Читати книгу - "Повернення до зірок"

— Можливо, ви й маєте рацію. — Шорр Кан зробив церемонний жест. — Можливо… — Він простягнув руку до пляшки, але завмер, дивлячись на щось за спиною Ґордона. — Клянуся Небом! Дивіться! Чи бачили ви коли-небудь щось подібне!..

Ґордон обернувся. На екрані, за темним силуетом антаресця, дійсно відбувалося щось надзвичайне. На них падав колосальний космічний водоспад, справжня зоряна Ніагара. Але корабель, як здалося Ґордону — піднімався вгору відносно киплячих довкола зоряних спалахів і променів. Ймовірно, це була всього лише оптична ілюзія, але вони все піднімалися і піднімалися серед осколків того, що було колись планетами і цілими сонцями, і раптом всі оглядові екрани враз зникли від сліпучого світла. Корабель знову був серед заспокійливої чорноти чистого космосу. Хелл Беррел включив автопілот і повернувся до товаришів. Вперше з моменту входу у зону Розбитих Зірок вони побачили його обличчя, багряне від напруги. Але очі його блищали.

Хрипким переможним голосом він вигукнув:

— Клянуся Небом, я це зробив! Я пройшов крізь Розбиті Зірки!..

І раптом побачив їх, у кріслах з келихами в руках.

— Будь я проклятий! Ви не могли придумати нічого кращого, ніж понапиватися?!

— Ви самі попросили не заважати, — відповів за обох Шорр Кан.

Здавалося, Хелл Беррел ось-ось лопне від люті. Кілька секунд він не міг ні вдихнути, ні видихнути. Потім вибухнув оглушливим реготом.

— Мене у цьому світі тепер уже ніщо не здивує. — Він потягнувся до пляшки. — Ваша черга командувати, Шорр. А я, мабуть, вип’ю ковток-другий.

Межа Зовнішнього Космосу залишилася позаду. Попереду виблискувало далеке чисте світло Фомальгаута. Хелл Беррел з’явився у рубці за кілька годин потому, позіхаючи і потягуючись. Поглянувши на товаришів, він не зміг втриматися від сміху.

— Перетнути Розбиті Зірки у компанії двох п’яниць! Ніхто у Всесвіті мені не повірить!..

За деякий час вони перехопили передачу з планети Хатхір, столиці королівства Фомальгаут. Передача призначалася їм, і Хелл Беррел легко її розшифрував:

— Флот Фомальгаута приведено у повну бойову готовність. Нам наказано йти на Хатхір.

— А для мене новин немає? — Запитав Ґордон.

Антаресець заперечливо похитав головою. Ґордон насилу стримав зітхання. На екранах радарів вже були видні далекі кораблі, які шикувалися у бойові порядки.

— Битися вони вміють, — сказав Хелл Беррел. — Вони довели це у битві при Денебі. Але флот у них невеликий. Графи за раз проковтнуть його і не подавляться.

Фомальгаут ріс на очах. Потім на екранах з’явився пурпурний шар головної планети системи. Хелл Беррел акуратно провів корабель над численними вежами Хатхіра до шестикутної будівлі королівського палацу і сів на розташованому поблизу невеликому космодромі.

Було трохи дивно дихати чистим повітрям, бачити сонячне світло не крізь захисні фільтри. їх зустріли кілька офіцерів. Відсалютувавши, ескорт супроводив їх до палацу. Королі Фомальгаута дивилися на них з висоти свого кам’яного зросту, але цього разу Ґордон не відчував до них особливої поваги. Йому так і кортіло крикнути на весь голос: «Тепер я знаю собі ціну і знаю, де моє місце, а тому йдіть під три чорти!» Шорр Кан крокував рішуче, зі схвальною усмішкою на устах, ніби це він був тут господарем, ніби вони наближалися до його власного скромного, хоча і не позбавленого витонченості палацу… у серці Ґордона, як з’ясувалося, жила якась надія, про яку він здогадався лише тоді, коли вона його остаточно залишила — коли вони увійшли до невеликого залу, де на них чекали Ліанна і Коркханн. Вона була все так само прекрасна, але погляд, яким вона зустріла Ґордона, був поглядом Снігової Королеви. Він хотів було заговорити, але вона вже дивилася на щось за його спиною. Обличчя її стало біліше за мармур.

— Шорр Кан?!

Колишній диктатор шанобливо вклонився.

— Ваша високість! Я щасливий бачити вас знову. Зрозуміло, між нами виникали деякі розбіжності, але це було дуже давно. Ліанна не вірила своїм очам. Ґордон же мимоволі задивився на Шорр Кана. Підняти армади Ліги Темних Світів на Імперію і союзників, втягнути всю Галактику у жахливу війну, а потім відкинути все це, як поношений одяг, — так, на це здатний не кожен!

— Шорр Кан, — сказав Ґордон, — зовсім не загинув, як ми вважали, а утік і сховався на Межі. Мушу повідомити, що саме він врятував нам життя і попередив про напад графів. І я обіцяв, — додав він з силою, — що тут він буде у безпеці.

Ліанна кинула на нього холодний погляд і промовила:

— Якщо це справді так — ласкаво просимо на Фомальгаут, Шорр Кан.

— Дякую за гостинність, ваша високість. Втім, не так давно ви могли оцінити мою гостинність на Талларні.

Це зауваження, вимовлене з бундючним виглядом, але дещо недоречне у даній ситуації, викликало у Хелл Беррела напад кашлю. Кашлем він намагався приховати свій сміх. Ліанна повернулася до нього.

— Капітан Беррел, у нас щойно був зв’язок з Трооном. Джал Арн вже направив сюди перші з’єднання імперського флоту.

— Боюся, вони не встигнуть, ваша високість, — похмуро відповів Хелл Беррел, — Нарат Тейн і графи усвідомлюють, що удар потрібно нанести якнайшвидше, до підходу головних сил Імперії. Весь цей час Коркханн зберігав мовчання, уважно дивлячись на Ґордона пронизливими жовтими очима.

Раптом він зробив крок вперед і доторкнувся кігтями своєї опереної руки до ліктя Ґордона.

— А магелланійці?

— Х’харни? — Перепитав Ґордон.

— Вони так себе називають? — Поцікавився Коркханн і, отримавши ствердну відповідь, заговорив з пожвавленням, якого Ґордон раніше не помічав: — Послухайте, Джоне. Під час мого перебування на Трооні імператор дозволив мені ознайомитися з архівними матеріалами епохи Бренн Біра про першу війну магелланійців з Галактикою. І ось що я скажу. У жодному разі не можна допустити нового вторгнення. Те, що я прочитав… Він зробив паузу, щоб заспокоїтися, а потім продовжив більш