Читати книгу - "Вітри сподівань"

Клавдія інколи підкидала гостре слівце, коли примічала, що чоловік занадто вже «розкозакувався», проте була цілком згодна, коли він, розгарячившись, розповідав про визволення з полону Клавдії. Вона бачила його завзяття та рішучість у бійці. Коли батько попрохав старшого синка черпнути йому із шаплика водиці, своє слово встигла вставити і Клава:

— Це все істина! Я його тоді й запримітила побіля Інгулу. Багато люду визволили, а він мене розгледів…

Дітлахи при цих словах схвально кивали, а в меншенького навіть сльози по щоках покотилися. Він заторохтів дзвінким голоском:

— Мамцю, мамцю, а ми би топтали ряст,[14] якби татко вас не відвоювали? А як він узнав, що ви — наша мамця?

Почув Сергій ці слова з вуст синочка і засміявся. Поклавши руку на голівку малого, промовив:

— Ваша мамця мені приснилася, от я й пішов її відвойовувати…

Іван з Марією відчули до себе приятельське ставлення. Гість розповів, як після пригнічування Запорозької Січі гетьманом Потоцьким татари знахабніло гуляли по всій Україні і тисячі бранців гнали на торги. Тоді й загинула вся його рідня, а він з товаришем втік аж на Присамарщину та вже звідти пішов за Хмельницьким.

Іван радий був доброму сусідству із Загорульками. Добре відчувати поряд гарних людей, які колись допоможуть, бо не мине ж його далекий шлях у невідомість.

Перед Вербною неділею подули вітри, навалило ще й снігу, тож Іван залишався, на радість Марії, при хатині. На Вербну розгодинилося, і Марія змовилася із Загорульками йти до храму на посвяту верби. Іван щойно нарізав вербових гілок. Спустилися до шляху і, привітавши сусідів зі святом, вирушили разом з ними до храму. В церкву не було змоги протиснутися, і вони поставали у загальному гурті вірян перед дзвіницею. З притвору храму до мирян долинали слова молитов і співи хористів. Іван натхненно молився, подумки вимолюючи в Ісуса Христа благословення своїй сім’ї.

Озвалися церковні дзвони, і люди, оточивши колом храм, готувалися до посвяти вербових гілочок, які символізували пальмові під час входження Ісуса Христа в Єрусалим за його земного життя. Сповнивши християнську обрядовість, Загорульки та Ярові поспішили до своїх домівок, відчуваючи внутрішній трепет від очищення душ.

Клавдія запросила Івана з Марією пригоститися пісненькою їжею після посвяти. П’ятеро дітлахів з нетерпінням чекали приходу батьків. Коли ті зайшли до хати, заволав кожен, аби його першого по спині похльостали вербовою гілочкою. Сергій по старшинству почав шмагати хлопчаків, примовляючи приказку, а дорослі повторювали: «Верба б’є — не я б’ю, за тиждень Вербний жди Великдень — не вмирай, писаночко, дожидай!» Хлопчаки верещали і по черзі відскакували вбік, чухали ті місця, куди дістала лозина. Дорослі зняли верхній одяг, готуючись до пісного обіду, а радісні дітлахи все хвалились одне перед одним: кому більше перепало, то той і дужий, і сміливий буде.

Весна буяла вишневим цвітом, повнилася важким гудінням бджіл, які поспішали донести зібраний нектар до своїх дуплянок,[15] метушінням птахів та всього сущого, яке прагнуло повною мірою використати весняну пору.

Ластівки діловито залітали в стайню, ліплячи свої гнізда попід сволоком, а деякі носили в дзьобах грязюку з вибалка та, аніскілечки не боячись, поспішали спорудити гнізда просто над дверима.

— От зухвалі пташки, ледь не в капелюхові мостять. Нехай тільки малих вилуплять… Дам їм перцю! — сердився Іван вечорами, вимітаючи послід побіля входу до хати.

Марія слухала його погрози у бік ластівок і сварилася:

— Ти гляди мені! Не смій на них навіть грозити… Ти ж знаєш, можуть хату підпалити!

Тоді він підходив до дружини і лагідно запитував:

— А до тебе можна хоч доторкнутися? Чи, може, вуса мені підсмалиш?

Саме в ці теплі погожі дні й закінчувався Іванів вишкіл. Ближче до вечора з’явився сотенний Петро і, похмуро глянувши в бік Івана, запросив його до своєї хатини.

— Умовляв я того полковника, аби ти ще трохи набрався ляської грамоти. Та де там! — почав голосно сотник, ніби виправдовуючись перед Іваном.

Іван примостився на лаві, сподіваючись почути дещо важливе для нього.

— Завтра, Іване, з тобою розмовлятиме сам Капуста, а далі не знаю. Мені не велено