Читати книгу - "Анна Київська – королева Франції"

У перший рік перебування в королівстві Анну хвилювало інше. Вона ніяк не могла звикнути до Франції, писала про це батькові, Ярославу Мудрому.

Це ж добре, що чоловік не міг прочитати її листів. І не тільки тому, що Анна писала чужою мовою, якої він не знав, Генріх узагалі не вмів ні читати, ні писати – як уже згадувалось, хрестиком розписувався.

Що й казати, перші її враження від Франції були безрадісними.

Іван Антонович Кочерга, знаний (сміливо можна сказати – видатний) драматург України, народився на Чернігівщині (1881 рік). Закінчив Київський університет, протягом двадцяти років мешкав у Житомирі, виступаючи зрідка як літературний критик, можна б сказати, шукав себе. І знайшов.

Головним його жанром виявиться драматургія, де він заявить про себе як про зрілого майстра. Історичні драми, соціальна комедія, драма-феєрія, драматичні поеми, водевілі, оперети. Історичній тематиці Іван Антонович присвятив комедію «Фея гіркого мигдалю», драму «Алмазне жорно», драматичну поему «Свіччине весілля» (1926–1930).

Переїхавши до Києва, редагував журнал «Театр», а в роки Великої Вітчизняної війни – газету «Література і мистецтво». Ось тоді він і створив патріотичну драму-поему «Ярослав Мудрий», що стала одним з найвидатніших творів української драматургії… Досить відчутно передав колорит тих далеких часів Ярослава Мудрого – за п’єсу був удостоєний Державної премії СРСР. Написана під час війни, вона з успіхом ішла в театрах Радянського Союзу.

Русь тих часів, звідки прибула до Франції Анна Ярославна, була квітучим краєм, краєм високої культури. Недарма ж скандинави називали її Гардариком – «країною міст». Париж XI століття в порівнянні зі стольним градом Києвом був і справді невеликим містечком.

Приїхавши до Парижа, Анна не виявила в ньому краси, хоч Париж того часу із скромної резиденції каролінзьких королів уже перетворився в головне місто країни і навіть отримав статус столиці – але не тільки… Як писала Анна батькові в Київ, Париж і справді був похмурий і некрасивий, тож і скаржилась в листах, що потрапила в село, де немає палаців і соборів, якими так багатий Київ.

В оцінці Парижа Анна не була упередженою і, що головне, не помилялася.

Париж у ті часи був невеликим, хоч уже й мав гучне ім’я. Спочатку назва цього міста, точніше, селища, була іншою: Lutecia Parisioram, Лютеція Парізіорум, себто Водяне житло паризіїв. Розташовувалось воно на острові Сіте в самому центрі Сени, що називалася у ті століття Секваною, на латинський лад. А паризії були одним з кельтських племен, які в давні часи населяли територію Європи. (Тепер пам’ять про них збереглася хіба що в назві французької столиці.) З 358 року в усіх писемних джерелах назва Лютеції почала писатися по-іншому: Civitas Parisiorum – Місто паризіїв, потім ще простіше – Parisia, Паризія, Paris – Париж.

Як піднятися на башти королівського замку в Парижі, видно було все невелике тодішнє місто. Внизу тече Сена, по її зеленкуватій воді снують човни рибалок та купців-торгівців. Ген – гора Мучеників. На низькому правому березі – передмістя, що доходять до руїн абатства Святого Мартина. Нижче – млини. А далі вулиця Святого Мартина переходила в давню римську дорогу й зникала за обрієм…

Париж тих часів був невеликим, тісним і таки достоту брудним. Справді похмурим і непривабливим у порівнянні з сонячним, просторим Києвом, з його красивими соборами і церквами.

Із листів Анни ми дізнаємось сьогодні, що західна Європа тих часів – це було велике, глухе і безпросвітне поселення, околиця світу. Вважається, що політика римської гілки християнської церкви привела до повної деградації населення Європи, період з 500–600 до 1000–1100 років у Європі нині історики називають «Темними віками».

«Темні віки» – це історіографічний термін, що означає період європейської історії з VI по X століття. Але в один день чи місяць та рік темні віки не закінчилися, вони тривали ще й в XI столітті. Характерною ознакою того часу називають відставання західного регіону від Візантії, мусульманського світу і Китаю. (Правда, нині в західній історіографії широко використовується термін Раннє Середньовіччя.)

То що це таке – темні віки (в російській і деяких інших історіографіях термін практично невідомий)?

Королева Анна розмовляла, як уже згадувалося, кількома мовами – латинь, грецька, руська, знала церковнослов’янську. Але тут постає запитання: як вона могла спілкуватися з неграмотними французами, які цих мов тоді не знали? Відповідь: королева Анна знала ще й французьку. Хоча вже, якщо бути точним, то французької тоді не було, оскільки європейські мови почали розвиватися лише після епохи «Темних віків». Королева Анна у Франції спілкувалася готською мовою, що у Франції була предтечею французької, а до того мешканці Європи розмовляли й на різних діалектах. Зокрема, й на діалекті франків, що його загалом уже прийнято називати французькою мовою. Анна Ярославна прибула з міста на Дніпрі, що для всіх народів Європи було легендарним містом, про яке тоді розповідали міфи кельтів, германців, скандинавів. І в очах тамтешніх мешканців Анна з її трьома, а по суті – чотирма мовами, була королевою, що прибула з легендарних країв. Недарма ж Римський Папа Микола II, подивований політичними здібностями Анни Київської, писав їй у листі: «Чутки про ваші доброчинності, чарівна діво, дійшли до наших вух, і з великою радістю чуємо ми, що ви виконуєте в цій досить-таки християнській державі свої королівські обов’язки з похвальною рвійністю і чудовим розумом».