Читати книгу - "Розстрільний календар"

Галю, ти ж знаєш, як рідко я радів і як багато треба для того, і от тепер, коли я пишу тобі, що сповнює мені груди почуття радости — так це значить, що сталося в моїм житті те, чому й ти разом зо мною — я знаю — радітимеш. У мене мало зараз потрібних слів — мені б тільки хотілося пригорнути тебе так міцно, щоб відчула ти всім єством твоїм, що пригортає тебе чоловік, у якого буяє життєва сила і в м’язах, і в серці, і в думках.

Я пишу тобі, а надворі, за вікном, сонце — і мені, їй-богу, так важко стримати себе, щоб не скрикнути: яке хороше життя, яке прекрасне майбутнє в людини, що на це майбутнє має право! Я цілую тебе, рідна моя, і прошу: запам’ятай дату цього листа, як дату найкращого з моїх днів.

28.03.35

Твій Євген28

Убивство Кірова стало каталізатором нових «подвигів» радянських спецслужб. В історії репресій цей етап має назву «кіровський потік». Одна з перших наймасштабніших хвиль злочинів характеризувалась не лише потужною пропагандою, а й змінами у кримінально-процесуальному кодексі: саме тоді були організовані сумнозвісні «трійки», що мали повноваження проводити «слідство» швидко.

На межі 1934 та 1935 років в Україні була сфабрикована справа «підпільної контрреволюційної боротьбистської організації», до якої входили видатні митці та колишні члени Української комуністичної партії (боротьбистів). Очолював Виїзну сесію Військової колегії Верховного Суду СРСР Василь Ульріх. Десяткам новоспечених «членів Центру боротьбистської організації» інкримінували створення підпільної організації, що начебто проводила всередині КП(б)У роботу «по нагромадженню націоналістичних сил», та створення місцевих терористичних груп у Полтаві, Харкові і в Києві.

Під час закритого судового розгляду Андрій Панів, Валер’ян Підмогильний, Валер’ян Поліщук, Василь Вражливий-Штанько, Володимир Штангей, Григорій Епік, Григорій Майфет, Данило Кудря, Євген Плужник, Левко Ковалів, Микола Куліш, Микола Любченко, Олександр Ковінька, Олександр Полоцький, Петро Ванченко, Семен Семко-Козачук, Юрій Мазуренко та інші отримали від 7 до 10 років позбавлення волі.

Над справою працювали начальник 2-го відділення та помічник начальника Секретно-політичного відділу (СПВ) УДБ НКВС УСРР Семен Долинський-Глазберг (розстріляний у лютому 1938 року), начальник СПВ УДБ УНКВС по Харківській області Марк Говліч (Говбіндер) (розстріляний у 1938 році), які разом з оперуповноваженими СПВ УДБ НКВС УСРР Сергієм Пустовойтовим (розстріляний у 1937 році) та Миколою Грушевським (розстріляний 7 вересня 1937 року) були нагороджені за «роботу» грошовою премією в розмірі двох місячних окладів.

28 березня 1935 року нарком внутрішніх справ УСРР Всеволод Балицький (розстріляний 27 листопада 1937 року) у наказі № 261 констатував: «СПВ УДБ НКВС УСРР викрито і ліквідовано контрреволюційну організацію українських есерів-боротьбистів. Попереднім та судовим слідством встановлено, що боротьбистська організація мала за мету відторгнення України від Радянського Союзу і перетворення її в колонію німецького та польського фашизму. Організація ставила своїм безпосереднім завданням вбивство керівників радянської влади та комуністичної партії, склавши для безпосереднього виконання терористичних актів кілька терористичних груп у Києві, Харкові та Полтаві. Учасники боротьбистської контрреволюційної організації засуджені...»

4 серпня 1956 року рішенням Військової колегії Верховного Суду СРСР учасники «справи боротьбистів» були реабілітовані, а кримінальна справа проти них припинена.

Махун Сергій. Бійня на «літературному фронті». Сьогодні — День пам’яті жертв політичних репресій і Голодоморів в Україні // Дзеркало тижня. — 2007. — 23 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/5SiJcK

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/YS2K2q

Політичні репресії в УРСР кін. 1920-х — 1-й пол. 1930-х рр. // Територія терору: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/4DxZQE

Шевченко Сергій. Список розстріляних у Сандармосі українців і вихідців з України // Радіо Свобода. — 2012. — 12 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/J1Lpzx

Шандрович Зенон. В боях за волю України. Червоний терор в Україні 1917—1953 рр, боротьба з національно-визвольним рухом. Режим доступу: https://goo.gl/CfErWs

Шаповал Юрій. Фатальний бренд. 70 років тому, у 1935-му, було сфабриковано «Справу боротьбистів» // День. — 2005. — 19 лютого. Режим доступу: https://goo.gl/myRdMn

Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи. — К.: Абрис, 1997. Режим доступу: https://goo.gl/BTMb84

Попереднє слідство у справі Миколи Вороного розпочалось 28 березня 1934 року. Слідчі вишукували у діяльності 60-річного митця елементи «контрреволюційної діяльності». Цього дня на Вороного була заповнена анкета обвинуваченого та проведений допит «трубадура націоналістичної контрреволюції».

Того самого дня допитали чотирьох свідків у його справі — Любомира Дмитренка, Аркадія Добровольського, Івана Ле та Петра Колесника: «Допитані свідки Іван Ле, Колесник, Дмитерко і Добровольський показали те, що Вороний є ідеологом української націоналістичної буржуазії, що всі його праці є контрреволюційними і Вороний, з моменту приїзду з еміграції, вів контрреволюційну націоналістичну агітацію», — йшлося в обвинувальному акті.

Згодом ці свідчення були представлені на допиті Вороному. Письменник відхилив висунуті проти нього звинувачення, заперечував участь у контрреволюційному підпіллі.

Особлива нарада колегії ДПУ УСРР 31 березня 1934 року винесла ухвалу: «Вороного Миколу Кіндратовича ув’язнити у виправтрудтабір строком на три роки, рахуючи строк з 28 березня 1934 року, з заміною засланням у Казахстан на той же строк, на місце заслання направити одиночним порядком».

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/YS2K2q

Коваль Роман. Нариси з історії Кубані. Український революціонер Кубані Степан Ерастов. Режим доступу: https://goo.gl/EP4Jqp

Костюк Григорій. Микола Вороний. // Сучасна Україна. — Мюнхен, 1951. — Ч. 25. — 23 грудня. Режим доступу: https://goo.gl/uF6fFQ

Орел Світлана. Микола Вороний: остання трагічна сторінка // Дзеркало тижня. — 2006. — 16 червня. Режим доступу: https://goo.gl/mL1wxg

Сюндюков Ігор. Микола Вороний,