Читати книгу - "Попелюшка з Франківщини, Марія Євтушенко"

Мирослав

   До чого ж невгамовна дівчина! Я знайомий із нею менш як добу, а вона вже залишила стільки спогадів, що на рік вистачить. Поза тим, що у неї неймовірно прокачана здатність виводити з себе, так вона при цьому примудряється робити це так, що стоїш і не знаєш, тобі шаленіти чи іржати.

   Ні того, ні іншого у її присутності робити я не збирався. Тому що нема з чого. Ну, подумаєш, чаєм облила. Добре хоч не дуже гарячим. Якби в її чашці був окріп, мені довелося б туго. Тож дякую хоч на цьому.

   Зате хлопці добряче позубоскалили, коли побачили мене в мокрих штанах. Вони бачили нас з Оленою, тому походження мокрої плями пояснювати не довелося. Але це не врятувало мене від жартів, на кшталт: “Вона тобі настільки сподобалася?” або “Це ти зі страху від того, що вам доведеться разом працювати?”. А ще коментарі в стилі: “Не по зубах тобі селючка” і таке інше.

   І тоді я зрозумів, що втомився. Втомився від жартів та підколювань. Втомився від постійної потреби щось доводити. І усміхатися. Не зважаючи ні на що.

   За куплені на вечір квитки я схопився, як потопельник за соломинку. Хоча їхати не хотілося, мені тут дуже сподобалося, але разом з тим я хотів залишитися один. Або хоча б вдати, що один. З друзями так ніколи не виходило. Може, вийде з Оленою?

   Ігор та Матвій збиралися відвезти нас на вокзал. Але коли ми приїхали до будинку Олени, Федір Петрович відмовився відпускати доньку та заявив, що повезе її сам. Сперечатися я не став. Вважаючи недоцільним гнати туди ще й друзів, я розпрощався з хлопцями, взявши обіцянку поводитися пристойно і доставити моє авто до Києва у нормальному стані. І пересів у позашляховик батька Олени. Досить швидко ми дісталися вокзалу.

   Ритмічний стукіт і шум вагонів, що мчали вперед, захитував і заспокоював. Олена сиділа за столиком навпроти та дивилася у вікно. З того часу, як сіли у вагон, вона була мовчазною і задумливою.

   А ось тепер емоції на її обличчі змінюють одна одну. Ця дівчина ніби розкрита книга — бери та читай. Усі емоції як на долоні. Ось у її очах засяяла надія. А ось брови зійшлися на переніссі, отже, з'явилися сумніви. Ось губи стиснулися в тонку лінію, це вона сама себе мотивує, вигадує, як змушуватиме себе йти далі, не дивлячись ні на що.

   Але водночас я впевнений, що в ній приховано ще багато сюрпризів. І я взагалі не уявляю яких саме.

   — Що? — Олена помічає мій інтерес, відволікаючись від своїх думок.

   — Нічого, — відповідаю і відводжу погляд.

   І вона одразу повертається до попереднього заняття — розглядання картинок, що змінюються за вікном, і своїх думок про майбутнє. А я нарешті розумію, що ось вона, довгоочікувана тиша. Нікого не бентежить і затишна. Яка переривається сигналом вхідного повідомлення. Я витягаю з кишені телефон і бачу, що мої друзі вже скучили. Написав Ігор. Він надіслав мені відео та повідомлення до нього. Саме відео мені дивитися не потрібно, я бачив його. Там я б'ю себе в груди, кажучи, що втру Альбіні ніс, бо можу взяти будь-яку селючку і перетворити її на королеву. На ньому ж ми з друзями укладаємо парі. А текст, надісланий Ігорем, каже:

   “Ти вже здувся і маєш намір відступити?”

   З чого вони це взяли?

   Усміхаюсь і набираю текст, не вагаючись:

   “Нічого я не здувся, все в силі”, — і, подумавши, додаю: “Гра тільки починається”

Ось ми й дісталися до виїзду з села. Сіли в потяг і під шурхання його коліс об колію топимось у думках і сподіваннях, які перервуться рівно у той момент, коли транспорт прибуде на свою станцію й Олена потрапить у столичний вихор! 

Що з нею буде відбуватись? 

Які випробування й граблі очікують за першим чи сьомим поворотом?

Чи сподобається дівчині столичне життя? 

А чи вгодить улюблена робота?

Чи не погубить Олена себе? 

Щодо Мирослава, то він у столиці, наче риба у воді, та чи допоможе це йому, коли поруч норовлива селючка?

Про це та інше ви зможете дізнатись у наступній книзі, 

прем’єра якої 20 вересня!

Підписуйтесь на наші профілі, щоб не пропустити 

старт та інші новини!

А ще хочемо подякувати кожному із вас за підтримку! 

Як ви очікуєте на оновлення, так же само ми очікуємо прочитати ваші емоції, вкладені у коментарі, тому не позбавляйте нас такої насолоди!

Завжди ваші Марія та Міка❤️

Кінець