Читати книгу - "Вірнопідданий"

— А може, й ні, — сказала Еммі, старша із сестер, — у Вольфганга, кажуть, є якась актриса. — Пані Геслінг навіть забула спинити дочку. — Але ж у неї стільки грошей! Мільйон, кажуть!

Дідеріх зневажливо зауважив, що Бука він знає, — той непритаманний. Це в них у роду. Адже й старий одружився з актрисою.

— Наслідки видно, — сказала Еммі. — Про його дочку, пані Лауер, ходять по місту всілякі чутки.

— Діти! з острахом почала благати пані Геслінг. Але Дідеріх заспокоїв її.

— Облиш, мамо, час узяти їх за вуха й витягти на сухе. Я дотримуюсь того погляду, що Буки вже давно не заслуговують на те становище, яке вони посідають у місті. Це сім’я, прогнила наскрізь.

— Дружина Моріца, старшого, — сказала Магда, — звичайна селючка. Нещодавно вони приїздили до міста, він також став зовсім селюком.

Еммі підхопила з обуренням:

— А брат старого Бука? Сам завжди вичепурений, а п’ятеро дочок незаміжніх. Вони беруть обід з їдальні для бідних. Я це точно знаю.

— Адже ж цю їдальню заснував пан Бук, — заявив Дідеріх. — І кураторство для злочинців, які відбули покарання, і ще багато чого. Хотів би я знати, коли, власне, він знаходить час для своїх справ.

— Я не буду здивована, — сказала пані Геслінг, — якщо вони потраплять у скрутне становище. Хоч, звичайно, я дуже шаную старого Бука, адже всі його так поважають.

Дідеріх гірко засміявся.

— За віщо, власне? Нас виховали в пошані до старого Бука. Краса і гордість Неціга! В сорок восьмому був засуджений до страти!

— Твій батько завжди казав, що це історична заслуга.

— Заслуга? — скрикнув Дідеріх. — Мені досить знати, що людина проти уряду, і вона для мене більше не існує. Хіба державна зрада — це заслуга?

І перед здивованими жінками він увігнався в політику. Ці старожитні демократи, які ще й досі тут верховодять, просто ганьба для всього Неціга! Мляві, без найменшої любові до батьківщини, в супорі з урядом! Це глум з духу нашого часу! Через те, що в рейхстагу сидів дідуган, земський суддя Кюлеман, друг горезвісного Еугена Ріхтера, тут застій у господарських справах і люди не одержують кредиту. Звичайно, такому кублу вільнодумців не стали розширяти залізничної мережі і не дали гарнізону. Ні припливу населення, ні промисловості! Пани, які засідають у магістраті, — все ті ж самі дві-три сім’ї, це річ відома, — розподіляють усі замовлення між собою, а іншим не перепадає нічого. Гаузенфельдська папірня постачає всі міські заклади, бо її власник, Клюзінг, також належить до банди старого Бука!

Магда знала ще дещо:

— Днями відклали виставу в любительському гурткові лише тому, що дочка старого Бука, пані Лауер, була хвора. Це ж попізм!

— Це зветься непотизмом, — суворо сказав Дідеріх. Він вилупив очі. — Крім того, Лауер — соціаліст. Але нехай пан Бук стережеться! Ми знайдемо сліди його махінацій!

Пані Геслінг благально підняла руки.

— Мій любий синку, обіцяй мені, що коли ти відбуватимеш свої візити в місті, то зайдеш і до пана Бука. Адже він має такий вплив.

Але Дідеріх нічого не обіцяв.

— Треба дати місце й іншим! — вигукнув він.

Однак цієї ночі він спав неспокійно. Вже о сьомій годині зійшов униз, на фабрику, і зразу ж зняв галас через те, що пляшки а-під пива не прибрані з учорашнього дня.

— Пиячити можете в іншому місці, тут вам не пиварня. Пане Сетбіре, це ж має бути вияснене в правилах внутрішнього ладу!

— У правилах? — перепитав старий бухгалтер. — У нас нема ніяких правил.

Дідеріх не знаходив слів. Він зачинився з бухгалтером у конторі.

— Нема правил? Тоді мене взагалі ніщо не дивує. Що де за жалюгідні замовлення? Знайшли чим займатися! — він розкидав по бюркові листи. — Очевидно, мені вже давно треба було взятися за справи. Фабрика гине у ваших руках.

— Що значить гине, молодий господарю?

— Для вас я «пан доктор!» — І він просто звелів знизити ціни порівняно до інших фабрик.

— Цього ми не витримаємо, — сказав Сетбір. — Взагалі ми неспроможні виконувати такі великі замовлення, як Гаузенфельд.

— І ви вважаєте себе за ділову людину? В такому разі ми поставимо більше машин.

— На це треба грошей, — сказав Сетбір.

— Ну, що ж, ми їх позичимо! Я внесу розмах у справу. Ви тільки рота роззявите. Якщо ви не захочете мене підтримати, я зроблю це без вас.

Сетбір похитав головою.

— З вашим батьком, молодий господарю, ми завжди були в злагоді. Ми разом з ним поставили фабрику на ноги.

— Час тепер інший, запам’ятайте це. Я сам — управитель своєї фабрики.

Сетбір зітхнув:

— Молодь завжди така гаряча.

Але Дідеріх уже з грюкотом зачинив за собою двері. Він пройшов через приміщення, де механічний барабан, гучно стукаючи, промивав у хлорі ганчір’я, і збирався ввійти до кімнати, де стояв великий голандер. При вході він несподівано зіткнувся з чорнобородим механіком. Дідеріх здригнувся і мало не дав робітникові дороги. Але похопився і раніше, ніж той встиг уступитися, штовхнув його плечем. Сопучи, дивився він, як працює голандер, як обертається вал, як різальний ніж розтинає тканину на смужки. Чи, бува, робітники, які обслуговують машину, не глузують з нього тихцем через те, що він