Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Українські казки 📚 - Українською

Читати книгу - "Українські казки"

241
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Українські казки" автора Автор невідомий - Народні казки. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Українські казки» була написана автором - Автор невідомий - Народні казки, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Інше".
Поділитися книгою "Українські казки" в соціальних мережах: 

До пропонованої збірки увійшли українські народні казки. У казках виявляється національна своєрідність народу, відкривається світ його фантазії та мудрості. Казки приносять нам не лише естетичне задоволення, але й змушують замислитися над проблемами повсякденного життя. Разом з казковими героями ми вирушаємо у фантастичні подорожі, б'ємося з ворогом, розв'язуємо побутові проблеми, сумуємо, радіємо, захоплюємось, дивуємось. І завжди вчимось — чесності, гідності, людяності, вмінню долати життєві негоди.
Для дітей молодшого і середнього шкільного віку.

Ілюстрації М. О. Коваленко

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 37
Перейти на сторінку:

УКРАЇНСЬКІ КАЗКИ

Як цап хизувався перед бараном

Якось узимку ходить баран містечком і збирає сіно, що порозтрушувалося з возів. На ґанку лежить цап і гріється на сонці. Цап побачив барана, та й давай глузувати, сміятися з нього:

— Гей ти, опудало-мужичище! Убрався в кожушище та насилу повертаєшся, як той ведмідь. Ось подивись, який я прудкий та жвавий в легенькому сурдуті.

— Мені добре і в кожусі, дарма що я опудало, — каже баран.

— А дивись, баране, який я гарний в сурдуті та як мені легко танцювати, — каже цап та скік із місця. Зіп'явся на задні ноги, передні задер вгору та мах на один бік головою. Круть на другий бік рогами. Верть хвостиком. Зігнув шию дугою, ще й борідкою потряс.

Баран витріщив очі на цапа й каже:

— Постривай лишень, ось прийде вечір та вдарить мороз, тоді побачимо, кому з нас краще.

Сонце зайшло. На небі стали червоні стовпи. З-за лісу виглянув страшний мороз із очима. Як дмухне холодом… Лід затріщав, неначе хто з рушниці вистрілив. У лісі дерево залущало! Дмухнув мороз на барана. Баранові байдуже: тепло йому в кожусі.

Як скрутить мороз цапа, — цап аж підскочив, неначе його хто окропом ошпарив.

— Гей ти, лапище-мужичище! — кричить цап барану. — Скидай швидше кожуха, хай я трохи погріюсь!

— Чи то можна, щоб такий пан та вбрався в простий кожух? — каже баран.

Тоді цап заходився просити барана:

— Ой, братику, баранчику, голубчику! Не видержу, бо дуже дошкуляє! Таки-так, неначе ножами ріже по шкурі та голками шпигає. Я хоч притулюсь до твого кожуха та хоч боки погрію!

— Та йди вже, чваньку, грійся, — каже баран. — Я знаю, що не з добра пан у жупані ходить, а того, що свити не має. Та це, бач, не вперше, коли сурдут коло кожуха боки гріє.

Гай гай

Жив собі бідний чоловік. Мав одного сина — статечного й робітного хлопця, та й сам не сидів склавши руки. Але бідність не могли вони подужати і тому жили у скруті.

— Агов, батьку, досить із мене!.. Піду я у світ, і будете видіти, що знайду ліпшу долю.

І хлопець зібрався в далеку дорогу. Батько провів його аж за поле. А там починався великий лісище. Попрощався чоловік із сином і тяжко зітхнув:

— Та чи побачу ще тебе? Гай-гай!

Як вимовив це слово, з'явився коло нього якийсь чоловік. Чорний-чорнезний і страшно паскудний! Каже:

— Я тут!

— А ми не кликали тебе, — відповідає батько.

— Я не глухий, чув, як ти крикнув: «Гайгай!»

— То я зі своїм сином прощався: «Гай-гай, — кажу, — чи побачу я ще тебе, сину, за свого життя?»

— Ну, — каже чорний чоловік, — щоб ти знав: я головний серед усіх нечистих, і звуть мене Гайгай. Коли ти вимовив це слово, я подумав, що ти мене кличеш.

І Гайгай уже намірився було йти геть. А потім щось собі надумав, повернувся і спитав чолов'ягу:

— А куди ти виряджаєш сина, що аж сюди прийшов з ним прощатися?

— Іде у світ на заробітки, бо вдома така скрута, що не можемо дати собі ради.

— А чи пустиш сина служити до мене? Тяжкої роботи він мати не буде, але біду відігнати годен: можете забагатіти.

Батько налякався: до проводиря нечистої сили відпустити єдиного сина? Але тут сам хлопець слівце докинув:

— Я, батьку беруся!

Гайгай поплескав його по плечу:

— Такого легеня мені й треба! Я зроблю з нього царя! А ти, старий, щоб не знав біди, візьми оці гроші.

І дав батькові мішок золота.

Чорний-чорнезний чоловік із хлопцем миттю щез. А батько, геть зажурений, вернувся додому. Проте чого сумувати: жити вже є з чого, з голоду не вмре!

А що сталося з сином? Гайгай поніс його в далекий незнайомий край. Завів хлопця до свого палацу, до пишної кімнати, й наказує:

— Тут і будеш жити. Я ж говорив, що в мене не тяжка робота. Будеш собі в кімнаті сидіти, їсти й пити, чого душа забажає. Але виходити не смій; ні митися, ні стригтися, ні голитися тобі не дозволяю. Якщо витримаєш рік, по твоїй заслузі тобі заплачу. Чи згоден?

— Згоден.

Гайгай замкнув двері, й хлопець лишився в кімнаті один.

Так перебув він рік. За той час обріс і став дуже брудним. З'явився Гайгай.

— Вірно ти служив. Можемо з тобою вже розрахуватися. Але я просив би зостатися ще на один рік.

— Та добре вже, зостануся, — погодився хлопець.

Витерпів він і другий рік. Тоді Гайгай умовив його, щоб побув і третій.

Так хлопець три роки жив у нечистоті. Зробився з нього здоровенний хлопчище, тільки страшно подертий і такий нечистий, що аж почорнів.

— Такого відданого слуги, — каже дідько, — у мене ще не було. Тому не хочу тобі віддячити звичайною платою. Маю дяку тебе оженити. Даєш свою згоду?

— Як на мене, то добре було би. Лиш хто піде за мене — такого немитого і оброслого?

— То не твоя жура. Ти візьмеш царівну і станеш багачем. Але, коли будеш уже сам собі паном, даси мені три задачі, які б я не міг виконати. Інакше пропадете — і ти, і твоя жінка!

— Хай буде!

Нечистий на радощах аж підскочив:

— Ну, тоді готуйся. Ідемо сватати.

— Так оце — неодягнений, нечистий?

— Так, слухайся мене…

Сіли вони у бричку і рушили в путь. Спинилися аж перед високими царськими палатами. Гайгай, вбраний у срібло-злото, пішов до царя. Привітався й каже:

— У мене є син. Я прийшов за нього сватати царівну!

А в царя на відданні були аж три доньки.

— Я дуже радий, — сказав цар сватачеві. — Але таке вже це діло, хай кожна з дівчат відповість: любить чи не любить того легеня.

Цар закликав дочок і розповів, що прийшов сватач.

— А де молодий? — питають дівчата.

— Там, у бричці. Йдіть і подивіться…

Наперед вибігла старша. Заглянула у бричку а там сидить хлопчище — страшний, волохатий, одягнений у дрантя.

Вернулася до палацу й каже:

— Я його не хочу.

Побігла середуща, але і їй не сподобався хлопець.

— Ну, бачиш, — каже цар, — твого сина не хочуть дівчата.

— А може, ще полюбиться третій?

— Хай іде, погляне, бо я своїх дочок силою не буду віддавати.

Побігла й наймолодша. Хлопець сидить у бричці вже якийсь засмучений. Оглянула царівна

1 2 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українські казки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українські казки"