Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Прощавай, рудий кіт 📚 - Українською

Читати книгу - "Прощавай, рудий кіт"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Прощавай, рудий кіт" автора Мати Аугустович Унт. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 56
Перейти на сторінку:
нього.

Вони йшли далі. Сьогодні Аарне ще нічого не їв. Але йшли вони в ногу.

— Ти знаєш, як Осе і Пер їхали в країну Сорія-Морія?

— Ні.

— Не знаєш… Гаразд. Це з «Пер Гюнта». Заплющ очі!

— Що?

— Заплющ очі… І міцніше пригорнись до мене. Так. А тепер ходімо.

— Куди?

— Куди ти хочеш.

— Я хотіла б у гори, — прошепотіла Майя.

Вони йшли обледенілим тротуаром, міцно притиснувшись одне до одного і заплющивши очі.


Крижана прозора дорога веде вгору, до білих гірських вершин. Над усім — величезне сине небо, таке сине, аж очі їсть. Обабіч дороги — кучугури снігу, і холодний вітер змітає з них снігову куряву. Крок, ще крок. Повір, вершина вже недалеко; внизу ліси, теж у снігу, і так гарно дихається, що аж у грудях коле.


Раптом Майя зупинилась. Її тіло якось обважніло. Аарне розплющив очі і побачив, що вона плаче.

— Що з тобою? Я дурний, так?

Майя не відповідала. Тільки кусала губи; і враз він зрозумів.

— Ти хочеш виїхати звідси, так?

Дівчина мовчки кивнула головою. Аарне опустив руку, глянув довкола і замість блискучих гір побачив околицю Тарту.

— Як ти догадався? — спитала Майя. Вона вже не плакала.

— Я знаю. По собі знаю.

Вони стояли дуже довго. Десь гуркотіла од вітру бляха.

Тоді вони ще не розуміли, що й місто буває гарне, і що в житті не завжди і не все треба узагальнювати. На горизонті сходилися блискучі рейки, в яких відбивалося небо.

— Ти щось малюєш?

— Малюю.

— Що?

— Великий горщик…

— Молодець. Як виходить?

— Нічого особливого. Потрошку.

— Гм…

— Що з тобою було раніше? — спитала дівчина.

Аарне трохи завагався, а потім сказав з несподіваною сором'язливістю:

— Майю, ти не могла б дати мені шматок хліба?

— Що?!

— Так, нічого! Я спробував зіграти сентиментального жебрака. Це дуже цікаво…

Аарне переступав з ноги на ногу, але дівчина вже все зрозуміла.

— Тітонька Іда, чи не так?

— Що?

— Дурнику. Ходімо до мене, у мене нікого немає вдома. Мама з татом пішли на іменини.

— Не піду.

— Підеш!

Аарне йшов і лаяв себе. «Як бідний родич», — думав. Але проти бутерброда він не заперечував. І як могло бути інакше, коли він за цілий день і ріски в роті не мав, а за два попередніх дні з'їв буханку хліба і двісті грамів масла, і в кишені було тільки три копійки…

Біля воріт хлопець сказав:

— Я не піду всередину…

— Чому?

— Не піду. Твої можуть вернутися.

Майя трохи постояла.

— Гаразд. Почекай, я зараз вийду.

За три хвилини дівчина повернулася, тримаючи в руках великий бутерброд з ковбасою.

— Вистачить?

— Звісно.

— Тоді їж!

Аарне не сперечався, їв. Майя дивилась на нього з легкою материнською усмішкою, і хлопцеві було трохи ніяково.

— Ну?

— Дякую!

— Ще хочеш?

— Ні, — збрехав Аарне. — Ні, слово честі…

— Поцілуй мене, — сказала Майя.

Здалеку показалась автомашина, наблизилась і проїхала мимо.

— Ти повинен іти.

— Не хочу.

— Треба. Що скаже тітонька Іда?

— Це не має значення.

— Має. І мої щохвилини можуть повернутися.

— Дозволь…

— Ні. Йди. На добраніч… — Майя побігла в будинок.

По дорозі додому Аарне знову стало лячно. Чорніли байдужі голі дерева. Було тихо, тихо. Хлопця охопив страх. Аарне озирався і йшов, ішов дуже швидко. А за ним гнався страх. У передпокої почуття страху перехопило подих. Хлопець здригнувся і потягся рукою, щоб дістати ключ.

Ключа не було.

Аарне нахилився і нишпорив рукою по підлозі. Ключа не було. Він увімкнув світло й чомусь тільки тепер помітив, що маленька електрична лампочка була запилена, засиджена мухами.

Ключа не було. Минала вже друга година ночі. Аарне лишили за дверима. Вперше у житті. Він не знав, що робити.

Вийшов на східці. Ніч

1 ... 35 36 37 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прощавай, рудий кіт», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Прощавай, рудий кіт» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Прощавай, рудий кіт"