Читати книгу - "Помилка Олексія Алексєєва, Олександр Лазаревич Полещук"

Щойно подали часовий сигнал, зараз проходитиме наш супутник-прискорювач. Можливо, востаннє промчать над нашими головами зеленкуваті цяточки, зменшені у неймовірну кількість разів брати нашого Сонця… Я дарую їх тобі… “Ми начепим сонця на одежу коханим, накуємо з зірок срібносяючих брошок…” Пам’ятаєш?”

— Невже все?! — вигукнув Григор’єв, дочитавши листа. — Але чому загинув Алексєєв? Чому сталася катастрофа? Майже про все ми вже здогадувались і без листа! Ми так багато сподівались…

— Ми сподівались не марно, — відповів Топанов, — не марно… Тепер ми твердо знаємо, що саме знаходиться перед нами. І ті фахівці, які прибули до нас і вивчають історію зоряних світів, виявляється, мають і не мають рації. Вони мають рацію в тому, що ми кожного дня бачимо інше зоряне скупчення, бо за вісім годин всередині кінехрона минає двісті мільйонів років, наших років! Галактика справді, що день, то інша. Спалахують нові зірки, деякі вибухають — пам’ятаєте спалахи? — з’являються нові відгалуження, нові туманності… Але фахівці й не мають рації, бо, власне, це та сама галактика, народжена силою людського генія. І зважте, Алексєєв здійснив дещо більше, ніж сподівався. Він хотів створити зародок зорі, а одержав їх декілька; він бажав вивчити практичну можливість використання тієї енергії, яку ховає космос, а насправді створив у безповітряному просторі всі умови для того, щоб з’явилася нова галактика. Я не зовсім розумію, що саме лягло в її основу, які саме сили, протидіючи, дали початок цьому небаченому в історії науки дослідові, та для мене цей лист — доказ правильності всіх наших пошуків… Ні, ні, я зовсім не належу до тих людей, які намагаються виправдати кожен свій крок, але сьогодні настав кінець важливого етапу…

— Максиме Федоровичу, — квапливо заговорив Мурашов, він щось поспіхом обчислював на аркушику паперу, — Максиме Федоровичу, а коли припустити, що ці зірки мають планети, то вони мусять обертатися зі швидкістю, яка перевищує швидкість світла в тисячі й сотні разів! Швидкість світла — межа швидкостей…

— Погоджуюсь із вами, — задумливо мовив Топанов, і ми всі зрозуміли, що якась думка заполонила його, — погоджуюсь, але чому? Чи мені вам пояснювати, що швидкість світла тісно пов’язана з силами тяжіння, з властивостями простору, особливо, якщо відштовхнутись від точки зору Алексєєва… Там, усередині кінехрона, світло так само, як і в нас, поширюється з найбільшою для свого світу швидкістю… Можливо, що там діє багато фізичних законів, яким підкоряється весь Всесвіт… Можливо, що там є й своя земля; можливо, таких планет там багато мільйонів…

— І на цих планетах якісь Ньютони відшукують закони руху небесних тіл, — докинув 171 Леднев, — а на інших свої Ейнштейни відкривають…

— Стривайте! — обірвав його Топанов. — Як ви сказали? Ньютони, Ейнштейни?

— Та це просто жарт, — виправдувався Леднєв. — Природно, щоб продовжити вашу думку.

— Не в тому справа, — сказав Топанов. — Не в тому… Я ось давно вже думаю… Така, знаєте, думка… Така думка! Продовжуйте обговорення! Я зараз повернусь.

Топанов схопив свій ціпок і сливе вибіг з кімнати. Я побачив, як він перейшов вулицю. Обговорення тривало, але якось нехотя. Ми всі звикли, що Топанов з властивою йому діловитістю інколи поглядом, словом, інколи усмішкою скеровує в потрібне русло увагу всіх членів комісії. Ось він знову з’явився. Він біг звідкись від моря. Ні, зупинився, чекає, ось повернув назад і зник…

— Що з ним? — прошепотів Леднєв. — Таким ми його ніколи не бачили.

— Він щось придумав! — сказав Григор’єв. — І він боїться помилитись, я так гадаю. Мабуть, щось серйозне… Ну, товариші, прошу уваги, будь ласка, до діла… Я уважно переглянув останню роботу Алексєєва, що її надіслала редакція “Вісника Академії наук”. Використавши відкритий ним математичний прийом, Алексєєв утворив досить цікаву картину порожнечі, картину міжзоряного простору. На його думку, порожнеча — це щільно заповнений простір, у якому тільки намічаються, ніби просвічують, частинки. Цей простір сприймає і трансформує у фон електромагнітних коливань випадкового характеру будь-яке випромінювання. Таким чином, вакуум не лишається байдужим до випромінювання зірок, порожнеча насичується випромінюваною енергією. Особливої уваги в роботі приділено процесам поляризації світла, недарма ті ділянки галактики, де, як ми знаємо, відбуваються найінтенсивніші процеси утворення зірок, характерні сильнішою і закономірніше розподіленою поляризацією світла. І в деяких точках Всесвіту ця енергія може проявитись у формі нової зірки…

Ми спробували зосередитись на тому, про що говорив Григор’єв. Під час його виступу якось бочком до кімнати зайшов Топанов і сів віддалік. Він був дуже схвильований.

— …Алексєєв іде навіть далі, — казав тим часом Григор’єв. — Він намагається простежити шляхи, якими надходить ця енергія, говорить про величезну роль зірок, що вже з’явилися…

— Це було в його листі! — вигукнув Леднєв. — Пам’ятаєте? Зірка допомагає зірці!

— Так, але це припущення, висловлене мовою математики, незрівнянно підсилено, принаймні тепер стає яснішою причина, чому так часто трапляються подвійні зірки. Гадаю, що теорія, яку створив Алексєєв, принесе ще дуже й дуже багато цікавого. Він буквально все передбачив…

— Не все! — раптом голосно сказав Топанов і ступив на середину кімнати. — Ні, не все передбачив Алексєєв! Він не передбачив життя! Так, друзі, він багато, я вірю вам, знайшов і використав, передбачив і з’ясував, але він не врахував головного… Не просто зародки зірок ми фотографуємо і спостерігаємо щодня! Це не просто зліпок, модель галактики. Так, так! Це набагато більше. Це справжня галактика! Справжня!.. Навколо мікроскопічних зірок обертаються такі ж мікроскопічні планети. Очевидно, зорі ці такі ж великі, якщо їх порівняти з атомами, з яких вони складаються, як і в нашому світі, а на незліченних планетах цих незліченних зірок є життя, є розумні істоти… І якщо наше Сонце разом з усіма планетами обертається в загальному зоряному потоці навколо центральної частини Галактики Молочного Шляху, якщо наша старенька Земля зробила лише десять-п’ятнадцять обертів, то галактика Алексєєва здійснила щонайменше чотириста обертів навколо своєї осі: адже вона обертається тричі за добу. А це