Читати книгу - "Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати"

Койот посміхнувся й відказав: «А чи я схожий на копа?» Тепер він навмисно повз упритул до бордюру, тим самим змушуючи Фламінго вихляти між дорогою, паркометрами та пожежними гідрантами, аби триматися на рівні з автівкою.

У своєму віці Койот мав би летіти по дорозі життя на верхній позначці спідометра, натомість — він ледве повз. На роботі він був рабом погодинної платні, яку одержував за те, що нав’язував покупцям у супермаркетах нові товари: плямовивідники, мило з дезодорантом, йогурти, вмовляючи тих скуштувати чи бодай нюхнути новинку. Сьогодні він сам був покупцем. Саме він замовляв музику.

Фламінго, підтюпцем тримаючись біля автівки, прохекала: «Хочеш, я навчу тебе кільком сексуальним тех-нікам». Останнє слово вона розбила на два, тож воно чулося начебто «тихо…нікому». При цьому вона кинула на нього погляд, який змусив Койота перевести свій на те місце, де палець із обручкою лежав на кермі. «Десять баксів, — простогнала Фламінго, — і твоя пані буде верещати так, що всі сусіди вирішать, ніби ти її лупцюєш».

«П’ять баксів», — відрубав Койот.

«Татку, освіта нині дорого коштує. Десять, — не погодилася Фламінго, трусячи перукою та розчісуючи пасма своїми загребущими, мов граблі, багряними нігтями. — Те, чого я тебе навчу, може врятувати твій шлюб». Послухати Фламінго, то трах із нею був аж ніяк не звичайнісіньким адюльтером, а довгостроковою інвестицією в освіту, а саме: як найкраще догодити дружині. «Нап’ялити» Фламінго в жодному разі не означатиме подружню невірність, а навпаки — дружній лікнеп, що даруватиме матері його малючки дещо набагато цінніше за повну шафу хутряних шуб або шухляду, доверху засипану діамантовими обручками.

«Дай-но мені підрахувати банк», — помізкувавши, мовив Койот. Якось примудряючись кермувати самими колінками, він перегнувся через пасажирське сидіння та відчинив бардачок, у якому тримав дрібні гроші на оплату паркування. Все ще тримаючи Фламінго на гачку, Койот почав вивуджувати з бардачка численні нікелі та дайми і складати їх охайними стосиками на сидіння коло себе. Він лічив їх уголос, час від часу збиваючись та починаючи знов, піднімаючи напругу очікування, з одного боку, та гаячи робочий час Фламінго — з другого. Поки він, цент до центу, доїхав до десяти доларів, він змусив Фламінго пробігти підтюпцем не мало не багато аж вісім кварталів, і це на високих підборах.

От чого Койот ніяк не міг уторопати, це чому за секс, на відміну від гамбургера, так складно платити: та ж сама Фламінго намагалася здерти з Койота ще три бакси на презерватив і вибачила їх лише тоді, коли він знов почав відраховувати їх по одному центу.

Фламінго розташувалася таким чином, що її штучна перука колихалася десь між Койотовим пузом і кермом. Сам Койот зовсім не був певен, що «блоу джоб» якось збагатить його у сексуальному плані, як коханця, та, як перший крок, спротиву воно не викликало. Тим паче що його аж розпирало від утіхи, що у напівтемряві він таки не додав їй цілих тридцять сім центів.

Утім, насолодитися таємними радощами сповна йому не вдалося, бо він і незчувся, як його «горішки» немов стиснув могутній волохатий кулак, який, не випускаючи їх, одразу ж тицьнув його туди, звідки ріс його корінь. Стегна аж підкинули його, немов того песика, з яким бавляться на собачому майданчику. І саме тоді, коли нічого не залишалось, окрім виплеснутися назовні та зняти напруження, мала` прокинулася й одразу наробила у нові спортивні штанцята. Тому кінчати йому довелося під її вереск і запах щойно забруднених штанців.

Утім, Фламінго мала рацію. Спускаючи їй у дзьоб, Койот значно зміцнив узи свого шлюбу. Одначе зовсім не тому, що чогось новенького навчився. Ні, іронія полягала в тому, що хай як це жахливо, а ніколи Койот не любив свою маленьку родину більше, ніж після того, як витяг свою «гідність» з рота Фламінго. Щойно його кінець упав, кров, що його напувала, миттю припливла до серця, наповнюючи його до стану просто кам’яної ерекції. Ще до того, як до нього повернулася «дихалка», ще коли він стягував кондом зі знесиленого кінця та крутив ручку, опускаючи віконце, Койот уже палко бажав лиш одного: признатися дружині… як же він обожнює її. Ще за мить, коли він жбурляв замаслену вологу гумку геть на вулицю, Койотиха вже здавалася йому найчарівнішою та найшляхетнішою жінкою на землі. Він на таку досконалість не заслуговував — про себе вирішив він.

Дорогою він намагався не замислюватися над тим, як вміст ось такої гумки, котру щойно викинув у придорожню канаву, свого часу перетворився на його обожнювану манюню. Так само не замислювався Койот і над тим, що і Фламінго колись була для когось пухнастим клубочком радості. Для нього, як і для багатьох інших, вона була те, що зветься «вірняк», і не хотілося зайвими роздумами руйнувати те, що й так добре. Та понад усе він побоювався дивитися в люстерко заднього огляду, бо йому ввижалося, що мала не спить, а дивиться назад на дорогу. Так він кружляв години дві, але коли скермував автівку додому, то відчував себе Одисеєм, який повертався до Пенелопи після двадцяти років морських мандрів.

Ніколи він не робитиме цього знов — умовляв себе Койот. Він і так не дозволяв собі кусати двічі ту саму річ: арахісове масло з ексклюзивним ароматом, картопляні чіпси з новаційною текстурою для поліпшення смакових відчуттів, — переднє сидіння автівки було скрізь заляпане залишками таких, скажімо, одноковткових продуктів, запакованих у разові пробнички. Така вже була в нього робота.

«Подружня зрада, — заспокоїв себе Койот, — змушує серця битися вдвічі ніжніше»[90].