Читати книгу - "Російські казки"

Жив собі один купець, доволі багатий; мав він сина дорослого. Невдовзі купець помер. Залишився син з матір’ю, почав торгувати, і пішли в нього справи погано: ні в чому йому не щастило. Що батько впродовж трьох років наживав, те він за три дні втратив, зовсім сторгувався. З усього багатства лишився в нього тільки старий будинок — такий уже безталанний вродився! Бачить добрий молодець, що жити нема за що, сів під вікном на лавці, розчесав п’ятірнею буйну шевелюру і думає: «Чим мені прогодувати свою голову й рідну матінку?». Посидів трохи й пішов просити в матері благословення.

— Піду, — каже, — наймуся до багатого чоловіка в робітники.

Купчиха його відпустила.

От він пішов і найнявся до багатого чоловіка — на все літо підрядився за п’ятдесят рублів; почав працювати — бажання хоч і велике, та нічого не вміє: скільки сокир, скільки кіс переламав, завдав господарю збитку рублів на тридцять. Чоловік ледве дотримав його до середини літа й відмовив.

Прийшов добрий молодець додому, сів на лавку під віконцем, розчесав п’ятірнею буйну шевелюру й гірко заплакав: «Чим же мені годувати свою голову й матінку?».

Мати питає:

— Чого, дитино моя, плачеш?

— Як мені не плакати, матінко, коли ні в чому мені не щастить? Дай мені благословення; піду, де-небудь у пастухи наймуся.

Мати відпустила його.

От він найнявся в одному селі череду пасти й рядився на літо за сто рублів; не дожив і до половини літа, а вже більше десятка корів розгубив; і тут йому відмовили. Прийшов знову додому, сів на лавку під віконце, розчесав п’ятірнею буйну шевелюру і заплакав гірко. Поплакав-поплакав і пішов прости в матері благословення.

— Піду, — каже, — куди голова поведе!

Мати насушила йому сухарів, дала мішок і благословила сина йти на всі чотири сторони. Він узяв мішок і пішов світ за очі; близько чи далеко — дійшов до чужого царства. Побачив його цар тих земель і почав розпитувати:

— Звідки ти і куди прямуєш?

— Іду роботу шукати; все одно — хоч би яка трапилася, за всяку радий узятися.

— Наймись у мене на винному заводі працювати; будеш дрова носити й під казани підкладати.

Купецький син і тому радий — домовився з царем за півтораста рублів на рік. До половини року не дожив, а майже весь завод спалив. Покликав його цар до себе і почав допитувати:

— Як так сталося, що в тебе завод згорів?

Купецький син розповів, як прожив він батькове майно і як йому ні в чому не таланить:

— Хоч де наймусь, довше половини строку не вдається мені втриматися!

Цар пожалів його, не став за провину карати; назвав його Бездольним, велів прикласти йому до лоба печатку, ні податку, ні мита з нього не брати, і хоч би куди він прийшов — нагодувати його, напоїти, на ночівлю пустити, але більше доби ніде не тримати.

Зразу ж за царським наказом приклали купецькому сину печатку до лоба; відпустив його цар.

— Іди, — каже, — куди знаєш! Ніхто тебе не зачепить, нічого в тебе не вимагатимуть, а ситий будеш.

Пішов Бездольний шляхом-дорогою; хоч куди прийде — ніхто в нього ні квитка, ні паспорта не питає, напоять, нагодують, дадуть ніч переночувати, а вранці з двору в шию проганяють.

Довго чи ні митарствував він по білому світу, аж якось зайшов у темний ліс. У тому лісі хатина стоїть. Зайшов Бездомний, у хатині бабця живе. Вона його нагодувала-напоїла і добра навчила:

— Іди-но по цій дорозі. Дійдеш до синього моря, побачиш великий будинок — зайди до нього і зроби отак і отак.

По сказаному, як по написаному, пішов купецький син по тій дорозі, дістався до синього моря, побачив гарний великий будинок. Заходить до передпокою — там стіл накритий, на столі окраєць білого хліба лежить. Він узяв ножа, відрізав шматок хліба і підживився трохи; потім заліз на піч, заховався за дровами, сидить — вечора чекає.

Тільки-но завечоріло, приходять туди тридцять три дівиці, рідні сестриці, усі однакові на зріст, в однакових платтях і всі як одна гарні. Старша сестра попереду виступає, на окраєць поглядає.

— Здається, — каже, — тут руський дух побував?

А менша позаду відгукується:

— Що ти, сестронько! Це ми по Русі ходили та руського духу нахапалися.

Сіли дівиці за стіл, повечеряли, поговорили й розійшлися по різних кімнатах; у передпокої лишилася тільки найменша, роздяглася, лягла в постіль і заснула міцним сном. Тим часом добрий молодець украв у неї плаття.

Рано вранці прокинулася дівиця, шукає, у що вдягтися: туди-сюди кинулась — немає плаття. Інші сестри вже давно вдяглися, обернулися голубками й полетіли за синє море, а її саму покинули. Каже вона гучним голосом:

— Хто взяв моє плаття, відгукнись, не бійся! Якщо ти старий старигань — будь мені дідусем, якщо стара бабця — будь мені бабусею, якщо у літах чоловік — будь мені дядечком, якщо в літах жіночка — будь мені тітонькою, якщо ж молодий парубок — будь мені нареченим.

Купецький син зліз із печі й подав їй плаття; вона зразу вдяглася, взяла його за руку, поцілувала в уста й мовила:

— Ну, любий друже! Ніколи нам тут сидіти, час у дорогу збиратися, своєю хатою обзаводитись.

Дала йому торбу на плечі, собі іншу взяла і повела до льоху; відчинила двері — погріб ущерть був наповнений мідними грошима. Бездольний зрадів і кинувся нагрібати гроші пригоршнями та в торбу класти. Красна дівчина розсміялася, вихопила торбу, вивернула всі гроші геть і зачинила погріб. Він на неї скоса глянув: