Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв 📚 - Українською

Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Загибель Уранії" автора Микола Олександрович Дашкієв. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 108
Перейти на сторінку:
Зламалось та й не вийшло назовні…

Дівчині часто згадується давня-давня казочка про розбите дзеркальце злого ворожбита. Приснули на весь світ дрібнесенькі скалочки чарівного скла, зависли в повітрі, невидимі й невідчутні. Досить хоча б одній з них потрапити комусь в око — і людина починає скрізь бачити тільки лихе, тільки гидке.

Чи не стало такою скалочкою її нещасливе кохання?

Н-ні… мабуть, ні… Тессі майже не згадує про Айта. Як ніколи досі, вона прагне Фредді Крайна, тягнеться до нього всім єством… але тільки доти, доки його немає. А прийде наречений — в душі Тессі наїжачується щось холодне, вороже. Тессі намагається бути ніжною, лагідною, а він, отой придушений внутрішній голос, хрипить зловісно: «Згадай долю своєї матері! Фредді Крайна ти не любиш!»

А Фредді — такий, як і завжди. Гарний. Ніжний. Дбайливий. Господи, ну як він не збагне, що від отакої настирливої дбайливості просто нудить?! Фредді не дає їй зайвого кроку ступити, наперед вгадує й виконує всі бажання, ладен гопки скакати, аби звеселити. Кожна примха для нього — наказ, кожне слово — закон… Ну, хіба це мужчина?.. Інженер Айт, мабуть, не потурав би. Він нахмурив би густі брови, глянув би так, що аж серце млосно зайшлося б… Або ні: просто підійшов би, обняв за плечі, сказав би, посміхаючись: «Люба, не витребенькуй! Це ні до чого. Я тебе й так люблю». І цього було б досить, щоб умить розвіялося все.

Тільки ні, цього не було й не буде. Тессі звинувачує себе в несправедливому ставленні до нареченого, накладає за це різні кари на себе, присягається стати іншою… і лишається такою ж.

За дві декади перед Новим роком Фредді прийшов радісний, збуджений. Він повідомив, що його батько спеціально заради Тессі влаштовує бучний новорічний банкет. Зберуться найвидатніші діячі мистецтва й науки, генерали й дипломати. На цьому банкеті офіційно оголосять про заручини.

Тессі сумно хитнула головою: гаразд. Якби Айт був живий, вона, можливо, ще опиралася б долі. А тепер — однаково. Історію безталанної матері повторить її безталанна дочка.

Як не дивно, але саме оце трагічне рішення вибило Тессі з стану байдужості, шпурнуло у вихор веселощів та розваг. Знову автострадами країни мчала рожева «Ластівка», а услід їй вимахували кулаками дорожні майстри та поліцаї. Знову Тессі підморгувала красивим хлопцям і з безтурботною щедрістю обдаровувала всіх чарівними усмішками. А згодом зважилась і на більше: почала вечеряти в повних галасу та тютюнового диму злиденних кафе Броклайну, танцювала з п'яними моряками в портових дансінгах — взагалі, вирішила зіграти таку гру, щоб аж мурашки по спині забігали.

«Пустунка Тессі» бешкетувала, як після смерті матері, тільки вже не в ім'я чийогось порятунку, а для себе самої. Вона справляла поминки по своїй юності, дівочій волі, надіях на справжнє кохання.

«Змініть оточення!» — порадили їй лікарі. Тессі виконувала медичний припис з такою старанністю, що часом забувала своє походження, покликання й обов'язки. Батько не помилявся: вона справді була така, як мати, і не схожа на неї в усьому. Те, що вирувало в душі Фрей Торн, скручене сильною волею, вилилось у фанатичне служіння науці, а буяння сил її дочки не знало впину і ладне було ринути в якому завгодно напрямку. Іноді на Тессі напосідало несамовите бажання плюнути на отой вищий світ, куди методично й лагідно тяг її «мазунчик Фредді», та й пірнути на дно, де жилось небезпечно і гостро. В усякому разі, там не питають, хто ти та звідки, не вимагають додержувати правил гарного тону, не ховаються з любов'ю й ненавистю. Жити — так жити!

Але отой внутрішній голос, що застерігав її проти одруження з Фредді, тепер змінив свою тактику. Він тихесенько й сумно нашіптував їй повсякчас, що це безшабашне молодецтво та гостра гра в життя і смерть — лише жалюгідні опереткові шати, якими богема прикриває своє пусте існування, хворобливу боязкість побачити саму себе в неприкрашеному вигляді. А напередодні Нового року Тессі Торн пересвідчилась, що саме так воно й було насправді.

В куцій спідничині, неоковирних черевичках, червоно-зеленому светрі й береті з помпоном, Тессі сиділа в кафе «Розбите серце» з компанією так само вдягнених дівиць із балетної студії та розхристаних червонопиких «вільних художників». Це був останній «її» день, тому вона не дуже присаджувала свого найзавзятішого залицяльника — здоровенного брюнета, «невизнаного генія» якогось із напрямків абстрактного живопису, горланя й нахабу. Дівчині було моторошно й приємно грати небезпечну роль зухвалої, досвідченої красуні, що крутить мужчинами, як їй заманеться.

Був ранній час, коли до кафе заходили робітники після праці, щоб випити кухоль пива чи просто погомоніти. Джаз ще відсипався після ночі, тому п'яна компанія витриндикувала сама собі, акомпануючи хто як умів.

Та ось на крихітному підвищенні, що правило за естраду, з'явилася невисока, худорлява, скромно вбрана жінка.

— Цитьте! Цитьте всі! — закричав залицяльник Тессі. — Ціпонько, ти будеш співати, еге ж? Ану, затягни, голубко, «Її очі»!

Жінка, не звертаючи уваги на його слова, прокашлялась, нервово поправила блузку.

— Громадяни, я хочу, щоб ви мене вислухали…

— Гм… зрозуміло! — скептично хитнув головою один із художників. — Мабуть, проситиме допомоги.

— Громадяни… До вас звертається Комітет Захисту Миру… Насувається війна… Сьогодні оголошено про заборону відпусток у армії та про смертну кару для комуністів. Починається мобілізація… Громадяни, мій чоловік загинув не знати за що під час кампанії в Корейланді. В мене лишилося троє дітей… Наступна війна буде страшніша. Ми можемо заступити їй шлях… Комітет Захисту Миру просить вас підписати відозву про заборону атомної зброї…

Видно було, що жінка ніколи досі не виступала. Вона хвилювалась, затиналась, мало не плакала. Але саме це й вплинуло на людей. Замовкав гамір, стихало брязкання посуду. І, мабуть, не один з присутніх пригадав свою дружину — отаку ж втомлену й некрасиву, проте рідну й любу, подумав, що й її може спіткати така ж доля, коли його заб'ють.

І тільки залицяльник Тессі п'яно махнув рукою:

— Заспівай «Її очі» — підпишу!

Жінка розгублено

1 ... 35 36 37 ... 108
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"