Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Українські казки 📚 - Українською

Читати книгу - "Українські казки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Українські казки" автора Автор невідомий - Народні казки. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 37
Перейти на сторінку:
сестру.

Пішов найменший брат до хати, взяв меншу сестру за руку, вивів її і віддав Сонцеві за жінку. І як віддавав, зняв собі на пам'ять перстень.

Повставали старші брати — сестер нема, нема кому їсти варити. Розсердилися старші на меншого і давай його колошматити — чого, мовляв, дівчат заміж повіддавав? Образився найменший брат та й вирішив покинути їх, податися у мандри світом.

Ось іде він, іде, аж дивиться — граються хлопці палицями.

— Дозвольте, і я з вами буду гратися, — каже царевич.

Став він із ними гратися. А тут саме по дорозі баба нагодилася — йшла собі та несла дзбанки з водою. Найменший брат кинув палицю і — трісь! — влучив у дзбанки. Ті розлетілися на друзки, а баба спересердя каже:

— Аби ти тоді оженився, синку, коли Білу Челядину знайдеш!

Нічого робити — мусив наймолодший брат податися на пошуки Білої Челядини. Кого не зустріне, в усіх питає:

— Де знайти Білу Челядину?

Ніхто не знав. Аж якось трапився царевичу старий дідок, та й каже:

— Є в цім краю вербова долина. У ту долину Біла Челядина приходить щодня, щоб поспати опівдні. А коло неї рушниця, хорт і сокіл.

Знайшов царевич ту долину. Біла Челядина собі спала, а хлопець тим часом тихенько забрав рушницю, хорта й сокола. А тоді збудив дівчину:

— Уставай! — каже.

Біла Челядина встала, побачила, що нема рушниці, хорта й сокола, подивилася на царевича і сказала:

— Ти переміг. Я буду твоя жона.

І така була вона гарна, що у світі кращої не знайдеш!

Узяв царевич її за жінку. Кожного місяця Біла Челядина носила кудись по чотири калачі. І як ішла, то все казала чоловікові: «Щоб ти не дивився до того хліва, що золотою колодкою замкнений».

Але царевичу страх як цікаво було, що ж у тому хліві. Узяв він якось та й відімкнув. А в тім хліві був страшний змій, закований дванадцятьма обручами. Подивився змій хижим оком і каже наймолодшому братові:

— Паничу-царевичу, дай мені штоф вина і три хліби.

Дав йому царевич штоф вина і три хліби. Як випив змій вино і з'їв три хліби, повернулася до нього чверть сили, й лопнули три обручі.

— Паничу-царевичу, дай мені штоф вина і чотири хліби.

Дав йому царевич штоф вина і чотири хліби. Як випив змій ще штоф вина і з'їв чотири хліби, повернулася ще чверть сили і лопнуло п'ять обручів.

— Дай мені ще штоф і три хліби.

Той бере й дає. І як випив змій те вино, як з'їв той хліб, повернулася до нього вся сила, він надувся страшенно, і всі обручі полопали.

А Біла Челядина якраз поверталася додому. Змій здійнявся в небо, схопив жінку недалеко від хати й поніс далеко-далеко. І як ніс її змій, вона крикнула чоловікові:

— Будеш мене шукати в Золотих горах, у Скляних дворах!

Нічого робити — йде царевич у ті Золоті гори, Скляні двори шукати, жінку свою визволяти.

Ішов-ішов, притомився і сів коло криниці спочити. Прийшла якась дівчина воду набирати. Дивиться чоловік — аж то дочка його старшої сестри. Попросив він води напитися, а як напився, то кинув дівчині у воду перстень старшої сестри. Приходить дочка додому й каже:

— Якийсь чоловік кинув мені у воду перстень.

Мати подивилася і впізнала свій перстень.

— Приклич того чоловіка сюди, — сказала мати.

Він прийшов, а сестра каже:

— Агов, брате, скільки літ не виділися, скільки літ не зналися. Чула я про тебе, що ти оженився.

— Оженився, та й жінки не маю, — каже брат. Зажурився він та й питає в сестри: — Твій чоловік — Вітер. Може, йому відомо, де ті Золоті гори, Скляні двори, куди змій мою жінку відніс?

— Спитай його. Але ж лягай зараз під корито, бо як прийде Вітер, то розвіє тебе на попіл.

Щойно чоловік послухався і ліг під корито, як грюкнули двері — зайшов Вітер до хати.

— Ох, чую, прісна душа тут є! Але прісна — не прісна, а ти, жінко, давай їсти.

Дала жінка йому їсти та й питає:

— Чоловіче, якби котрий мій брат з'явився, що б ти йому зробив?

— Якби старший, розвіяв би його на попіл, якби середущий, розвіяв би його на попіл. А якби менший, прийняв би його, як великого гостя.

Сестра далі веде:

— Менший тут.

— Ану, покажи його.

Вона показала, а Вітер каже:

— Агов, скільки літ не виділися, скільки літ не зналися. Чув я, що ти женився.

— Воно то так, Вітре, проте в мене вкрали жінку. Чи ж не відаєш ти, де ті Золоті гори, Скляні двори, куди змій мою жінку відніс?

А вітер каже:

— Не відаю. Але ж зажди — нехай добре повечеряємо, а тоді видно буде.

Посадив його Вітер за стіл та добре прийняв. І каже потім:

— Я йду спитаю своє птаство.

Скликав Вітер своє птаство і спитав. Сказали, що не знають.

Довелося прощатися. Дала сестра братові на дорогу хліба, сала, і пішов він далі шукати. Ішов, ішов, заморився і сів біля другої криниці спочити. Коли це приходить по воду дівчинка. Дивиться чоловік — аж то дочка середущої сестри.

— Дай мені напитися води, — попросив він. Дівчина дала напитися, а він кинув їй у воду перстень середущої сестри.

Приходить дівчина додому та й каже:

— Мамо, якийсь чоловік кинув мені перстень у воду.

Мати подивилася і впізнала перстень.

— Іди поклич того чоловіка сюди.

Приходить брат.

— Агов, брате, скільки літ не виділися, скільки літ не зналися. Чула я про тебе, що ти оженився.

— Оженився, та жінки не маю. Змій вкрав її у мене. Казала вона, щоб я шукав її у Золотих горах, Скляних дворах. Чи ти не відаєш, де ті Золоті гори, Скляні двори? Твій чоловік — Місяць, він скрізь світить. Спитай його, чи він не знає.

А сестра каже:

— Добре, але ти сховайся під корито, бо як він прийде, то спече тебе, не спитавши, хто такий.

Приходить додому Місяць.

— Чую, є у хаті прісна душа! Але прісна — не прісна, а ти, жінко, давай їсти.

Дала жінка Місяцеві їсти та й питає:

— Якби котрий брат мій з'явився, що б ти йому зробив?

— Якби старший — я б його спік, якби середущий, я б його спік, а якби менший, за великого гостя прийняв би.

А жінка каже:

— Та менший тут і є.

— Ану, покажися, — наказує Місяць.

Брат показався.

— Агов, скільки літ не виділися, скільки літ не зналися.

1 2 3 4 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українські казки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українські казки"