Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Привид іде по землі, Олександр Павлович Бердник 📚 - Українською

Читати книгу - "Привид іде по землі, Олександр Павлович Бердник"

237
0
08.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Привид іде по землі" автора Олександр Павлович Бердник. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 40
Перейти на сторінку:
на землю. Вона судорожно зірвалася на ноги, божевільним поглядом впилася в постать Алессандро.

— Що таке? Хто ти?.. Де я? — пробелькотіла вона перелякано. — Ти з того… світу? Ти мертвий?

— Ні, ні, — у відчаї видихнув Алессандро. — Катрен. Люба… Я до тебе прийшов. Мені потрібна допомога.

— Геть, геть! — безумно замотала вона головою. — Ти мертвий!

Лосс кинувся до Катрен, охопив її руками. Брудні сльози текли по його худих щоках.

— Допоможи, — хрипів він. — Ти одна в мене залишилася. Я пропаду, якщо ти не допоможеш.

Його руки тримали живе тіло коханої, але не могли відчути його. Катрен, завмерши від жаху, дивилася, як Алессандро наполовину проник в її груди. Це не її чоловік — рідний, любий Алессандро. Це якийсь вампір, привид, що з’явився мучити її.

Свідомість жінки не могла ні збагнути, ні витримати цього. Серце страшенно забилося. Розум потьмарився, колесом закрутилося все навколо. Дитина впала на землю, закричала.

— Катрен! — пролупав над городами відчайдушний крик.

Жінка тихо зойкнула і впала. Востаннє конвульсивно піднялися й опустилися груди, посиніло обличчя. Все. Немає більше нікого на світі, хто б допоміг Алессандро.

— Нема! — відчайдушно закричав Лосс, простягаючи виснажені руки до неба.

Біля сусідніх будинків заметушилися люди. Троє мужчин з кілками підскочили до Лосса.

— Злочин! — закричав хтось. — Хапайте його, він убив Катрен!

Двоє селян схопили Алессандро за руки. Він стояв непорушний, байдужий до всього. Руки селян пройшли крізь тіло Алессандро. Це так нажахало їх, що вони на мить отетеріли.

— Що… це… таке? — заїкнувся один. — Мати Божа, пресвята Маріє! Привид… Дух… А-а-а!..

Кинувши палицю, селянин припустив навтікача. Другий стовпом завмер поруч. У селищі піднявся шум. Від шосе наближалася група людей. Серед них Лосс упізнав Шліссера.

Прокляття! Знову над ним збираються коршуни. Ні, не вдасться на цей раз.

Алессандро востаннє поглянув на обличчя мертвої Катрен, на доньку, що, захлинаючись від крику, повзала по землі, й рішуче повернув до яру, геть від селища.

Йому вже було байдуже, куди й для чого йти. Аби тільки не бачити людей, не чути їхніх переляканих криків.

— Тримайте його! — пролунав різкий голос.

— Залиште, — сказав Шліссер. — Я сам…

Почулися похапливі кроки, важке сопіння. Алессандро не обернувся.

— Одну хвилиночку. Лосс… прошу вас.

Постать Шліссера була поряд. Він смішно, якось підтюпцем, шкутильгав по городині, намагаючись випередити Лосса.

Нарешті Лосс зупинився, байдужим поглядом зміряв міністра.

— Що вам потрібно?

Міністр витер обличчя хустиною, засопів.

— Я бачу, у вас сталося нещастя. Але я хотів тільки допомогти вам.

— І для цього послали агентів до Тенка, — гірко кинув Лосс.

— Ви самі винні. Ви поставили мене перед такою необхідністю. Але що там трапилось? Я нічого не знаю.

— Я не бажаю про це говорити! — гостро відповів Лосс. — Дайте мені можливість спокійно вмерти.

— Але чому ж? — примирливо запитав Шліссер, оглядаючись на своїх агентів. — Ми можемо продовжити нашу розмову й укласти угоду…

Алессандро зневажливо зиркнув на міністра. За кого він вважає Лосса? За простачка? Віддати секрет Тенка шакалам, які потім залишать Алессандро вмирати? Ніколи! Краще смерть!

— Угоду? Це мені нічого не дасть.

— А держава? — м’яко запитав Шліссер. — Невже вона не дорога вам? Невже ви не захочете відкрити своїй країні секрет винаходу?.. Подумайте про свій народ.

— Народ? — іронічно перепитав Лосс. Він озирнувся, його погляд упав на труп Катрен, навколо якого метушилися агенти. — Ото ваш народ — хижі пси, захисники закону.

Алессандро подивився темним поглядом в очі міністрові, жовчно процідив крізь зуби:

— Моїм трупом ви не поласуєте. Нічого не дістанеться. Досить того, що я натворив. Геть від мене, дайте мені спочити.

Лосс одвернувся від міністра й майже побіг до яру.

— Опам’ятайтесь, Лосс! — крикнув Шліссер. — Я не дам вам спокою. Я буду переслідувати вас усюди. Всі будуть жахатися вас. Опам’ятайтесь.

Лосс не відповів. Він заглиблювався в ущелину. Тоді Шліссер жестом покликав агентів. Кілька чоловік підбігли до нього.

— Що з жінкою? — запитав міністр.

— Мертва. Дитина жива.

— Передайте представникам влади, хай поховають. Дитину в інтернат. Переслідуйте Лосса. Не спускайте з нього очей удень і вночі…

Запізніле пробудження

Кілометрів за три від Аравака агенти поліції наздогнали Алессандро. Він спочатку не помічав їх і йшов, похиливши голову, ніби розглядав щось на землі. Потім його вивели з отупіння голоси. Алессандро озирнувся. Зупинившись, він похмуро зачекав, поки агенти підійдуть на близьку відстань. Вони якось ніяково зупинились, один, очевидно, старший, довготелесий, з дурнуватою посмішкою на широкому рябому обличчі, ступив крок уперед.

— Що вам потрібно? — глухо запитав Лосс.

— Ми не хочемо вам поганого, — вкрадливо відповів довготелесий. — Ми знову від імені сеньйора Хуано Шліссера будемо пропонувати вам угоду…

— Яку угоду? — з гіркотою перебив Алессандро. — Ви розумієте, що мені нічого не потрібно? Залиште мене в спокої.

Довготелесий розвів руками, зітхнув.

— Такий наказ сеньйора Хуано. Вас залишать у спокої, коли ви згодитесь передати…

Лосс не дослухав до кінця. Круто повернувшись, він побрів Далі. Нічого говорити з цими людьми. Вони німі виконавці чужої волі, гвинтики поліцейського апарату.

Куди йшов Лосс, чого він хотів тепер? Думки були якісь в’ялі, безкрилі. Почуття голоду притупилося,

1 ... 35 36 37 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Привид іде по землі, Олександр Павлович Бердник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Привид іде по землі, Олександр Павлович Бердник"