Читати книгу - "Українські казки"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Непоганий молодий, мені подобається.
— От бачиш, — засміявся до царя Гай-гай, — будемо сватами.
Сіли за стіл домовлятися, коли весілля. Гайгай довго не засиджувався, швидко відкланявся і вернувся з хлопцем до свого палацу. А вдома говорить:
— Наймолодша із царевих дочок засватана за тебе. Подобається?
— Так!
— Тепер три дні будеш тільки купатися.
Коли хлопець вийшов із триденної купелі, став такий красивий леґінь, що любо було глянути на нього.
А як убрався у парадний одяг, всі почали казати, що такого хлопця пошукати треба!
— Тепер можемо їхати до царя на весілля.
Повезли з собою і музик, покликали високих гостей — з'явилися до царя з великою пишнотою.
А старшим царевим донькам не терпиться глянути у бричку. «Ану, який? — думають собі про нареченого. — Хоч посміються усі з нього!» Відхилилися дверцята, й вийшов такий леґінь, що старша із жалю аж зомліла. А середуща миттю схопилася за голову: од такого красеня відмовилася! Під вечір скочила у воду і втопилася. А за середущою і старша…
— Ну, — шепоче хлопцеві нечистий, — дві душі вже мої, і то твоя заслуга! А скоро і третя — твоя наречена — дістанеться мені.
Але хлопець тільки засміявся. Думає собі: «Пропав би ти, дідьку, я ж тобі найду такі завдання, що голову об них поламаєш!».
Смуток запанував у царських палатах: дві доньки загинули. Цар схилився на край столу сльози закапали з очей. Але треба весілля справляти, коли вже почали. А як відгуляли, Гайгай посадив молодих у бричку і відвіз до себе.
— Ну, — говорить хлопцеві, — живи з жінкою в палаці — пануй над моїми землями! А через три роки я прийду. За той час мусиш придумати такі три завдання, які я б не міг виконати.
І щез, наче крізь землю провалився.
Хлопець почав царювати. Добре йому велося, але час швидко минав. Промайнули три роки, і Гайгай — мовби з неба впав:
— Ну, легеню, час: давай таке завдання, яке було б мені не під силу.
Хлопець сушив собі голову, сушив, та й придумав. Каже:
— Постав мені за одну ніч палац із чистого срібла-золота, і щоб до палацу вів кришталевий міст із височенними стовпами, а на тих стовпах золоті пташки співали.
Гайгай хитро посміхнувся і згинув. Хлопець тішився з того, що вигадав нездійсниму річ. А треба сказати, що жінці він не зізнався, яку оказію має з нечистим.
Рано повставали цар із царицею, та й не впізнають, де знаходяться: замість старого палацу — золота палата, від неї до царського двору веде чудовий кришталевий міст із високими стовпами, а на стовпах пташки золоті співають.
Не знає хлопець — чи радіти, чи журитися.
А нечистий знову перед ним:
— Ну, початок є! Нічого ти не виграв. Давай другу роботу.
Хлопець каже йому сердито:
— Усі гори у царстві за одну ніч мусиш розрівняти, з них золото, срібло й каміння знести сюди в купу! А на тому місці, де стояли гори, хай зеленіє засіяне поле!
— Ще тяжче завдання, — сміється Гай-гай. — Та не біда, щось будемо робити.
Рано встають цар із царицею і бачать: гори десь пропали, навколо палацу лежать купи золота, срібла і каміння; а там, де стояли гори, поле зеленіє.
Тепер хлопець злякався. Дідько виконав такі тяжкі завдання! Тільки одне зосталося — і доведеться душу занапастити.
— Чого ти такий смутний та невеселий? — стривожилася жінка. — Така краса сталася, а ти не радієш!
Що робити? Довелося їй розказати про угоду із Гай гаєм.
— Зосталося останнє завдання. Якщо і те нечистий виконає, нам буде кінець!
Жінка подумала і каже:
— Знаєш що? Сховайся. А як прийде сюди Гайгай, я з ним поговорю!
З'явився нечистий і питає:
— Де молодий цар?
— Та він чогось нині дуже задуманий, пішов на прогулянку. До вечора, може, й не повернеться. Якщо вам щось треба, скажіть, я зроблю.
— Дай нову роботу — мушу її зробити ще сьогодні.
І молода жінка, довго не розмірковуючи, вирвала кучеряву волосинку зі своєї пишної зачіски:
— Бачите цю волосинку? Треба її вирівняти. Мусить стати пряма, як стріла!
Гайгай засміявся. Взяв волосинку за два кінці й легенько натяг:
— Готова робота. Пряма волосинка.
— Ану лиш відпустіть її!
Відпустив нечистий, а волосинка ще більше скрутилася.
— Треба, щоб стала рівна!
Гайгай пробував усяко, але нічого не виходило. Коли добряче намучився, вдарив себе рукою по лобі й каже:
— Та я ж бачив, як ковалі залізо наперед нагріють, а тоді вирівнюють!
І всунув волосинку у вогонь. А та — звісна річ! — зашкварчала й лишила по собі кульку попелу.
— Такий ти силач?! — сміється з дідька жінка. — Тоненьку волосинку — і не зміг вирівняти. Забирайся з хати!
Гайгай, як побачив, що програв, вдарився об землю і розсипався на порох. І миттю воскресли ті сестри, що втопилися.
— Ну, ходи сюди, — покликала жінка чоловіка. — Третє завдання нас порятувало. І запам'ятай: прислів'я про жінок, що у них довге волосся, а розум короткий, неправильно вигадане.
І відтоді вони добре жили.
Біла Челядина
Був собі цар. Він мав три сина і три дочки.
Як цар умирав, наказав:
— Слухайте моєї волі, хлопці. Як хто буде дівчат сватати, то ви їх віддавайте.
Умер цар. Минув рік чи два. І от якось полягали брати і сестри спати. А надворі вітер віяв, і хтось стукав у вікно: «Вийди надвір». Ніхто не хотів надвір виходити — лише найменший брат вийшов. А то прийшов жених Вітер. Каже він:
— Дай за мене старшу сестру.
Найменший брат пішов до хати, взяв старшу сестру за руку вивів її і віддав Вітрові за жінку А як віддавав, зняв із її пальця собі на пам'ять перстень.
Опівночі світив місяць і гуділа надворі завірюха. І знов хтось постукав у вікно: «Вийди надвір». І знов ніхто не схотів виходити, лише найменший брат вийшов. А то прийшов жених Місяць. Каже він:
— Дай за мене середущу сестру.
Нічого робити — треба батькову волю виконувати. Пішов найменший брат до хати, взяв середущу сестру за руку, вивів її і віддав Місяцеві за жінку. А як віддавав, зняв собі на пам'ять перстень.
Настав ранок. І заходилося сонце гріти-припікати. Раптом почувся надворі голос: «Вийди надвір». Знову вийшов найменший брат.
А то прийшов жених Сонце та й каже:
— Дай за мене свою меншу
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українські казки», після закриття браузера.