Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » В тіні янгола смерті 📚 - Українською

Читати книгу - "В тіні янгола смерті"

258
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "В тіні янгола смерті" автора Тарас Завітайло. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 49
Перейти на сторінку:
Щоб мене багновиця затягла…

Водяник був явно в гуморі, чого не можна було сказати про козаків. Андрій скакав мовчки, а Бородавка супився і час від часу щось тихо бурмотів у вуса.

— Чого це ви? — здивовано вигукнув Никодим. — Понадувались, як воші на морозі! Не на похорони ж їдемо!

— Шиї нам добряче намилять, якщо гетьман на Січі, — відповів Бородавка. — Ох і розпече ж він нас!

— За що? — вигукнув Никодим, перекрикуючи шум вітру та гул кінських копит.

— Козаки без його відома на море ходили, — відповів Андрій. — І хоч не гетьман над нами голова, а рада військова, але у воєнний час і кошовий, і гетьман мають владу над козаками, а зараз батько Петро є для нас і те, і інше. Отож готуйте хлопці шиї! А що наказному голови не зносити, так це вже точно!

Козаки під’їжджали з боку поля, уже виднілися січові будівлі Чортомлика. Вершники стишили хід. Рада збиралася в полі, козаків з’їхалося чимало, виднілися бунчуки і хоругви. Публіка була досить різномаста, в основному голота: латані сорочки та потерті шаровари. Старшина стояв у стороні, і ще здалеку Андрій з Бородавкою помітили, що немає наказного Шапки, але й гетьмана також не було. Козаки і водяник, спішившись, стриножили коней.

— Здоров був, Степане! — крикнули відразу кілька козаків, звертаючись до старого характерника, що свідчило про його авторитет серед козаків. Бородавка поклонився. Деякі з козаків упізнали Никодима й помахали йому шапками.

— О! Кацап! Здоров!

Никодим посміхнувся.

— А де Колій? — крикнув він козакам.

— Тут я, тут! — вигукнув Іван і, працюючи ліктями, став пробиратися крізь юрбу до водяника.

— Радий тебе бачити, Никодиме!

Козак і водяник обнялися.

Слідом за Іваном підійшов Дорош і, скинувши шапку, привітався.

— Такі-от справи, братчики! Гетьман гінця надіслав, похід буде! — звернувся він до новоприбулих.

— А сам що ж не приїхав? — запитав Бородавка.

— У Києві справи мають, але гонець сказав, що гетьман був у гніві великому через похід наш останній. Шапка більше не наказний.

— А старшина? — запитав Андрій.

— Старшина була проти походу, — відповів отаман, — залишилася.

Бородавка тим часом спілкувався зі старим козаком Швайкою.

— А який чорт Явтуха смикнув у похід іти? Пень старий! Сидів би собі у своєму зимівнику, борті доглядав! Свирид його ледь живого до Гапки Андрієвої в Очеретянку привіз.

Швайка лише зітхнув.

— А Бог його знає! Живий, кажеш? А ми вже думали, амінь козаку…

— Кепсько йому, правда, але живий, — відповів Бородавка.

І тут Степан побачив, що до старшини підійшли із десяток людей, одягнених на кшталт запорожців, але чуби їх щойно почали відростати, та й вуса були зовсім коротенькі.

Швайка перехопив його погляд.

— Помаки, — кивнув він, — із Синопа.

Бородавка сплюнув.

— Заради задоволення, нещасні, віру батьківську зрадили.

— Вони, Степане, сорок невільників з неволі агорянської привели, і гріх свій ще спокутують сповна. Буде похід на Синоп.

Очі Бородавки округлилися. Здається, це трохи розвеселило Бородавку.

— Ов! Це діло! Синоп, місто коханців! Тримайся, Анатоліє!

Вдарили литаври, і гул над козацькими гуртами стих. Уперед вийшов головний писар Війська Запорізького Петро Буздиган.

— Військо Запорізьке! — голосно крикнув писар. — Батько наш, гетьман Петро Сагайдачний, пошли йому Боже здоров’я на многая літ, прислав гінця свого!

Від старшин відокремився молодий, пристойно вбраний козак, стрижений «під макітру», з пергаментом у руці.

— Говори, козаче, — звернувся до нього Буздиган, — що велів передати тобі гетьман!

Козак прокашлявся і розгорнув пергамент.

— Славному Війську Низовому чолом б’ю! Дійшов слух до мене, матері вашій ковінька, що ходили ви, діти мої, походом на Чорне море без відома мого і сорому там набралися великого! Знаю напевне, що виною сьому є наказний отаман Іван Шапка, поставлений мною на час моєї відсутності на Січі-матінці. Владою, даною мені Радою військовою, велю Шапку гнати з наказного в три шиї і киями дурня побити, яких приписую не менш тридцяти. Шлю з гінцем своїм десять помаків із Синопа, оскільки місто це взяти велю, щоб повернути славу козацьку. Також відправляю з гінцем сим жалування Війську Запорізькому в розмірі трьох тисяч злотих на потреби військові.

Нового наказного, з Божою допомогою, нехай вибере Рада військова.

Під сим підписуюся: Кошовий отаман Війська Запорізького і Гетьман всія України Петро Сагайдачний.

Щойно гонець опустив руку з пергаментом, як пішов гул по рядах козацьких — гул схвалення. А кілька козаків тим часом уже тягли Шапку, блідого, як стіна. Але козаки лише

1 ... 35 36 37 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В тіні янгола смерті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В тіні янгола смерті"