Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Акваріум 📚 - Українською

Читати книгу - "Акваріум"

315
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Акваріум" автора Олексій Чупа. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Акваріум» була написана автором - Олексій Чупа, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза / 💙 Фантастика".
Поділитися книгою "Акваріум" в соціальних мережах: 

«Акваріум» — то справжній шок навіть для найвибагливішого читача... «Ці раби, яких я виховав, ніколи вже не зможуть стати людьми», — свідчить передсмертна записка власника акваріума Олеся Шенколюка. Щоправда, це не такий акваріум, який ми звикли бачити на полицях у кімнатах чи на вітринах зоомагазинів. В акваріумі головного героя мешкають… дорослі люди, зменшені в десятки разів за допомогою медичного препарату. Вимушені виживати, ці напівлюди-напіврибки продовжують існувати за законами суспільства: їдять, сплять, розмножуються... Тимчасом господар акваріума проводить на них досліди і встановлює свої закони у створеному владною рукою божевільного соціумі. Соціумі, що складається не з людей — з біомаси, не здатної мислити, самостійно приймати рішення й висловлювати свою думку. Де навіть вибір політичної партії залежить від господаря, а не викликаний власними думками псевдогромадянина. Фантастика? Звичайно. Та чи не зустрінемо ми на сторінках цієї книжки знайомі обличчя?
ISBN 978-617-690-061-0
© О. А. Чупа, текст, 2015
© Р. А. Семків, передмова, 2015
© ТОВ «Видавництво “Віват”», 2015

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 23
Перейти на сторінку:

Олексій Чупа

Акваріум

Ч.У.П.А.: гримуча суміш

Уперше я побачив Олексія Чупу там, де його най­логічніше було побачити: на котромусь «Махно-фесті» — масштабному мистецькому заході, що їх свого часу кілька років поспіль організовувала в Гуляйполі агенція «Остання барикада». То був справжній карнавал із рок-гуртами й тачанками, з котрих читали вірші й роз­давали книжки. Сам Махно теж приїжджав разом зі своїми анархічними соратниками. Молодий поет із Дон­басу Олексій Чупа вельми добре вписувався в цю атмосфе­ру. Він виступав поруч інших на нічних читаннях у колі пала­ючих смолоскипів, і його експериментальна поетика (при­наймні так тоді я сприйняв це на слух) якимось чином гармоніювала з атмосферою вольниці довкола.

Тоді я подумав, що ось — є молода поезія з Донбасу. Старших авторів, поета Олега Солов’я, романіста Дмитра Білого з Донецька, автора містичної прози Павла Бондаренка з Луганська, я вже добре знав, а от молодого вартісного поета з тих країв довелося побачити вперше.

А за кілька років ми всі стали свідками правдивого злету Чупи як прозаїка. Упродовж одного 2014 року з’явилися друком і різко набули популярності одразу три його прозові книжки: «Бомжі Донбасу» («Дискурсус»), «10 слів про вітчизну» та «Казки мого бомбосховища» (КСД). Звісно, вагомим чином вплинула ситуація: коли спільнота зрозуміла, що візії більшості наших інтелектуалів (чи на яке там ще звання вони претендують) щодо Донбасу не справджуються, почалися пошуки голосів, що звучали б із глибини донецького запілля — тобто вже тоді з-за лінії фронту. Що б і хто не казав, проза Олексія Чупи, поряд із поезією Люби Якимчук, стали досі найбільш промовистими спробами осмислити ситуацію в художньому тексті. Не лише ситуацію протистоянння, але й стан людської свідомості, психіки людей того, тепер такого загрозливого і загроженого регіону.

Утім, Чупа пише художню прозу, тобто реальність, у якій йому довелось існувати, він переосмислює, перепускає через власну свідомість, загострюючи ті моменти, котрі йому особисто важливі. В публіцистику та дидактизм, які виглядають так спокусливо в контексті його донбаського бекграунду і вже набутої популярності, впадає доволі рідко, натомість намагається витворювати власні світи, котрі б виглядали не менш життєздатно, ніж сама реальність. Виглядає, що він не має досі притаманної багатьом авторам ілюзії, що вони правдиво й безсторонньо змалюють для нас певні події, зосереджуючись на найважливішому. Гра в жанри, тобто цілковито літературний виклик створити власні трилер, утопію чи розказати любовну історію, важить Чупі не менше. Тобто він розповідає про Донбас і людей Донбасу, проте це його Донбас, ним побачений, відчутий і перетворений на художнє полотно. І те, як він бачить, відчуває та пише, чи не найбільше дає нам уявлення про психіку людини, котра дивиться на світ з того південно-східного кута зору. Довкола його книжок нині багато спекуляцій та навіть істерики, проте він продовжує триматися обраного бачення — не так відображати реальність, як творити її.

Ця книжка — тому підтвердження. Соціальне тло, котре доволі стрімко стає історичним, тут наявне, проте воно не відіграє суттєвої ролі і взагалі розгортається уривками, ще й доволі сильно препарованими й трансформованими. Політичну напругу з нашого недалекого минулого наче виносять за дужки, а вестиме нас текстом зовсім інша інтрига — експеримент, який до кінця книжки стане по-філософському глобальним і потім так по-новому підсвітить порушені на початку соціальні питання.

Читаючи цей текст, я зненацька зрозумів, що в самому прізвищі автора чітко закодовано основні елементи його поетики, що справджуються в більшості його прозових книг.

Ч = чорнуха. «Акваріум» є текстом вкрай похмурим. Обидві історії, та, котру нам розповідає головний персонаж, й інша, котру він разом із нами слухає на аудіокасеті, просто переповнені реаліями післярадянської дійсності, в якій яскравих кольорів брак, а радості взагалі немає. Перший епізод книжки взагалі скидається на посібник із розлучення чи то доведення сімейного життя до абсурду. Жодного тепла, жодного затишку — хоча ні, бо певний затишок породжує наповнений таємницями й мотлохом, майже кафкіанський будинок, а тепло... що ж, тепло дає коньяк.

Автор любить людей, ми це бачили й не маємо в цьому сумніву. Але він розказує історію персонажа, котрий ставиться до людей прохолодно, і змушує його слухати на магнітофоні зізнання чоловіка, що людей правдиво ненавидить. І це хороше випробування (перший сенс читати цю книжку): наскільки ми любимо людей, щоб не солідаризуватися з персонажами перед нами? Але менш похмурим від цього ландшафт тексту не буде.

У = убивства та інші «ужаси». Тут автор не шкодує червоної фарби, і його ілюзія така правдива, що ми віримо: перед нами кров. Більше того, винахідливий Чупа знаходить спосіб убивати своїх персонажів двічі. Спершу в них вмирає людське, а потім вони мають шанси загинути остаточно. Словом, це зразковий трилер, котрий не відпускатиме до останніх сторінок книжки. Чи зло буде покараним у фіналі — це вже питання до читача. Але кілька тонн адреналіну йому гарантовано.

П = пофігізм. Це загальна стратегія Чупи, і в поезії, і в прозі. Автор ставиться до найжахливіших сцен спокій­но. З похмурою іронією, я б сказав. Це не виливається в пасивність, бо його персонажі, незалежно від їхнього статусу та зросту (побачите, зріст в «Акваріумі» має першочергове значення), постійно діють, буквально борсаються серед обставин, хоча, у більшості випадків, обставини виявляються сильнішими. Інколи їх усе ж вдається здолати, але хіба для того, щоб переконатися у фактичній безглуздості перемоги. Ось і другий виклик (і ще один сенс прочитати цю книжку): наскільки ми віримо у свої сили? Чи будемо чинити опір навіть за видимої його безперспективності?

Врешті А = антиутопія, в якій все починається від секретного препарату ще радянської розробки, який, як то і має бути в класичних антиутопіях, здатен враз і рішуче переформатувати життя спільноти, комусь передати контроль, а інших поставити перед вибором боятися за свою безпеку чи добиватися власної свободи. В тексті Чупи розгортається вельми якісна антиутопія (як розмисел про життя і майбутнє суспільств), в якій є і ідоли, і каральний апарат, і конформісти, і, звісно, бунтарі.

Я помітив, що самий жанр антиутопії, як правило, творять автори, що належать до культур метрополій: Євгеній Замятін, Олдос Гакслі, Джордж Орвелл, Рей Бредбері... Вочевидь, їм типово уявляти різні варіанти майбутнього суспільств у глобальних масштабах, тоді як колоніальні народи тупцяються довкола власних залежності й обмеженості. Показово, що перша україн­ська антиутопія — «Сонячна машина» — вийшла з-під пера керівника уряду УНР Володимира Винниченка в короткий час нашої позірної незалежності на початку ХХ сторіччя. Й не менш показово, що жанр повернувся знову аж на початку 90-х і втілився у повісті Юрія Винни­чука «Ласкаво просимо в Щуроград». «Акваріум» закріплює традицію після кількох менш вдалих спроб, і це справді жахлива антиутопія, на відміну від дещо карнавальної «Очамимрі» Олександра Ірванця. Тут і третій сенс прочи­тати Чупу: щоб розвинути уяву, розігнати її до глобальних масштабів суспільного мислення.

Врешті, ми можемо й не довіряти його апокаліптичним сценаріям. Адже всю історію переповідають нам двоє вкрай ненадійних оповідачів. Один, судячи з усього, не аж такий освічений, можна сказати, пересічний молодик зі своїми комплексами, непевністю та вже згаданою пофігістичністю до того, що ззовні. А другий — вкрай начитаний маніяк, готовий збиткуватися над жінками і ставити злочинні суспільні експерименти. Сексизм і апологія жорстокості, відсутність чіткої політичної пози­ції, врешті, проста й ба­нальна наївність залишається на їхній совісті. Автор же тим часом кокетує принагідною інтертекстуальністю, від­си­лаючи то до того ж Орвелла, то до «Мовчання ягнят» чи й самого Фаулза.

Книжка Олексія Чупи засвідчує достатній рівень письма як самого її автора, так і української сучасної молодої літератури загалом. Вечір чи два проминуть за цікавим читанням, після якого ми, можливо, все ж обурюватимемося з отих чорнухи, убивств, пофігізму та кривитимемося на песимістичну перспективу анти­утопії, але точно не шкодуватимемо, що прочитали цей текст.

Ростислав Семків

Side A

«Моє ім’я — Олесь Шенколюк. Мені п’ятдесят шість років. Вітатися з тобою, бажати доброго дня, ранку або вечора я не буду. Я тебе ненави­джу — ким би ти не був, чим би не займався і де би не жив.

1 2 ... 23
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Акваріум», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Акваріум"