Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Риб’яча кров 📚 - Українською

Читати книгу - "Риб’яча кров"

175
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Риб’яча кров" автора Іржі Гаїчек. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 135
Перейти на сторінку:
Так кажуть.

— Це дурня, — запротестувала я, — якось він був у Празі, коли вони їздили від школи на екскурсію. Він мені розповідав.

— А як давно це було?

— Років із тридцять п’ять тому…

Анна пирснула від сміху.

Сутеніло, а я знову стирчала в хаті в дядька і більше ніж навчанням займалася безцільним спогляданням ріки. Підручник було покладено на друкарську машинку, прикриту матерією, а я дивилася геть за вікно. Я чекала Оліну, але з’явився Гонза.

— Щось ти злякалась. Мучить совість, ні? — сказав він і взяв із тахти шолом. — Не бійся, я прийшов тільки по мотоцикл.

— Куди їдеш? Тато тебе відпустив?

— Це дурні запитання… Тато пішов у нацкомітет, у них там зустріч.

— І що тут смішного?

— Він поводився так поважно, ніби йшов на засідання уряду.

— Коли ви двоє перестанете гризтися?

— Він смішний. Як пишається тим, що є членом нацкомітету! Причому його там із його маскою важливості тримають тільки тому, що більше ніхто цим займатися не хоче. А ці його народники? Усе одно вони роблять тільки те, що їм дозволять комуністи.

Він підійшов до мене, відкрив синю теку. Гортав підписані папери.

— Чудово, сестро. Я знав, що ти потай тут щось вигадуєш.

— Там є і твоє ім’я, помітив?

— Так. І татове теж. Він тебе з цим викинув геть, так?

— Я не хочу йому про це казати, доки ми не зберемо достатньо підписів.

— Дай мені якусь ручку, — сказав Гонза й став робити лиховісний вигляд. — Коли предок про це дізнається, то просто всреться…

Оліна прийшла тільки ввечері.

— Я найперше пішла до вас додому, — почала вона й сіла на тахту так рвучко, аж та заскрипіла.

— Сподіваюся, ти татові нічого не сказала?

— Ні, я говорила тільки з твоєю мамою. Я все одно запитувала себе, Гано, чи має це якийсь сенс? Барак аж там, у кінці села, їм може бути байдуже.

— Гаразд, але вони так само живуть у селі, як і ми. Анна теж казала, що ми маємо пройтися по всіх, щоб це мало значення.

— Але уяви собі Голеца — який смисл? Ті, із третього поверху, можливо. А Швабал, ти ж знаєш, що він говорить у пивниці, коли нап’ється. Що вони б мали затопити тут усе. Він мені огидний.

— Шваб з Аранкою нам усе підпишуть, не бійся. А щодо інших — побачимо. Ми повинні спробувати.

— Але до Швабалів ти підеш сама. І до Голецових теж.

— Чому й до Голецових?

— Ти знаєш його з корівника.

— А ти — із магазину.

— Пошлемо туди Анну, — в Оліни засвітилися очі.

— Вона не вдома, вони кудись поїхали з Хозе.

Ми ще якийсь час домовлялися, перш ніж я взяла листки з текою й ми пішли. Уже було темно. Ми пішли не прямо, а повз пивницю, потім угору, повз склади, тож до барака ми підійшли згори.

— На біса, немає автівки Шваба, — зауважила я.

Але їхні вікна на першому поверсі світилися. Було замкнено, але ми чули звідти голосну музику й загонистий голос.

— Арана співає? — здивувалася Оліна.

— Ні, радше свариться, — сказала я.

— Гм, і доволі матюкливо, — погодилася Оліна.

Ми зайшли в коридор, я намацала в темряві вимикач. Нічого.

— Мабуть, перегоріла лампочка.

З Оліниного голосу я зрозуміла, що йти далі вона не хоче.

— Не будь боягузкою.

Світла не було й на сходах. Оліна боялася йти нагору, але боялася також залишатися в темному коридорі сама. Я піднімалася сходами в темряві, на боці відчувала Олінину долоню.

— Ти тримаєш мене, немов у лещатах, — зашепотіла я.

Зі щілини під дверима лилося світло. Я постукала у двері й відступила на крок, наступивши при цьому Оліні на

1 ... 35 36 37 ... 135
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Риб’яча кров», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Риб’яча кров"