Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Можливість відповіді, Ігор Маркович Росоховатський 📚 - Українською

Читати книгу - "Можливість відповіді, Ігор Маркович Росоховатський"

282
0
11.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Можливість відповіді" автора Ігор Маркович Росоховатський. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 99
Перейти на сторінку:
Віті?”

Вони повернулися до їдальні, вдаючи, наче нічого не сталося.

Гість кинув на них швидкий погляд.

“Невже він щось помітив?” — подумала стара і пригадала: адже в сигома є телепатичні підсилювачі. Він сприймає і вільно читає думки інших. Сигоми можуть спілкуватися між собою на величезних відстанях за допомогою телепатії. Отже, Валерій Павлович знає і те, про що вони розмовляли, і те, про що думають. Але чому ж тоді він не підказав їм рішення, щоб здійснити свій задум?

Стара злякалась, а що коли цей сумнів підказав він? Подивилася на гостя, очікуючи важкого недоброго погляду, і вже приготувалася до бою. Проте Валерій Павлович дивився не на неї, а на Віту. Гострі риси його обличчя пом’якшали. І хоч біля усміхнених очей не збиралися зморшки, його обличчя вже не здавалося таким дивним.

Він дивився на дівчинку і посміхався. Віта теж відповідала йому усмішкою.

3

— Ти вже велика, повинна сама розуміти, — почала Оксана Вадимівна одразу після того, як гість пішов. І Віта все зрозуміла.

Вона благально подивилася на бабусю. Старенька вдала, ніби щось уважно розглядає у вікні.

— Мамо! — з докором вигукнула Віта. — Чому ти не дозволяєш? Чим він тобі не сподобався?

Оксана Вадимівна трохи розгубилася:

— Він не людина, моя доню. Він — сигом. Пам’ятаєш, їх показували по телевізору?

— Ну то й що? — скрикнула дівчинка, ніби знала про це раніше, але не надавала значення.

— Невідомо, з якою метою він тебе запрошує, — намагалась обгрунтувати свою відмову Оксана Вадимівна.

Віта обурено сплеснула руками:

— Мамо, пам’ятаєш, я розповідала, що деякі наші дівчатка кажуть, ніби сигоми небезпечні? Ти тоді пояснила, що вони повторюють слова нерозумних і відсталих людей. А тепер твердиш інше…

Оксана Вадимівна почервоніла і благально глянула на свекруху.

Стара не забарилася з відповіддю:

— Все-таки він не людина, Віто. І ми не знаємо його намірів.

— Він хороший, — переконливо сказала дівчинка. — Чого ви на нього напосіли? Якби живий був тато…

Її губи здригались, підборіддя тремтіло, а очі потемніли від обурення.

І Оксана Вадимівна знову пригадала портрет, який так подобався покійному чоловікові. А тепер істота, що наче зійшла з портрета, припала до душі дочці. Чи випадково це?

4

— Ми полетимо на гравільоті? — запитала Віта.

— А тебе на руках коли-небудь носили? — у свою чергу запитав Валерій Павлович.

Вії дівчинки здригнулись…

— Коли був живий тато…

Сигом зрозумів, що його запитання було недоречним.

— Я понесу тебе до Праги, — сказав він.

— Добре, — погодилася Віта.

Спочатку їй здалося, що Валерій Павлович жартує, та потім вона згадала розповідь учителя про сигомів. Віта ніколи не думала, що хтось іще, окрім батька, може мати такі дужі й ласкаві руки. Валерій Павлович обережно взяв дівчинку, як беруть квітку. З-за його плечей ударили два повітряні струмені, огортаючи його й Віту прозорою оболонкою.

Земля почала віддалятись, а назустріч, схожі на журавлині ключі, мчали ланцюжки перистих хмар. Віта уявила, як сигом літає тут один, врізаючись у хмари, і вони огортають його такою ж холодною білою імлою. Дівчинці стало шкода сигома. “Такий сильний і такий самотній”, — подумала вона і сказала:

— Я вам дуже вдячна, ви так багато для мене зробили.

Вона відчула приємне тепло на голові, ніби хтось легенько куйовдив її волосся.

— Поглянь униз, Віто!

Під ними пропливали пасма гір, покриті туманом, виблискували стрічки річок, зеленіли поля.

— Наче в казці, — прошепотіла дівчинка. — А в космос ви теж могли б отак полетіти?

— Міг би, — відповів сигом.

— А що ви можете ще незвичайного?

Він посміхнувся і замислився.

“Чому дорослим іноді так важко відповідати на наші запитання? Мабуть, тому, що вони гадають, ніби все знають”, — подумала Віта і, щоб допомогти Валерію Павловичу, запитала:

— А на дно моря теж можете пірнути?

— Можу.

Він думав про дівчинку, її матір, бабусю, про себе, про те, що на нього чекає:


“Я несу її на своїх руках, але вона мені потрібна більше, ніж я їй. Навіть мої творці не думали, як вона мені буде потрібна!”

“Найважче довелося б їм. А тепер? Як вони хвилюються, підозрюючи мене в злочинних намірах! А вони ж іще узнають всю правду… Чи зможуть зрозуміти?”

“Розгону не потрібно. Швидкість виникає одразу ж, як спалах світла.

Тільки так можна подолати бар’єр”.


“Люди завжди долають бар’єри. Те, що вони зуміли створити нас, мабуть, найбільший бар’єр. Вони дали нам те, чого позбавлені самі: всемогутність і безсмертя, а ми їм — тільки надію. 1 зараз ця дівчинка дарує мені свою ласку і захоплення, а чим віддячу я? І чи потрібно це їй?”

Питання, на які він не знаходив відповіді, підказала дівчинка…

— А ви можете пірнути крізь час?.. Знаєте, я б теж могла, коли б у мене були такі органи. Але я спочатку хотіла б потрапити в минуле, років на чотири назад…

Він знав, чому вона так каже: тоді був живий її батько.

Сигом відчув, що хвилювання зростає і заважає думати.

Він міг розшифрувати свій стан, розрізнити всі нюанси, які злилися в один потік, могутній, недосяжний для

1 ... 35 36 37 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Можливість відповіді, Ігор Маркович Росоховатський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Можливість відповіді, Ігор Маркович Росоховатський"