Читати книгу - "Ігри долі"

День у день Андрій стежив то за одним, то за другим, намагаючись помітити їхню помилку, якусь підказку, але марно. Вони вели себе зразково. І тільки одна маленька деталь дала йому підказку. Не примітна, але така бажана.

Маленький золотий кулон, який знайшли під диваном у вітальні, де сталося вбивство. Спочатку цій знахідці не надавали вагомості, адже Марія його впізнала. Він належав Денисові. Подарунок Марії на річницю їхнього весілля. Він його носив на ланцюжку, але чомусь його не знайшли.

Та у зв’язку з останніми подіями ця знахідка перетворилася на доказ. Але так думав тільки Андрій. Марія з детективом ніби змовилися і майже завжди перечили йому, кажучи, що в нього вже манія і йому потрібно відпочити, щоб не схибнутися. Ніхто йому не вірив, але він вперто твердив, що це Денис замішаний у вбивстві. Щодня він діставав свою сестру різними запитаннями, намагаючись відтворити у її пам’яті події того жахливого періоду.

Марія розуміла брата, його порив знайти вбивць своєї сім'ї, але іноді це вже було схоже на безумство. Чому він вчепився в ідею, що Денис вбивця? Якою б він людиною не був, але на вбивство він не здатний. Як не як, вона з ним прожила багато років у шлюбі. І ніяких садиських повадок ніколи за ним не помічала. Але кулон… вона не була впевнена, але під час прибирання вона його не знаходила. Пройшло багато часу з того моменту, коли він пішов. Чому саме тепер його кулон знайшовся? І в такий невідповідний момент. Але вона боялася розказати Андрію про свої здогадки. Хто знає, як він себе поведе? Може, увірветься до будинку Дениса і вб’є його на місці, нічого не питаючи. А якщо він не винен? Вона буде співучасницею вбивства людини. Але приховувати це від Андрія Марія не могла. Та спершу вона поділилася здогадами з детективом Лемачовим, з яким у неї склалися дружні відносини. Він їй порадив нічого не говорити братові, поки сам не вияснить правду.

Але як часто трапляється з жінками, коли їхній язик заживає власним життям і пробовкує таємниці, Марія все- таки розказала Андрію правду.

Андрій сприйняв це, напрочуд, спокійно. Марія навіть зраділа, що він не накоїть дурниць, про які вона думала. Але це був спокій тільки зовнішній. Насправді в його душі бушувала буря. Він навчився приховувати свої справжні почуття від навколишнього світу, тому Марія навіть не здогадувалася, який страшний план прокручується у голові її рідного брата.

Цілу ніч Андрій не міг заснути, а з ним і Марія. У кожного були свої причини. Марія пережива за Андрія. Надто він спокійно сприйняв цю новину. Це доказ, якого він так довго шукав. Але судячи з його поведінки, здавалося, що Марія розповіла йому якусь небилицю. Спочатку Марія навіть зраділа, що Андрій такий спокійний. Але щось їй підказувало, що то затишшя перед бурею. Нащуривши вуха, вона лежала, наслухаючи будь-який шорох, який свідчив би про Андрія та будинок, обгорнула тиша. Ані шороху, тільки неспокійне дихання Марії, і збуджене — у кімнаті Андрія. Ніяк він не міг збагнути, чому Денис так вчинив? У них були хороші відносини. Ну, не склалося у них з Марією. Іноді таке буває. Чим заванила його сім’я? Вони ж невинні. А його спільник Стас, як він міг так жорстоко його покарати?

Люди дивні істоти. Ніколи не можна бути впевненими, що у них на думці. Можливо, сьогодні, дивлячись довірливо у твої очі, вона планує, як завтра встромити тобі ніж у спину. Як же важко сприймати людську жорстокість? Що такого зробили ці невинні люди, яких убито, що їм не дали вдосталь насолодитися життям? Чим завинили маленькі діточки, чиї життя так жорстоко увірвали?

Можливо, якби стало відомо півроку тому, хто претендент на звання вбивці його сім’ї, Андрій би, навіть не роздумуючи, всадив би кілька куль у цього монстра, навіть не питаючи, чому він так вчинив. Але тепер… За цей час він став надто цинічною і жорстокою людиною. Перед тим, як він відправить вбивць у пекло, вони побувають у земному пеклі. І він був упевненим, що у Пеклі їм буде комфортніше, ніж на Землі.

Але це потім… десь за кілька годин. Коли сонце прокинеться і запалить Землю яскраво-жовтим кольором. І хтось не дочекає, коли воно сяде за горизонт…

Вранці до схід сонця Андрій був уже на ногах. Хоча він і не спав усю ніч, але почувався бадьоро, навіть дуже. Тихенько вийшов з будинку і попрямував у відомому тільки йому напрямку. Принаймні він так думав. За ним з вікна стежила його сестра, і вона була впевнена, куди попрямував її брат, але нічого не могла вдіяти. Це його вибір. Він знає, що робить. І будь-які дії Марії могли б зашкодити йому. А вона не хотіла підвести свого брата. Одного разу це трапилося і закінчилося так плачевно. Вона усьому винна і ніколи їй не вимолити у нього пробачення. Їй залишається тільки чекати і молитися. Хоча як це парадоксально звучить. Молитися, щоб брат скоїв вбивство. Щоб залишився живий і неушкоджений. Щоб повернувся до неї. Вона його прийме будь — якого. Навіть вбивцею…

Вже кілька тижнів він ходив цією дорогою. Кілька тижнів він повертався ні з чим. Але сьогоднішній день не схожий на всі попередні. Сьогодні він нарешті поквитається з вбивцями своєї сім’ї. І єхидна усмішка скривила, колись таке лагідне обличчя.

Андрій оглянув все навкруги