Читати книгу - "Дике серце. Таємниця чоловічої душі"

Ти допоможеш тим, хто вчитися готовий!

Комусь пошлеш нестерпний гострий біль,

Комусь утому, гіршу за хворобу,

Комусь сліпу настирливу тривогу,

Чи божевілля. В того день і ніч

Націлена стріла бридкої смерти,

А хтось бажає втамувати голод.

Хтось знає лиш неспокій і жалі,

Він зневажає все, чим є, що бачить,

Похмурий погляд помічає тільки зле,

Мов у краю нестатків і нещастя.

Комусь пошлеш глибокий сум чи жало Кохання нещасливого й прощання,

Комусь байдуже серце — гірш за все!

Лукавий хоче душу осквернити,

Та від брехні до віри вона лине,

До тебе, істинного і святого,

У кому «є» злилося із «можливим».

(Джордж МакДональд, «Щоденник Старої душі»)

Це дуже небезпечний момент, коли здається, що Бог налаштований проти всього, життєво важливого для нас. Сатана вичікує сприятливого моменту і кидається звинуватити Бога в нашому серці. Бачиш, каже він, Бог сердиться на тебе. Він розчарувався в тобі. Якби Він тебе любив, все було б гладко. Ти ж розумієш, Він не хоче допомогти тобі. Ворог завжди спокушає нас відновити контроль, повернути собі і відбудувати несправжнє «я». Нам слід пам’ятати, що саме через свою любов до нас Бог руйнує нашого самозванця. Як нагадує нам Послання до євреїв, Бог картає саме сина, отже не падайте духом (див. Євр. 12, 5–6).

Бог руйнує нас, щоби спасти нас. Ми думаємо, що це нас знищить, але все навпаки — мусимо рятувати від того, що знищить нас насправді. Аби ступити разом із ним на шлях чоловічої ініціяції, ми повинні якнайдалі відійти від несправжнього «я» — відкласти його, охоче відмовитися від нього. Це видається безумством, тоді почуваєшся надзвичайно уразливим. Бред припинив пошуки своєї групи. Стюарт почав відкривати своє серце для емоцій, стосунків, для того, що так давно поховав. Алекс перестав «їсти скло», відмовився від усього, що пов’язане з образом мачо, щоб сміливо поглянути на те, на що раніше не дозволяв собі дивитися. Я відмовився від перфекціонізму, виїхав із Вашингтона і вирушив на пошуки мого серця. Ми просто прийняли запрошення покинути все, на що покладалися раніше і зважилися піти з Богом. Ми можемо робити це самостійно або дочекатися, щоб до цього нас призвів Бог.

Якщо ви гадки не маєте, яким є ваше несправжнє «я», тоді можна почати з питання до людей, з якими ви живете і працюєте: «Як я на вас впливаю? Як вам зі мною жити (чи працювати)? Що вам не вдається зі мною обговорити?». Якщо ви ніколи і слова не скажете на зборах, бо боїтеся, що скажете якусь дурницю, що ж, тоді час висловитися. Якщо на зборах ви завжди пануєте, бо ваше відчуття власної вагомости походить від того, що ви тут за все відповідаєте, тоді варто на якийсь час замовкнути. Якщо ви вдарились у заняття спортом, тому що там почуваєтеся ліпше, то, можливо, настав час перепочити і побути вдома зі сім’єю. Якщо ви ніколи не грали в жодну гру з іншими чоловіками, тоді настав час піти з хлопцями до спортзалу і покидати м’яча в кільце. Іншими словами, зустрічайте свої страхи прямо. Викиньте фіговий листок, вийдіть зі сховку. Як надовго? Довше, ніж вам би того хотілося настільки довго, щоб витягти на розгляд глибші проблеми, щоб рана зі самого низу випливла на поверхню.

Втрачати несправжнє «я» — боляче; хоча це й маска, ми її носили роками, тому втрата її схожа на втрату близького друга. Внизу, під цією маскою, захований увесь біль і страх, від яких ми втікали і ховалися. Дозвольте йому піднятися на поверхню — і це може струсити нас, як землетрус. Бредові здавалося, що він помирає. Можливо, і ви переживете такі ж відчуття. Або ж почуваєтеся, як Енді Ґалегорн, який написав пісню «Сталеві ґрати»:

Так он як почуваєшся на дні розпуки,

Коли зруйновано збудований тобою дім,

Так ось що значить зрозуміти — сам на сам Ти є не тим, ким удаєш себе на людях.

Але це не кінець шляху, це лише початок подорожі. А ви прямуєте до свободи, зцілення і справжности. Послухайте продовження пісні:

Так ось що значить — повернутись до життя

І знову взяти ситуацію у свої руки.

Так он як почуваєшся, коли ти вільний

І розбиваєш ланцюги, що поневолювали душу.

ВІДІЙТИ ВІД ЖІНКИ

Що далі ми відходимо від несправжнього «я», то уразливішими і беззахиснішими почуваємося. Нас спокушатиме бажання повернутися до наших утішників у пошуках якоїсь розради, повернутися в ті місця, де раніше знаходили втіху