочинів. Тож попри те, що на перший погляд сильна економіка 1990-х і може видатися слушним поясненням падіння рівня злочинності, нема аніякого сумніву, що вона жодним істотним чином не вплинула на схильність певних індивідів до кримінальної поведінки.

Утім термін «економіка» можна тлумачити в ширшому сенсі — як засіб споруджувати й утримувати сотні в’язниць. У зв’язку із цим розгляньмо ще одну можливу причину падіння злочинності: збільшення кількості ув’язнень. Почнімо ось із чого: перевернімо проблему злочинності з ніг на голову. Такий підхід інколи буває корисним. Замість допитуватися про те, що ж спричинило зменшення кількості кримінальних правопорушень, подумаємо над таким запитанням: чому їхня кількість спершу так різко зросла?

Протягом першої половини двадцятого століття показники насильницької злочинності у Сполучених Штатах були здебільшого стабільними. Але на початку 1960-х вони почали зростати. У ретроспективі тепер уже ясно, що одним із найважливіших чинників, які штовхали цю тенденцію вгору, була більш поблажлива система правосуддя63. У 1960-ті кількість ухвалених обвинувальних вироків знизилась, а ті злочинці, які все ж таки опинялися за ґратами, відбували там коротші терміни. Ця тенденція частково пояснювалася розширенням прав обвинувачуваних, і дехто почне стверджувати, що це було вже давно на часі. (Інші ж наполягатимуть, що розширення зайшло аж надто далеко). Водночас політики ставали дедалі толерантнішими до порушників закону: «Через страх, що тебе вважатимуть расистом, — написав колись економіст Гері Беккер, — бо афроамериканці й латиноамериканці скоюють непропорційно велику кількість правопорушень». Тому якби ви були в ті часи індивідом, схильним до скоєння злочину, усі обставини складалися б на вашу користь: невисока ймовірність бути засудженим і коротший термін ув’язнення — якщо ви все ж таки потрапили б за ґрати. Оскільки кримінальники реагують на стимули з такою самою готовністю, як і будь-хто інший, результатом вищеописаного став різкий сплеск злочинності.

Знадобилося трохи часу та багато політичного збурення, щоби врешті-решт ці стимули обмежити й згорнути. Злочинців, яких раніше відпускали (за правопорушення, пов’язані з наркотиками) або призначали виконання призначеного покарання умовним, почали натомість саджати до в’язниць. У період між 1980 та 2000 роками кількість людей, яких відправляли до в’язниць за незаконні оборудки з наркотиками, зросла в п’ятнадцять разів. Злочини, особливо насильницькі, почали каратися довшими термінами ув’язнення. Загальний ефект був вражаючим. На 2000 рік у в’язницях перебували понад два мільйони осіб, приблизно вчетверо більше, аніж 1972 року. Половину з них було ув’язнено протягом 1990-х64.

Статистика, що пов’язує посилення покарання зі зниженням рівня злочинності, є надзвичайно переконливою. Виявилося, що триваліші терміни тюремного ув’язнення діють і як запобіжний захід (для потенційних правопорушників на свободі), і як профілактичний (для тих, хто вже встиг опинитися за ґратами). Хоч якою б логічною така залежність здавалася, деякі кримінологи цю логіку заперечували. У науковому дослідженні 1977 року під назвою «Про користь мораторію на спорудження в’язниць» зазначалося, що рівень злочинності має тенденцію до зростання тоді, коли показники ув’язнень є високими. Наприкінці дослідження був зроблений висновок про те, що зменшення кількості ув’язнень неодмінно сприятиме зниженню рівня злочинності65. (На щастя, тюремники не відчинили ні сіло ні впало двері камер у своїх в’язницях і не повсідалися чекати, поки він не знизиться. Політолог Джон Дж. Ділуліо-молодший згодом прокоментував: «Вочевидь, треба мати диплом з кримінології, щоб засумніватися в тому, що перебування небезпечних кримінальників за ґратами сприяє зниженню рівня злочинності»66).

Аргументація «Мораторію» ґрунтується на тій засадничій помилці, коли кореляцію плутають із причинно-наслідковим зв’язком. Розгляньмо такий паралельний аргумент: мер великого міста спостерігає, як його мешканці шаленіють від радості, коли їхня команда перемагає у щорічному чемпіонаті США з бейсболу. Мер натхненний цим взаємозв’язком (як і автор «Мораторію»), але не бачить його спрямованості. І наступного року видає постанову, згідно з якою мешканці його міста мають розпочинати святкування перемоги в чемпіонаті ще до того, як здійснюється перший кидок, бо в його затьмареній голові панує переконання, що це дійство має забезпечити перемогу.

Безумовно, існує багато причин негативного ставлення до різкого зростання кількості ув’язнених. Не всім до вподоби той факт, що значний відсоток американців, особливо чорношкірих, перебувають за ґратами. Тюрми ані на крок не наближають нас до усунення глибинних причин злочинності, які є складними й різноманітними. І, насамкінець, в’язниці навряд чи є дешевим варіантом розв’язання проблеми: утримання за