Читати книгу - "Гессі, Наталія Ярославівна Матолінець"

Після повернення з Олькога вдома всі повеселішали. На батька чекали хороші новини від партнерів — мабуть, про інвесторів з Фіренсу. Матінка привезла рецепти нових ягідних тартів і передала їх пані Моррінді з суворим наказом зробити все, як у рецепті, тільки ще ліпше. Генріка перестала гнівно балакати про Олейн Тавіш — мабуть, та таки поїхала на навчання й уже не з’являлась у крамниці Оллішів. Та й сама Гессі почувалася задоволеною. Щоправда, від постійної біганини гірськими стежками під палючим сонцем її ніс обгорів, і матінка бідкалася, як же вона піде на бал із носом, як у сільського дівчиська. Проте дівчина була певна, що матиме цілком пристойний вигляд.

— Як знаєш… — Матінка стенула плечима. — А я казала тобі надівати капелюшок!

— Я надівала… — відповіла Гессі, пропускаючи той момент, що капелюшок зірвало вітром, коли вона якось зійшла зі стежки і видерлась на красиву скелю з невеличким плато. Матінка точно не сприйняла б історію про її пригоди позитивно, адже жодна пристойна панянка не рачкує по скелях, щоб вибратись нагору й подивитись на краєвид. Навіть якщо той краєвид вартий десятка капелюшків!

— Гаразд-гаразд. Увечері не запізнюйся — будуть гості.

Гессі округлила очі — за сніданком вона не чула про гостей.

Завітали Тавіші. На щастя, Олейн з ними не було — вона справді повернулась до університету в Астірі. Натомість друзі батьків прийшли зі своїми синами, і Гессі переконалась у тому, що Даррін цілком мав рацію щодо них: ті двійко, Фрадер і Берден, задирали носа так високо, наче були важливішими за всіх у світі. Гессі пригадала, що бачила синів Тавішів кілька разів на великі свята, коли вони були молодшими, проте тоді їм не випадало нагоди спілкуватися.

— А потім ми вирушили на вітрильнику через канал! — розповідав Берден про їхні канікули біля Ліванді. — Можу посперечатися, що ви такого красеня в житті не бачили!

Вони сиділи біля каміна в малій залі, поки батьки ще їли десерт у великій. Генріка заливчасто сміялась — то був не радісний, а награний сміх. Вона робила так завжди, коли була потреба справити приємне враження, проте підтримувати розмову геть не хотілося.

— А мені не подобаються човни, — відповіла Гессі тихо й стримано. Вона помітила, що її стриманість дратує братів Тавішів, бо ж вони очікували бурхливої реакції, принаймні молодший.

— Ха! Ти просто не бачила справді потужних і гарних. — Берденові вуха розчервонілись. — Ті, що в нас на річці, — то таке, дитячі забавки.

— А ті, інші, — дорослі забавки? — спитала вона з ввічливою півусмішкою.

Вуха молодшого Тавіша стали буряковими. Він роздувся так, наче хотів виплюнути щось велике, проте брат поклав руку йому на плече й спинив спокійним тоном:

— Берде, не забувай, що ти в присутності юних панянок. Розумієш же, що їх більше цікавлять кошички з шиттям і нові туфлі.

Генріка розсміялась іще голосніше і смикнула себе за пасмо, котре завитком спадало акурат на плечі.

«Не маєш терпіти те, що тобі не подобається!» — Гессі пригадала слова Аїдена з книги. В іншому разі вона б промовчала, схилила б голову й удала, що не чує чи ігнорує ці слова. Проте сьогодні…

— О, якщо ви так добре розумієте інтереси юних панянок, то поділіться своїми враженнями від нової вистави «Третя ніч» у нашому театрі? А як вам видання двотомної антології природознавчих праць професора Ілієна? Хоча ні, мабуть, природознавчі праці — це не ваше. Але ви вже напевне звернули увагу на підручник з культурології, виданий в Астірі минулого місяця, — адже там на обкладинці корабель! — Гессі ледь стрималась, щоб не додати переможне «ха!», коли побачила спантеличений вираз на лицях обох Тавішів.

Направду, вона теж не читала тих книжок, проте Даррін показував їй новинки в книгарні і з таким захватом розповів про них, що Гессі не могла би про це забути.

— Ви такі говіркі, що в мене ниє у скронях, — сказав Берден пригнічено.

— Незвичайно, що озвалася чорнява панна, — хмикнув Фрадер і повернувся до Гессі. — Мати не раз розповідала, що, коли гостювала в цьому домі, помітила вашу звичку уникати розмов. Натомість ви трощили блюдця.

Дівчина відчула, що її сила спротиву гасне.

— Гестія Амалія, — втрутилась Генріка замість того, щоб розсміятись. Голос її був гострим, як лезо кухонного ножа, котрим пані Моррінда нарізала двоповерховий торт.

— Перепрошую? — Фрадер із ввічливим інтересом зиркнув на неї.

Гессі розуміла, що він оцінює Генріку — і оцінює позитивно. Вона ж красуня. Утім, зараз він бачив лише обличчя. Тому здивувався так, наче перед ним була красива картина, котра раптом вирішила бути чимось більшим, ніж просто картиною.

— Мою сестру, шановні, звуть Гестія Амалія, а не «чорнява панна». І якщо у вас достатньо клепки, щоб рахувати наш битий посуд, що, поза сумнівом, дуже личить молодим розумникам, то вже ж запам’ятати ім’я вам має бути під силу. Чи я помиляюсь? — Вона раптом підвелася з крісла й наче виросла над гостями.

Генріка вперла руки в боки, і в Гессі було тверде переконання, що ще мить — і сестра візьме обох Тавішів за комірці дорогих сорочок і просто через скляні двері виштовхає на веранду, під дрібний і холодний вечірній дощик.

Здається, вони відчули те саме, бо раптом притихли. Фрадер сьорбнув чай, а тоді смикнув брата.

— Ми ліпше повернемось до столу. Раді цьому вечору, панянки. Перепрошую за різкість.

Двері за Тавішами грюкнули, хоча не більше, ніж дозволяли правила пристойності.

Генріка опустилася назад у крісло і приклала долоню до чола:

— Ох-х, матінка буде страх яка невдоволена, коли побачить, що Тавіші втекли од нас. Але вони дурні.