Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ратники князя Лева 📚 - Українською

Читати книгу - "Ратники князя Лева"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ратники князя Лева" автора Петро Михайлович Лущик. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 74
Перейти на сторінку:
свій план.

— Як ви знаєте, месіре, що між нашими союзниками Генуєю і Монгольською імперією укладено договір, згідно з яким останні віддали генуезцям ділянку землі у Криму. Ті заснували там фортецю Кафу. Зараз там не фортеця, а лише назва, але це ненадовго. В усякому разі, саме туди пливуть всі торгові генуезькі кораблі. Далі товари розходяться в інші міста. Мене найбільше зацікавило місто Ак-Ліба[15]. Там річкою можна легко добратися до руських володінь, — говорив Руерг.

— Як ви доберетесь до Кафи? — поцікавився Х’юго де Ревель, котрому даний план видався слушним.

— Я дізнавався, що в порту Tipa стоїть корабель генуезького торговця Спіноли, який везе товар до Кафи. Він згодився мене взяти до себе на борт. За певну суму, звичайно. Судно відпливає через три дні.

— В якості кого ви з’явитесь на землях Рутенії?

— В якості торговця. Що купуватиму — ще не знаю. Зорієнтуюся на місці. Тому, месіре, мені потрібна певна сума грошей.

— Візьмете у скарбника, — недбало кинув магістр. — Кого ви берете з собою на допомогу?

— Я поїду сам.

Це здивувало де Ревеля.

— Звичайно, одна людина приверне менше непотрібної уваги, ніж цілий загін, навіть неозброєний, — говорив він. — Але ж ви не знаєте місцевої мови! Вам знадобиться тлумач.

— Тут, у місті, його точно не знайдеш, — відповів Карл Руерг. — Спробую найняти людину, знайому з місцевими справами, вже там.

Х’юго де Ревель не міг не відзначити, що шевальє продумав майже все.

— Ваш шлях проляже через володіння хана Ногая. Щоб полегшити вам дорогу, я напишу йому листа. Ми з ним якось зустрічалися. Не думаю, що він забув про це. А ви, шевальє, ідіть та готуйтеся до подорожі. І нехай вам допоможе Бог!

Шевальє Карл Руерг чемно вклонився і вийшов.

XVI

Того дня це вже було третє посольство, і Лев Данилович почав було навіть підозрювати, чи не змовилися всі замордувати його саме сьогодні. Він подивився на печатника Захарія Витановича таким поглядом, неначе саме він винен у тому.

— Сподіваюся, це все? — в голосі Лева чулися металеві нотки.

— На жаль, ні, князю! — розвів руками той.

— І кого ще мені принесло?

— Тебе бажає бачити гонець короля Василька.

— Он як! — підняв брови Лев. — Ну, тоді нехай почекає. Його я прийму насамкінець. А зараз розкажи, що це за люди?

— Не можу точно сказати, князю, — виправдовувався печатник. — Раніше я з ними не зустрічався.

— Добре, клич! — махнув рукою Лев. — Не думаю, щоб вони забрали багато часу.

Захарій один раз вдарив посохом по долівці. Два дружинники, що стояли обабіч дверей, одночасно відчинили половинки, впустивши до зали дивний гурт. Найперше в очі кидався багатий одяг, відмінний від руського. Усі прибулі мали смагляві обличчя, густі чорні бороди і великі гачкуваті носи. Лев зацікавлено розглядав посольство. Один із прибулих, видно найстарший, про що свідчило срібло у волоссі і, здається, найбільший ніс, підійшов до трону, на якому сидів князь, і опустився на одне коліно.

— Славний князю! Прийми вітання від нашого царя Хетума Першого[16] і нас особисто! — із сильним акцентом промовив він.

— Хто ви, благородні люди? І звідки прямуєте? — поцікавився Лев.

Він хотів більше дізнатися про них, щоб не виглядати у їхніх очах неуком, — про Хетума він чув уперше і не мав жодного уявлення, де той править.

— Наша вітчизна зветься Вірменія, — говорив старійшина. — Вона знаходиться в Азії. Ми змушені були покинути її через те, що нас там гнобили чужинці: то монголи, то візантійці, то перси. І все через віру.

— А яка у вас віра?

— Ми християни, князю! Може, ми молимось не так, як ти, але ми також шануємо Христа.

— І що ви хочете?

— Чули ми, що ти, князю, радо поселяєш у своїх містах чужинців, які можуть принести тобі славу і прибуток. Дозволь і нам поселитися на твоїй землі, а головне — у славному місті Львові. Ми обіцяємо шанувати вашу мову, звичаї та віру, але хочемо, щоб шанували і наші.

— Якщо ви хочете жити тут, у Львові, всього того, про що ти, достойний, сказав, я вимагатиму дотримуватись, — відповів князь Лев. — А те, що у вас не такий обряд, для мене значення не має. Має лише те, що ви християни. Тут у мене багато різних обрядів, найбільше — латинян. А ви часом не католики?

— Ні, князю, не католики, хоч найвищий духовний ступінь у нас зветься католикос.

— Тоді ви візантійського обряду?

— І не візантійського. З нами прибули

1 ... 35 36 37 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ратники князя Лева», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ратники князя Лева"