Читати книгу - "Шепіт на вітрі"

У цей час Вогнекс добіг до заднього паркану, ткнувся у нього, хотів повернути назад, але перелякані кобили тиснули ззаду. Він не міг розбігтися і високим стрибком через паркан вирватися на волю.

Горбань Мик зачекав, поки Вогнекс пробився врешті-решт до воріт, тоді кинув аркан і затягнув зашморг на його шиї.

Величезний кінь люто заіржав, став дибки і почав сукати передніми ногами в повітрі. Щоб втримати Вогнекса, горбань Мик прив’язав кінець аркана до стовпа. Зашморг затягнувся, і кінь, мало не задушившись, упав під копита знавіснілих кобил, які шарахнулись від нього.

— Відчиняйте ворота! — заволав горбань Мик.

Пітер, який, сидячи верхи на Місячному Сяйві, чекав цього сигналу біля воріт, спішився і відчинив ворота. Кобили побачили отвір і, проштовхнувшись крізь нього, помчали в долину.

Жеребець, задихаючись, лежав біля ніг горбаня Мика, який залишився в загоні. Старий швидко розпустив зашморг на його шиї, надів на морду недоуздок і прив’язав повід до стовпа. Вогнекс спромігся стати на ноги. Відчувши пута, він затремтів і забився, як риба на гачку, але натягнутий, мов струна, повід міцно тримав його на прив’язі.

Горбань Мик натягнув йому на голову мішок. Опинившись у темряві, Вогнекс угамувався.

Пітер і Сіра Шкурка підійшли до жеребця. Разом вони прилаштували на ньому важке сідло, підтягли попругу і підхвістя. Не знімаючи мішка, загнуздали коня. Коли все було готове, горбань Мик промовив:

— А тепер сідай на нього, Пітер.

Хлопець скочив у сідло, перш ніж Вогнекс зрозумів, що з ним трапилося.

Горбань Мик зірвав мішок з голови коня. Якусь секунду той стояв непорушно, а тоді відірвався од землі й одним стрибком майже долетів до відчинених воріт. Пітер неначе вріс у сідло, на його обличчі сяяла усмішка, він розмахував рукою й кричав:

— Гоп! Гоп!

Вогнекс стрибнув ще раз, вигнув шию, низько нахилив голову і приземлився на прямі, зведені разом ноги. Струс від удару об землю відбився в кожній клітині тіла і в кожній кісточці Пітера.

Тепер Пітер знав, як гарцює Вогнекс. Він відчував під собою його могутній круп, передбачав кожний наступний могутній рух коня, який, хлопець був твердо впевнений, кидатиме вершника в різні боки, аби позбутися його.

І от що сталося. Вогнекс у відчайдушному стрибку злетів вгору і раптом став дибки так швидко й несподівано, що Пітер вилетів би з сідла, якби не стиснув щосили ногами коня, аби витримати цю раптову зміну напрямку.

Вогнекс дико заіржав, коли зрозумів, що зазнав невдачі. Він помчав уперед, далі перейшов на галоп і побіг ущелиною так швидко, що дерева край шляху злилися для Пітера в суцільну стіну.

Горбань Мик скочив на Місячне Сяйво і разом із Сірою Шкуркою кинувся за Вогнексом. Вони стали свідками єдиноборства між Вогнексом та Пітером. Вогнекс вирішив будь-що скинути свого вершника і так гарцював, що Пітер згадував про це протягом багатьох років. Кінь стрибав вище дерев, крутився мов дзига, трусив крупом, несамовито форкав, а Пітер відповідав на те голосними вигуками.

Вогнекс спробував збити Пітера, б’ючись об стовбури дерев, але хлопець висмикував ноги із стремен і відкидав їх убік так швидко, що кінь ранив лише самого себе. Потім Вогнекс побасував від дерев на галявину, де міг вільно гарцювати. Сили покидали коня, і його гордо піднята голова похилилася. Вогнекс пішов ще на одну хитрість: вирішив, задкуючи, впасти на спину і розчавити Пітера вагою свого тіла. Це була його остання відчайдушна спроба уникнути поразки.

Пітер відчув це, увесь зібрався і, коли кінь-велетень став дибки, на мить припав до нього. Вогнекс задкував, колотячи передніми ногами повітря. Увесь в піні, він ревів, розкривши пащу, потім на хвильку застиг, високий, мов дерево, і тоді повалився спиною на землю. В цей момент Пітер вискочив із сідла, висмикнув ноги зі стремен і, відштовхнувшись від Вогнекса, легко приземлився поруч із ним. Хлопець не випускав з рук повід і, тільки-но Вогнекс звівся на ноги, знову скочив у сідло, готовий боротися далі.

Але у Вогнекса вже не було сили. Пітер крізь сідло відчував, як тремтить кінь. Хлопець стримав його, поплескав по змиленій шиї й лагідно заговорив до Вогнекса. Вони йшли кроком долиною, поки кінь не перестав боятися. Зупинившись біля горбаня Мика, Пітер сказав:

— Я приборкав його і шкодую, що зробив це. Таких чудових коней не можна приборкувати.

— Знаю, — мовив старий, спішився і підійшов до Пітера. — Ти об’їздив його, і тепер він буде тобі відданим другом. Він не тужитиме за своєю свободою.

— Я радий цьому! — вигукнув Пітер.

Він скочив на землю, тримаючи вуздечку, а горбань Мик тим часом сів у сідло.

— Я поскачу у долину, хочу відчути, що це за кінь.

Вогнекс рушив з місця легким галопом. Коли вони повернулися, горбань Мик усміхався.

— Тепер я поїду на Місячному Сяйві і поведу гнідого. Ти візьмеш Вогнекса і на ньому в’їдеш у замок.

Пітер сів на Вогнекса, і друзі рушили в зворотну путь. Як страшенно вони втомилися!

На зворотному шляху Сіра Шкурка поскакала вперед. Вона хотіла повідомити короля про приїзд друзів і розповісти принцесі Ловані про те, що Пітер спіймав і приборкав Вогнекса, дикого коня Глибоких гір. Пітеру дуже хотілося, щоб Лована першою почула цю новину. Тому, тільки-но Сіра Шкурка дісталася до замку, вона розбудила баньїпа, що мирно хропів, і попросила провести її до принцеси.

Баньїп позіхнув і сонно мовив:

— Мені наказано безболісно вбивати всіх, хто виявляє бажання