Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки 📚 - Українською

Читати книгу - "Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки"

283
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки" автора Неля Шейко-Медведєва. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 76
Перейти на сторінку:

Під вечір наступного дня знову заявився Модест. На цей раз з великим букетом квітів, шампанським і цукерками від «Рошен». Вона дозволила йому залишитися винятково для того, щоб випробувати себе як жінку, котра знає, як воно має бути. Але, незважаючи на її зусилля і поривання, все скінчилося, як завше — напругою, роздратуванням, на які наклався прикрий здогад, що та сліпуча катастрофа, яка змусила її увірувати в те, що вона — повноцінна жінка, буде унікальною і не повториться вже ніколи й ні з ким… Хіба що з тим бандитом, але шукати його однаково, що шукати смерть.

«Ні, ні! — відбивалася вона від свого намислу, попиваючи чай на кухні. — Просто Модест надокучив мені. Треба спробувати з іншим чоловіком — досвідченим, завзятим. А щоб такий забажав мене, я мушу змінити і вигляд, і поведінку. Стати доступнішою, яскравішою, пікантною, попри чортів дзюбак!»


— Більше не приходь! — заявила вона вранці розімлілому, задоволеному собою бой-френдові. Той обурився, що якась там пиячка з підбитим оком морочить його — розумного, шляхетного, на якого задивляються не лише молоді жінки, але й студентки, й присягнув, що назавжди забуде дорогу до неї, невдячної. Забрався, хряснувши дверима, аж будинок здригнувся, з пакетом, у який вона вночі, передбачаючи його «шляхетну» реакцію, склала речі — шовкову піжаму, щокаті оксамитові капці, лосьйони, дезодоранти, пінки для укладення залишків «кундзєравого» волоссячка, спрей, упаковку зубочисток та улюблену книжку «Міфи давньої Греції». Рося провела його глузливим реготом:

— Прощавай, Аполлоне! Прощавай, мріє юних німф! Зустрінемося на Парнасі! — й подумала: «Слава Богу, що він забрав не лише своє причандалля, але й луну свого по-бабськи писклявого голосу, й запахи своїх дешевих дезодорантів, гострих і нетривких. А той бандит був щедро охляпаний дорогим парфумом — терпким і водночас солодкавим, до якого долучався запах тютюнового диму та чоловічого поту. Цікаво, він сам вибрав той парфум чи дружина йому придбала? Навряд чи такий вовцюга має дружину, а тим паче дітей. Швидше всього, замешкує сам, має гроші, ні в чому собі не відмовляє».

Поглянула на себе в дзеркало й зателефонувала Бількевичу на мобільник.

— Ну, що там? — хрипко відгукнувся він. Видко, «заправлявся» і під час вихідних.

— Романе Тадейовичу! Мене вчора вжалив шершень. Під самим оком. Мушу бігти в поліклініку, бо обличчя, як подушка, й голова терпне!

— Біжи! — невдоволено буркнув начальник. — Але щоб завтра була на роботі!

— Дякую вам! Дуж-же дякую! — проспівала зі сльозою й, запудривши під жовклий синець, побігла в салон краси — змінювати зовнішність.

Вийшла звідтам аж під обід — коротке чепірхате волосся, золотаве на маківці, каштанове на скронях, підчорнені брови, на віях півкіла туші, на щоках — кіло «штукатурки», лискучі вуста (барви карпатського меду), манікюр-педикюр. І подалася в «шопи», за обновами. Придбала там суперяскраву — малиново-синьо-жовту блузку-«кажан» з натурального шовку, білу, незвично коротку — до колін — спідничку, руді туфлі з височенними підборами і зграбну шкіряну торбинку на золотистому ремінці. Оновилася прямо в магазині, й, повертаючись додому, вдоволено відзначила, що чоловіки з цікавістю зиркають на неї — що за курвочка, звідкіля прикотила? Заусміхалася собі: «З тамтого світу, хлопчики, що під кущем у парку!»

Зайшла у бар, замовила собі пляшку пива, й уже за хвилину підсів до неї ведмедкуватий дядько (очі, як маслючки), але вона зігнорувала його загравання, позаяк він хоч і був пристойно зодягнений, проте відгонив потом і дезодорантом за п’ять гривень.


Наступного ранку підхопилася на півгодини швидше, ніж зазвичай, підправила зачіску, забілила «блямбу», підрум’янила щоки, вбрала «циганські» сережки — подарунок бабусі, райдужні обнови, і подалася на службу, як на свято — дивувати колежанок і клієнтів.

Софійка на впізнала її. Крикнула: — Вийдіть! Ми ще не працюємо! — А почувши її голос, заволала:

— Дівчата! Це ж Роська! — і пішло-поїхало: — Що ти з собою зробила? Була дівчина як дівчина, а тепер чупирадло! Вар’ятський колір! Вар’ятська стрижка! Хто тобі порадив так підцигикатися і вбратися, як бамбула? Не гнівайся, Росю, але ти схожа на повію з найдешевшого борделю!

— Справді? — підсміхнулася дівчина. — А мій бой-френд у захваті!

— Модест! Не може бути! — Це Галюня.

— Не Модест, а мій новий кавалір!

— Новий! — Оксанка мало не впала з крісла.

— А Модест? — шепнула Софійка. — Він що, покинув тебе?

— Ха-ха! — реготнула Рося. — Невже я схожа на покинуту дівчину? Це я послала його… до мами назавше! — й подумала: «Як солодко визнавати, що не чоловік мене «послав», а я його!»

— Чому?

— Бо він залегкий для мене! Скупий, а головне — маломожний.

Жіночкам заціпило: «Що ж це діється?! — читалося в їхніх очах. — Носата Роська (мама сконала в тюрмі, а татка хіба що дідько знає) «відстукала» достойному панкові з довгим родоводом, якого дивом запопала і з яким два роки носилася, як жебрак зі шкіряним кейсом! Ще й прилюдно ганьбить його! Розпатякує, який він у ліжку! Похваляється новим… Невже справді знайшла ліпшого?»

Увійшов Бількевич — свіжий, бадьорий, у новому костюмі. Схоже, догодив «лускатій». Зміряв Росю зачудованим поглядом:

— Вау! А казала, шершень поцілував! Обличчя, наче подушка!

— Було як подушка, але після уколів спласкло, і крововилив піджовкнув, — завиправдовувалася Рося, показуючи на «блямбу».

— Еге! — згодився начальник. — Пасує до волосся! — і пожартував:

— Росю, ти в нас тепер, наче «лямпка Ілліча». Можеш гроші рахувати при світлі свого чуба!

Подався у свій кабінет, а жінки, дарма, що в двері ощадкаси вже роздратовано погупували клієнти, кинулися до Росі:

— Хто він? Де ти з ним познайомилася? Старий чи молодий? Тутешній чи турист?

— Мій перевесник. Вчилися разом в універі. Має квартиру у Львові. Працює в «Авалі», — скоромовно збрехала вона й, задерши носа, поцокала до свого бюрка.


Після роботи, щедро на парфумившись і підмалювавши вуста, Рося до потемків «публічилася» містом, шокуючи новим «іміджем» знайомих жінок, заходила в кав’ярні й бари, замовляла каву, пиво, цигарки, пильно, не відводячи

1 ... 35 36 37 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки» жанру - 💛 Любовні романи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки"