Читати книгу - "Ярославна"

Деякі історики певні, що саме дід князя Ігоря Олег «Гориславич» був першим руським князем, який почав приводити половців на Русь. В якості, звичайно, своїх союзників у боротьбі з іншими князями.

Інші ж запевняють, що така сумнівна честь належить тріумвірату – Ізяславу, Святославу і Всеволоду, які використали половців – першими на Русі! – в міжусобній боротьбі проти Всеслава Полоцького – про що згадується і в «Слові…»

Але – перший чи не перший, а Олег «Гориславич» (недарма ж йому й прізвисько таке приліпили!) все життя воював із своїми і приводив на Русь половців в якості допоміжної сили у боротьбі за столи та князівства.

Середній син Олега (Ігор) був убитий повсталими киянами, а молодший, Святослав – одружений на половчанці, батько «нашого» Ігоря, як і Олег, теж приводить на Русь загони кочівників. Чи не тут криється і «любов» Ігоря до половців?

Того року, як Ігор Святославич нарешті посів новгород-сіверський стіл, він ледь було його і не втратив. Ще гаразд не встиг і місця на столі-престолі нагріти, і везінням своїм натішитись, як тут так недоречно… Взимку 1180–1181 року Святослав Всеволодович пішов війною на суздальського князя Всеволода Велике Гніздо. Ольговичі[16] заворушилися і почали готувати до походу свої дружини. Змушений був готувати дружину і новоспечений новгород-сіверський князь Ігор Святославич. Не хотілося йому встрявати у не зовсім безпечну справу, де можна легко опинитися крайнім, і тоді на тебе всі гріхи зваляться (та й хто знає, в чий бік може повернутися воєнне щастя, а воно, як відомо, непостійне), але й ослухатися главу Ольговичів не міг.

Довелося спішно готуватися в похід. Правда, в недалекий. Святослав Всеволодович велів Ігореві «стеречи» Чернігів. Від можливого нападу союзників Всеволода. Ігор старанно стеріг Чернігів, але Всеволоду тоді вочевидь було не до Чернігова – напад не відбувся. На превелике щастя Ігоря.

Думав, на тому його участь у княжих міжусобицях і закінчиться. Аж ні. Та й міжусобицям на Русі ще ніколи не було краю – одна закінчувалася, інша, ще кривавіша, починалася. Збройна боротьба між руськими князями тільки розгоралася. І все ж Ігор із зими до літа отримав деякий, бодай і відносний, перепочинок, а тоді все повернулося на круги своя. Влітку 1181 року йому довелося взяти участь у нескінченній, здавалося, боротьбі, яку вів Святослав з главою смоленських Ростиславичів – Рюриком. Святослав і звелів Ігорю разом з половцями, що були найняті ним як підпомога, зайняти позиції вздовж лівого берега Дніпра. І зокрема, біля Чортория, що під самим Києвом. Є там така річечка, що завжди чортом – так казали місцеві жителі, – риє. Звідси і її назва. Чортом підрив той Чорторий і під Ігоря – несподівано на нього напав добірний полк Ростиславичів і завдав такої поразки Ігореві та половцям, що довелося брати ноги в руки й спішно рятувати живота. Половців частково порубали, частково потопили в Дніпрі, а вцілілих забрали в полон. Як іронічно розповість пізніше Київський літопис про ті події, «Ігор, побачивши, що половці переможені, і так з Кончаком (він тоді з ним вперше й познайомився) – вплигнувши до човна, тікав на Городок до Чернігова».

Дивом врятувався. Як і половецький хан Кончак. Власне, врятувалися вони обоє разом, і це ще більше їх зблизило – руського князя і половецького хана, які після того стали чи не друзями. (Пізніше навіть породичаються). Звідтоді Ігор ні-ні та й звертатиметься до Кончака за допомогою, і це невдовзі викличе осуд на Русі. Руські князі мають відбивати кочівників від прикордоння, а не лигатися з ними. Але Ігор як міг відкручувався від походу проти половців, і це тільки погіршувало його репутацію серед руського населення південного порубіжжя. Особливо після 1183 року, коли Ігор не захотів взяти участь у великому – як виявиться, переможному, – поході багатьох південноруських князів на Половеччину під орудою Святослава Всеволодовича київського та володаря південної Русі Рюрика Ростиславича. І все ж повністю відкрутитися від походу на степовиків Ігореві тоді так і не вдалося. Коли останні вдерлися на Чернігівщину і загін їхній виявився невеликим, Ігор таки змушений був напасти на них зі своєю дружиною…

Отже, Ігор народився в сім’ї чернігівського князя Святослава Ольговича, який чимало років боровся з нащадками Володимира Мономаха за Київ. Він був онуком Олега Святославича… Буцімто од нього, від свого одіозного діда, і успадкував Ігор вдачу й характер, водив, як і дід, дружбу з половецькими ханами, використовуючи їх у міжкнязівських чварах. А тим це було тільки на руку, адже за їхню допомогу з ними розплачувалися тим, що дозволяли їм грабувати беззахисне населення та брати його в полон… Його старший брат Олег був новгород-сіверським князем і по смерті батька у 1164 році тринадцятилітній Ігор, онук «Гориславича», переїхав до нього жити. Вже в тринадцять років вперше взяв участь у військовому поході. На жаль, на Київ. Разом з іншими Ольговичами добряче його пограбував. У 20 років вперше взяв участь у битві з половцями – тоді вони були ворогами Ольговичів, і проявив себе як хоробрий і відважний воїн. На той час він залишався безземельним князем і жив при дворі старшого брата Олега, який і годував його. Себто був князем-ізгоєм, це негативно вплинуло на його характер і вдачу – він став невитриманим, злим і мстивим, ніколи не дотримувався міжкнязівських угод, діючи на свій розсуд. Тоді ж він заприятелював із найзлішими ворогами Русі – половецькими ханами, і завжди користувався їхньою воєнною допомогою, аби досягнути свого.

А все тому, що не мав свого столу. Бодай маленького, удільного. (Князів на Русі завжди було на кілька порядків більше,