Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Мереживо людських доль 📚 - Українською

Читати книгу - "Мереживо людських доль"

400
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мереживо людських доль" автора Наталія Хаммоуда. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 58
Перейти на сторінку:
class="book">Зі скрипом відчинивши дверцята він провів пальцем по поличці навколо якоїсь філіжанки. «Скільки пилу… давненько тут ніхто не протирав. Та так і є: скоро три роки як померла мама, а батькові було не до прибирань. Важко було тут татові. Туга за мамою не давала йому спокою.

Віднайшовши у шафі літрову пляшку батькової фірмової наливки «Іванівка» на сливах (так її жартома назвав батько в честь самого себе), Олег налив собі трішки у сірувату склянку, попередньо витерши її куточком сорочки. Відпивши єдиний ковток, чоловік відчув яке приємне тепло розливається по усьому його тілу. Він підійшов до каміна, вийняв з-під нього кілька полін, і розклав їх аби як. Олег намагався розвести вогонь, але дрова трохи відсиріли, і ніяк не займались.

Продовжуючи наполегливо чиркати сірниками йому все таки вдалося побачити, як спалахнув вогник. По кімнаті миттєво розійшовся запах димку. Олег присів у крісло з наливкою в руці і замислився. Він думав про те, як тут спокійно, як тихо. Очі його потроху закривалися. Він не хотів здаватися, але сон був сильнішим від нього. Чоловік дрімав. Йому щось снилося…


…— Татку! Мамко! Дивіться, що я знайшов. Це стародавня монетка! — Кричав маленький хлопчик підбігаючи до чоловіка, — це скарб?

— Скарб, скарб. Ти наш найбільший і найдорожчий скарб, — засміялася молода красива жінка, і погладила хлопчину по голівці.

— Ну показуй, що знайшов, шукачу скарбів, — крикнув чоловік, і загнавши лопату глибоко у землю, зробив крок назустріч синові.

Хлопчик простягнув батькові монетку. Вона була брудна і почорніла від часу.

Батько розглянув монетку і поплескав малого по плечі.

— Точно, скарб! Ох, який козак зростає! Правда матусю?

Жінка глянувши схвально на чоловіка сказала хлопчикові:

— Ну, йди, синку, пошукай ще скарбів. Може знайдеш щось інше, а нам з татком копати треба. Раптом дощ…


У каміні тріснуло поліно, і Олег на мить розплющив очі, але знову провалився у сон…

…— Олежику, ну чому двійка? Що тобі заважає вчиться? Що? Чим ти так сильно зайнятий? Вештаєшся невідомо де цілими днями. Олег, ти зрозумій, що навчання світло, — твердив батько.

— Ну тату… та вивчу я. Вивчу, і все перездам. Мамо, ну скажи хоч ти батькові, що я вивчу. Ви що, ніколи уроків не прогулювали? — звернувся до обох. — Та ви ж самі молодими були, то повинні і нас зрозуміти. Ми з хлопцями допомагали Васі картоплю копати. У нього мати хвора, а батько у в’язниці. Ну осінь вже пізня, а картопля в городі ще. Ну як не допомогти? Ви ж самі вчили ближнього в біді не кидати. Я зараз же піду і все вивчу.

Хлопець пішов, і зупинився за дверима, а батько, глянувши на матір з гордістю сказав:

— Справжнім зростає. Чуєш, люба? Чоловіком зростає. Людиною!

У матері на очі накотили сльози, і вона, пригорнувшись до батька, згідливо кивнула.


…— Що? Яка повістка, синку? Ти ж в інституті вчишся? Як в армію? Коли? — засипала запитаннями, мов градом, мати.

— Завтра мамо, завтра. Ну не можу я косити. Пацани пішли, а я? Ну прийду, тоді й довчуся. Ось тато так само вчився і нічого — прекрасний спеціаліст.

— Тато навчався… інші часи були, інші порядки. А зараз… — в надії хоч щось змінити в останній моментне вщухала мати.

— А що зараз? — заступився батько, — армія завжди армія. Нічого, нехай іде. Порядку навчиться, дисципліни. Міцнішим стане. Іди синку з Богом! Мати, приготуй все необхідне. Син у нас зовсім дорослим став.

— Бережи тебе Господь, синку, — тихенько прошепотіла мама, і пішла збирати речі.


…— Чоловік у житті повинен зробити три речі: побудувати будинок, посадити дерево і виростити сина. А ти синку не думаєш про сім’ю? У мене в твоєму віці вже ти бігав. А ти все: кар’єра, кар’єра… писанина одна в голові. Все успіху шукаєш? А якщо успіх так і не прийде? А що потім? Кого після себе залишиш? Що залишиш?

— Батьку, ну не пили ти сина, — майже з криком вимовила мама.

Раніше вона так не розмовляла з батьком. Вона взагалі завжди була спокійною, розміреною, а тут, майже зірвалася. Вона ховала очі. Їй було соромно, але такі випадки повторялися все частіше.

— Ти синку не ображайся на матір. Роки та хвороба роблять свою погану справу. Мати тобі не признається, але недовго їй залишилося. Ти б частіше до нас заїжджав.

— Я постараюся тату, обіцяю.

Хвіртка закрилася. Коли вона відкрилася знову, матері вже не було.

— Я ж не зможу тут без неї, сину. Не зможу. Я в будинок престарілих написав, щоб мене прийняли.

— Ну навіщо ти так, тату? Ти до мене переїжджай. У мене простора квартира. Та й удвох веселіше буде. А в село влітку будемо навідуватися: гриби збирати, варення з ягоди варити… Я поїду. Справи невідкладні. Пробач. Ну не ображайся. Я через тиждень приїду і заберу тебе до себе. Чуєш тату? Ну, не сумуй!

…— Батьку, де ти? Я приїхав, тату! — кликав Олег Івана, але марно.

Іван сидів у кріслі біля каміна. Поруч стояв чемодан, в руці ключ від вхідних дверей. Він чекав на сина. Чекав, та так і не дочекався.

— Батьку, батьку…


Він не відповів.


…Олег повернувся в кріслі. У каміні догорали дрова. Він глянув на годинник. «Скільки ж я спав? П’ятнадцять хвилин? Дивна штука сон. Все життя перед очима пролетіло. І батьки, як живі. Все як наяву.

Він підійшов до комп’ютера, відкрив «Блокнот», і почав набирати назву нового роману…

«Ви завжди у серці».


Тату, не рубай вербу!

Вчепившись за рукав батькової старої пошарпаної сорочки, Максимко намагався відтягнути батька

1 ... 35 36 37 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мереживо людських доль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мереживо людських доль"