Читати книгу - "Багряний рейд"

— Угу, — погодився Юрій. — Як далі? Ховаємося від людей?

— Сховаєшся тут, у селі, — пирхнула Майя. — Усе залагодити просто. Одружитися треба.

— Як знав! У вас, баб, одне в голові!

— Так точно, товаришу молодший лейтенант! — Вона задерикувато випнула груди, вперла кулаки в боки. — Одне в голові! Ваша безпека! І моя, до речі!

Зрозумівши — неправий, Гордієнко трохи заспокоївся, почухав потилицю.

— Отак зараз і одружуватися?

— Не відразу. Чи ти взагалі не хочеш?

— Та можна, чого ж… — прозвучало так, ніби йому пропонували добавку борщу.

— Коли так, вдома не сидітиму, поки стосунки офіційно не оформлені. Далі, раз так кортить зробити з мене офіцерську дружину — домашню господарку, не матиму нічого проти. Але краще, аби я мала іншу роботу, де не залежала б від тебе прямо. Подружжя не може працювати отак, як ми. Ти — дільничний, я — при тобі діловодом.

— А так, як зараз, діловод може бути?

— Дам тобі, дорогенький, повний розклад на жінок та дівок у макарівських установах. Хто з ким спить чи підсипає.

— Знаю. Не дуже там ховаються, місто ж маленьке.

— Велике село, — поправила Майя. — Тому, Юрку, поки ми так — нічого страшного. Але подумай, прискорити процес треба. Розпишемося, там видно буде.

Пробурчавши щось про бабську корисливість, Гордієнко розмову припинив, і Майя зрозуміла: дільничний не опиратиметься, він уже погодився. А його нинішні гарикання — те саме, що її «не треба», коли Юрій уперше поліз до неї. Так вони окреслили кожен свою територію, остаточно з’ясували, чого хочуть одне від одного, і на тому перемовини слід вважати звершеними.

Тож візиту вчительки не здивувалася — подив викликала причина відвідин.

Агата Колпакова жила в Королівці від цього літа. Приїхала сюди з десятирічним сином із Курська. Вдова військового інженера з початком війни поїхала в Ташкент, у евакуацію, там влаштувалася редактором на «Ленфільм» — кращої роботи філологиня знайти навіть не мріяла. Повернувшись назад після остаточного звільнення рідного міста, Агата, вже знаючи про загибель чоловіка під Сталінградом тієї зими, застала на місці свого будинку велику вирву. Потинявшись по установах і всюди, де тільки можна, нагадуючи про свій статус офіцерської вдови, вона зрештою погодилася їхати до Харкова працювати в школу, за фахом. Що там сталося, Майя не знала, як не уявляли собі інші, з ким Агата познайомилася на новому місці. Але щось серйозне таки мало відбутися, аби її в терміновому порядку перевели спершу — до Києва, а потім узагалі в сільську школу.

Майя не мала дітей, а з новою вчителькою не встигла до пуття познайомитися. Приміщення семирічки німці спалили, відбудовувати влада збиралася, але без школи була не лише Королівка, на всіх матеріалів не настарчиш. Тож поки діти вчилися в уцілілій будівлі сільради, для цього прибудували приміщення й зробили окремий вхід. Дільничний займав службову кімнату в самій сільраді, там же — робоче місце Майї. І хоч жінки товклися в одній будівлі, близько познайомитися за короткий час не встигли. Через те здивувалася, коли Агата, скинувши квітчасту хустку й поправивши короткий йоржик волосся, видала просто з порога:

— Поговорити треба.

— Хоч присядь, — розгублено запросила Майя, тут же виправившись: — Присядьте.

— Можемо на «ти». Між нами не така велика різниця.

— Ви мою метрику бачили?

— Я вас бачу, — мовила Агата, так само швидко виправившись: — Тебе.

— Гаразд, сідай у хаті.

Майя кивнула на лавку, але вчителька ступила до столу, відсунула ослона, вмостилася, розправивши хустку на плечах. Потім вичікувально подивилася на господиню.

— Чаю? — по-світськи запитала Майя.

— Звичайно. У тебе, мабуть, є справжній чай, — коротка пауза, потім додала, ніби виправдовуючись: — Я теж такий мала, не думай.

— Та я не думаю нічого, — знизала та плечима. — Взагалі, не зовсім розумію, що в тебе сталося.

— Чому в мене щось повинно статися?

Майнуло в голові: таки праві ті, хто називає вчительку трошки дивною. Хоч війна, від якої втомилися всі, міняє кожного. Майя не виключала: її так само хтось може вважати дивакуватою. Причину знайде завжди.

— Ти прийшла поговорити. Досі ми лише віталися. Третій місяць у нас, а з людьми ані півслова. То твоя справа, але ж ось раптом приходиш на розмову, — навмисне підкреслила: — До мене. Чи ти по всіх хатах ходиш?

Агата повела плечима.

— Обходити хати — твого мужика служба.

— Отакої! — Майя схрестила руки на грудях. — Яке тобі діло до мого чоловіка?

— Мужика, — вперто повторила гостя. — Поки не одружитесь, він тобі не чоловік.

Майя кинула стримуватися, загрозливо посунула на незвану гостю.

— Ще раз — яке твоє собаче діло?

Агата підвелася, але страху в очах не читалося, зустріла й витримала