Читати книгу - "Агатангел"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Батько Шарлотт – син українських емігрантів, мати – таїтянка, вони познайомилися під час кругосвітнього круїзу на пароплаві «Ікар» і одружилися на третій день після знайомства. Для цього вони навіть зійшли з пароплава у найближчому порту, щоб зареєструвати свої стосунки, і це їх урятувало, бо у цей час пароплав затонув.
У Шарлотт є шість сестер, жодна з них не говорить українською, зате всі надзвичайно гарні й мають яскраво-рудий колір волосся. Шарлотт тестує парфуми для найвідоміших французьких косметичних фірм. У вільний час вона вишиває. Її бабця колись зафіксувала свої улюблені візерунки на шматку полотна, а тепер виявилося, що таких технік уже не пам’ятають навіть у глухих карпатських селах. У день, коли Соломон Айвазовські написав їй першого електронного листа, Шарлотт почала вишивати їхню шлюбну постіль. Білими нитками, залишеними їй у спадок іще бабцею, на білому полотні ручної роботи, привезеному з України. За рік вона встигає вишити один комплект, світлини всіх орнаментів постійно надсилає коханому в електронному вигляді, і вони обговорюють кожну деталь цих вишивок; не менш детально обговорюють і церемонію свого майбутнього одруження, яка має стати чимось справді грандіозним. У тому, що вони тепер завжди будуть разом, у них ніколи не виникало сумнівів. Хоча чому вони при цьому за вісім років так ані разу й не зустрілися, нікому не відомо.
Знайомі пана Айвазовські жваво пліткують на цю тему. Одні вважають, що Шарлотт боїться подорожувати, щоб не застудити свій унікальний ніс і не втратити чутливості до ароматів. А панові Айвазовські відмовили у візі. Інші переконані, що Шарлотт насправді зовсім не закохана у пана Соломона. Найсміливіші припускають, що Шарлотт узагалі не існує, а історія зі сном пана Айвазовські і тринадцятьма любовними листами, які щоденно приходять на його редакційну поштову скриньку і в існуванні яких немає жодних сумнівів, – це один із синдромів психічного захворювання, бо ці листи пан Айвазовські надсилає собі сам.
На тему романтичного кохання Соломона Айвазовські Юліан Йосипович написав афоризм: «Пароксизм кохання хижий, загребе – полюбиш рижу».
Як визначити, кого ж насправді вбили– Ну шо, рєбята, дєлаєм газєтку? – життєрадісно прогудів з порога пан Незабудко своїм колоритним басом. Він зняв пальто і капелюх, струсивши дощові краплі на підлогу, а потім сів на редакторський стіл. – Я тепер перейшов на короткі форми віршування, майже як у японців, – повідомив він далі. – От слухайте: «Зарубай собі на носі, що їбаться треба босим».
І він широко посміхнувся.
– Викладуйте, в кого які сенсації є на перву полосу.
Ми мляво зашаруділи сторінками записників. Сенсацій там було негусто.
– Ну, може, засідання міськради. Перше цього місяця, – без ентузіазму запропонував пан Фіалко.
– Геніально. Ще.
– Скоро демобілізація в армії, – запропонував пан Маргаритко.
– Прем’єра «Ромео і Джульєтти» у Львівському оперному театрі, – сказала я, коли погляд пана Незабудка зупинився на мені.
– Пам’ятник Шевченкові руйнується, – сказав пан Маргаритко, коли знову настала його черга.
– Несподіванки – просто «жопусик», як писав наш польський колєґа Вітольд Ґомбровіч. Пане Айвазовські, а у вас що? – головний редактор явно був незадоволений результатами нашої роботи.
– Я думав, проблеми з відключеннями електроенергії. Провести підрахунки потужности мережі й вирахувати потенційну ймовірність таких відключень, а потім порівняти її з реальною статистикою. Напевно, цифри будуть суперечливими.
– Це цікаво, – стримано зауважив пан Незабудко. Але газета без скандалу – як хліб без сала. Запліснявіє в кіосках. Треба шукати сенсацію. А що в нас у портфелі? – запитав він у пана Фіалка.
Той мовчки подав стосик паперів.
– Що, тільки пенсіонерські одкровення залишилися? – незадоволено погортав листки пан Незабудко. – Треба буде виплатити гонорари позаштатникам. Хоча б за місяць. Бо на цьому ми довго не протягнемо. «Жінка – як газ. Вона відразу заповнює собою весь наплічник», – процитував пан Незабудко і віддав панові Фіалку листки, закінчуючи нараду словами: – Геніально! Собираємося в шість.
Усі розповзлися до своїх комп’ютерів у пошуках сенсації. Дощова погода посилювала й без того млявий настрій, а також враження, що у світі не лише не діється нічого цікавого, а що взагалі нічого не відбувається. День минув непомітно, і до шостої мені вдалося переглянути кілька культурно-мистецьких сайтів, знайти нові лінки з фотографіями кінозірок, обмінятися електронними листами з друзями, перечитати закордонну й українську пресу, але жодною сенсацією ніде не пахло. Кілька російських газет писали про відключення електроенергії й наводили статистику пошкоджених високовольтних мереж, подавали коментарі компетентних осіб, львівські газети згадували про прем’єру в опері, поляки переймалися тим, що загрожуватиме їхній країні після смерті Папи, німці розглядали демографічну ситуацію і робили невтішні для майбутнього популяції висновки. Я коротко законспектувала собі цей більш ніж скромний перелік тем, наперед уявляючи погляд пана Незабудка і його лаконічну реакцію.
– Гівно, – напевно скаже він. І матиме рацію. А що робити, коли сенсацій немає?
За п’ять шоста в редакцію увірвалася Сніжана Терпужко.
– Убивство! Жахливо! Щойно. Директор фірми «Ранок» Степан Коломийко. Незнайомець підійшов упритул і вистрілив. Поряд нікого не було. Зараз з’ясовують подробиці.
– Ура! – дружно закричали всі, аж пан Незабудко висунув голову зі свого кабінету. – Вбивство!
– Нарешті, – коротко відреагував він. – Тільки дивіться, щоб прізвище не переплутали.
Прізвище таки переплутали. Але з’ясувалося це аж наступного ранку, коли ми на нараді обговорювали номер. У місті був ажіотаж, газету вихоплювали одне в одного з рук. Пан Незабудко пригощав усіх коньяком. І незважаючи на те, що була лише десята ранку, ніхто не відмовлявся.
Тут у двері тихенько постукали.
– Заходьте, наливаємо! – крикнув пан Незабудко.
– Доброго дня, дякую, я не п’ю, – сказав чоловік, і всі різко замовкли. Перед нами стояв зображений на світлині першої сторінки Степан Коломийко, директор фірми «Ранок». Виявилося, що вбили не його, а директора сусідньої фірми під назвою «Світанок», пана Андрія Ромейка.
– Розумієте, ми маргарином торгуємо, а вони – маслом. Нас часто плутають. Але щоб так…
– Нічого, такі скандали привертають увагу до газети, – оптимістично підбив підсумки пан Незабудко. – Налажали – вибачимося. Добре, що хоча б чоловік попався ввічливий, не скандалив. Хто приніс інформацію, не перевіривши?
Усі, крім Сніжани, тихенько вислизнули з кабінету, і кожен зітхнув із полегшенням. Невдячна це все ж таки роль – приносити сенсації.
Що означає фраза: Homo homini lupus estБагато хто з моїх знайомих вважає, що КРІСові-2 вдалося поєднати під
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Агатангел», після закриття браузера.