Читати книгу - "Українські казки"
- Жанр: 💛 Інше
- Автор: Автор невідомий - Народні казки
- 361
- 0
- 26.04.22
До пропонованої збірки увійшли українські народні казки. У казках виявляється національна своєрідність народу, відкривається світ його фантазії та мудрості. Казки приносять нам не лише естетичне задоволення, але й змушують замислитися над проблемами повсякденного життя. Разом з казковими героями ми вирушаємо у фантастичні подорожі, б'ємося з ворогом, розв'язуємо побутові проблеми, сумуємо, радіємо, захоплюємось, дивуємось. І завжди вчимось — чесності, гідності, людяності, вмінню долати життєві негоди.
Для дітей молодшого і середнього шкільного віку.
Ілюстрації М. О. Коваленко
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
УКРАЇНСЬКІ КАЗКИ
Як цап хизувався перед бараном
Якось узимку ходить баран містечком і збирає сіно, що порозтрушувалося з возів. На ґанку лежить цап і гріється на сонці. Цап побачив барана, та й давай глузувати, сміятися з нього:
— Гей ти, опудало-мужичище! Убрався в кожушище та насилу повертаєшся, як той ведмідь. Ось подивись, який я прудкий та жвавий в легенькому сурдуті.
— Мені добре і в кожусі, дарма що я опудало, — каже баран.
— А дивись, баране, який я гарний в сурдуті та як мені легко танцювати, — каже цап та скік із місця. Зіп'явся на задні ноги, передні задер вгору та мах на один бік головою. Круть на другий бік рогами. Верть хвостиком. Зігнув шию дугою, ще й борідкою потряс.
Баран витріщив очі на цапа й каже:
— Постривай лишень, ось прийде вечір та вдарить мороз, тоді побачимо, кому з нас краще.
Сонце зайшло. На небі стали червоні стовпи. З-за лісу виглянув страшний мороз із очима. Як дмухне холодом… Лід затріщав, неначе хто з рушниці вистрілив. У лісі дерево залущало! Дмухнув мороз на барана. Баранові байдуже: тепло йому в кожусі.
Як скрутить мороз цапа, — цап аж підскочив, неначе його хто окропом ошпарив.
— Гей ти, лапище-мужичище! — кричить цап барану. — Скидай швидше кожуха, хай я трохи погріюсь!
— Чи то можна, щоб такий пан та вбрався в простий кожух? — каже баран.
Тоді цап заходився просити барана:
— Ой, братику, баранчику, голубчику! Не видержу, бо дуже дошкуляє! Таки-так, неначе ножами ріже по шкурі та голками шпигає. Я хоч притулюсь до твого кожуха та хоч боки погрію!
— Та йди вже, чваньку, грійся, — каже баран. — Я знаю, що не з добра пан у жупані ходить, а того, що свити не має. Та це, бач, не вперше, коли сурдут коло кожуха боки гріє.
Гай гай
Жив собі бідний чоловік. Мав одного сина — статечного й робітного хлопця, та й сам не сидів склавши руки. Але бідність не могли вони подужати і тому жили у скруті.
— Агов, батьку, досить із мене!.. Піду я у світ, і будете видіти, що знайду ліпшу долю.
І хлопець зібрався в далеку дорогу. Батько провів його аж за поле. А там починався великий лісище. Попрощався чоловік із сином і тяжко зітхнув:
— Та чи побачу ще тебе? Гай-гай!
Як вимовив це слово, з'явився коло нього якийсь чоловік. Чорний-чорнезний і страшно паскудний! Каже:
— Я тут!
— А ми не кликали тебе, — відповідає батько.
— Я не глухий, чув, як ти крикнув: «Гайгай!»
— То я зі своїм сином прощався: «Гай-гай, — кажу, — чи побачу я ще тебе, сину, за свого життя?»
— Ну, — каже чорний чоловік, — щоб ти знав: я головний серед усіх нечистих, і звуть мене Гайгай. Коли ти вимовив це слово, я подумав, що ти мене кличеш.
І Гайгай уже намірився було йти геть. А потім щось собі надумав, повернувся і спитав чолов'ягу:
— А куди ти виряджаєш сина, що аж сюди прийшов з ним прощатися?
— Іде у світ на заробітки, бо вдома така скрута, що не можемо дати собі ради.
— А чи пустиш сина служити до мене? Тяжкої роботи він мати не буде, але біду відігнати годен: можете забагатіти.
Батько налякався: до проводиря нечистої сили відпустити єдиного сина? Але тут сам хлопець слівце докинув:
— Я, батьку беруся!
Гайгай поплескав його по плечу:
— Такого легеня мені й треба! Я зроблю з нього царя! А ти, старий, щоб не знав біди, візьми оці гроші.
І дав батькові мішок золота.
Чорний-чорнезний чоловік із хлопцем миттю щез. А батько, геть зажурений, вернувся додому. Проте чого сумувати: жити вже є з чого, з голоду не вмре!
А що сталося з сином? Гайгай поніс його в далекий незнайомий край. Завів хлопця до свого палацу, до пишної кімнати, й наказує:
— Тут і будеш жити. Я ж говорив, що в мене не тяжка робота. Будеш собі в кімнаті сидіти, їсти й пити, чого душа забажає. Але виходити не смій; ні митися, ні стригтися, ні голитися тобі не дозволяю. Якщо витримаєш рік, по твоїй заслузі тобі заплачу. Чи згоден?
— Згоден.
Гайгай замкнув двері, й хлопець лишився в кімнаті один.
Так перебув він рік. За той час обріс і став дуже брудним. З'явився Гайгай.
— Вірно ти служив. Можемо з тобою вже розрахуватися. Але я просив би зостатися ще на один рік.
— Та добре вже, зостануся, — погодився хлопець.
Витерпів він і другий рік. Тоді Гайгай умовив його, щоб побув і третій.
Так хлопець три роки жив у нечистоті. Зробився з нього здоровенний хлопчище, тільки страшно подертий і такий нечистий, що аж почорнів.
— Такого відданого слуги, — каже дідько, — у мене ще не було. Тому не хочу тобі віддячити звичайною платою. Маю дяку тебе оженити. Даєш свою згоду?
— Як на мене, то добре було би. Лиш хто піде за мене — такого немитого і оброслого?
— То не твоя жура. Ти візьмеш царівну і станеш багачем. Але, коли будеш уже сам собі паном, даси мені три задачі, які б я не міг виконати. Інакше пропадете — і ти, і твоя жінка!
— Хай буде!
Нечистий на радощах аж підскочив:
— Ну, тоді готуйся. Ідемо сватати.
— Так оце — неодягнений, нечистий?
— Так, слухайся мене…
Сіли вони у бричку і рушили в путь. Спинилися аж перед високими царськими палатами. Гайгай, вбраний у срібло-злото, пішов до царя. Привітався й каже:
— У мене є син. Я прийшов за нього сватати царівну!
А в царя на відданні були аж три доньки.
— Я дуже радий, — сказав цар сватачеві. — Але таке вже це діло, хай кожна з дівчат відповість: любить чи не любить того легеня.
Цар закликав дочок і розповів, що прийшов сватач.
— А де молодий? — питають дівчата.
— Там, у бричці. Йдіть і подивіться…
Наперед вибігла старша. Заглянула у бричку а там сидить хлопчище — страшний, волохатий, одягнений у дрантя.
Вернулася до палацу й каже:
— Я його не хочу.
Побігла середуща, але і їй не сподобався хлопець.
— Ну, бачиш, — каже цар, — твого сина не хочуть дівчата.
— А може, ще полюбиться третій?
— Хай іде, погляне, бо я своїх дочок силою не буду віддавати.
Побігла й наймолодша. Хлопець сидить у бричці вже якийсь засмучений. Оглянула царівна
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українські казки», після закриття браузера.