Читати книгу - "Академія Аматерасу, Наталія Ярославівна Матолінець"

— Приблизно так я і вважаю, — погодилася Рен, знайшла Заксову щойно зламану руку та легенько стиснула його пальці. Він відповів на потиск.

Розділ 10

Ловець блискавок

— Друзяко, то як успіхи з нашою мрієростою?

— Ніяк. Вона, про мене, таки бездарна. Суцільне розчарування.

— А про мене, то рано робити висновки. Продовжуй спостерігати.

— Послухай, воно тобі треба? Мене задовбало гаяти час.

— Так. І забуваєш найважливіше: увесь твій час — у моїх руках.

— Не бачу сенсу ускладнювати все якимись мрієростами. У нас є угода — цього тобі не досить?

— Ні.

— А коли я відмовлюся?

— Не варто перевіряти.

— Ідемо на природу! — випалила Нікта Ромі з ентузіазмом, якого вистачило б на трьох, щойно зачула про нову вигадку професорки Діти, яка повсякчас змушувала їх спілкуватися між собою на практичних, бо то вкрай важливо для вселенської гармонії. Або ж викладачка-красуня хотіла компенсувати студентам моральні травми після занять у Діана Керна.

— Я пас. Бібліотека.

— Ми й так там майже оселилися, Нортоне! Не враховується! — вигукнула Нікта і з надією на підтримку зиркнула на Зіґфріда й Рен.

— Згоден, — Зіґ поправив окуляри і кивнув за вікно. — Сонячна погода не сприяє навчальному процесу в цих затхлих стінах.

— Отож-бо, пікнік!

— А можна запросити людей і з інших груп? — поцікавився Амон.

— Ні, Діонісе, — повідомив глава групи. — Цього разу виключно внутрішньогрупова інтеграція. Так вимагає професорка Діта.

— Ох, Амон переживає, що йому не буде з ким

Хлопець уважно подивився на міднокосу студентку, а тоді раптово обійняв її за плечі і змовницьки шепнув:

— О, Нікс, якщо тобі захочеться різноманіття, то знай, що я завжди радий інтегруватись у твоє коло спілкування…

— Діонісе, — Зіґфрід зосереджено протер скельця окулярів. — Руки геть, або ж я викличу тебе на дуель. І вб’ю.

— Ти не зробиш цього зі своїм давнім другом!

Зіґфрід підняв одну руку і видихнув:

Повітря над його головою завирувало, обсипаючи іскрами.

— Припиніть, — втрутилася Діке. — Діонісе, можеш вирішувати свої особисті проблеми згодом. Зіґфріде, жодної холодної зброї в бібліотеці. Ньєрд — голова групи, останнє слово за ним.

Нік тихо кашлянув:

— Дякую, Діке. Хто за похід на природу?

Рен, Зіґфрід і Нікта підняли руки, остання — обидві. Після секундного вагання до них приєднався й Амон.

— Залишилось обрати час і…

— І випивку!

— …і повідомити професорку Діту.

— Давай так, — Амон поклав руку на Ньєрдове плече, — на тобі — Діта, на мені — випивка. І всі будуть задоволені!

Групове заняття — або ж пікнік — ішло гарно до моменту, як зайшлося про сіль: Нікта повставала проти того, щоб солити овочі.

Рен нипала в пошуках вільних тарілок, але в них уже очікували на свій час канапки з сирами, щойно зняті з вогню сосиски зі спеціями, помідори, присипані зеленню, чорний хліб з родзинками та горіхами, гірка сухариків у приправах, тонкі хлібці, оливки, салат від Діке, який, за її словами, містив шість соусів, і липке підтале морозиво, яке кольоровою калюжею розповзалося по тарілці, але ніхто не поспішав його їсти, доки Амон, якого саме відправили в найближчу крамницю, не принесе серветок.

— Ні, вільних тарілок нема, — оголосила Нікта. — Давай покладемо сіль окремо, і хто захоче, зможе всипати її собі сам.

— А от і ні! — Над дівчатами зависла тінь, що за мить обернулась Амоном — із пивом в обох руках, кишенях і навіть за поясом. Рен вважала вміння розчинятися в будь-якій тіні й мандрувати на незнаному споді світу дуже корисним, бо так швидше долати великі відстані. На жаль, то була суто Діонісова, єдина у своєму роді навичка. Зараз хлопець мав засапаний та розпашілий вигляд, але й це додавало його обличчю принадності.

— Це нераціонально! — випалив чорнявець, опускаючись на траву. — Фу-ух… Ото набігався! Ну, кохана Нікс, чому я повинен виконувати додаткову дію?

— Бо прагнеш додаткового компонента! — Нікта присіла навпочіпки біля Амона, наче збиралася вирішити всесвітньо важливе питання або ж їй просто хотілося задерикувато з ним сперечатися. Рен ставила на друге.

— Не згоден! — Хлопець поставив пиво на землю і видобув з внутрішньої кишені три пакети серветок.

— Слу-ухай… — очі Ромі загрозливо звузились, проте вона не договорила, бо пакет з овочами раптом здійнявся в повітря і поплив геть, а за ним — і пакетик солі.

Зіґфрід єдиний з-поміж них володів умінням переміщувати предмети, та й то лише дрібні, тож це була його рук справа. Закс, який сидів поруч на гілці дерева, спостерігав та усміхався аж до моменту, коли золотоока дівчинка поцілила йому в чоло куснем помідора. Рен підозрювала, що та цілила в Зіґфріда, але він устиг не тільки піймати пакет з овочами, але й ухилитися від її атаки з раптовою зграбністю.

Закс мовчки зістрибнув з дерева.

— Битва пітьми і полум’я! — загорлав Амон. — Рятуйтеся хто може!

Внутрішній голос підказував Рен, що, очевидно, молоді боги в дитинстві не набавились, тож відчайдушно відриваються тепер. На щастя, з-за дерев вийшли Діке з Ньєрдом. Вони ходили по дрова для вогнища. Судячи з