Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Попелюшка з Франківщини, Марія Євтушенко 📚 - Українською

Читати книгу - "Попелюшка з Франківщини, Марія Євтушенко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Попелюшка з Франківщини" автора Марія Євтушенко. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36
Перейти на сторінку:
34

   Застигла на місці і роздумую: розворот на девяносто і в будинок, чи перестати бути сциклом? 

   Внутрішній голос насміхається і це не підбальорую, а навпаки штовхає скласти вудочку й піти з риболовні не спіймавши й рибини.

   Та стояти і роздумувати теж не кращий варіант, адже засічуть! 

   Викинувши все зайве з голови роблю крок, за ним ще та ще поки не опиняюсь на запланованому місці.

   — Привіт, — злітає з уст. — “Що ти мелеш!” — подумки картаю себе, — “Ви вже бачились, а ти привіт?”

   — Привіт, — усміхається Мирослав і посувається. 

   — Не буду заважати? — дивиться у вічі, я ж стараюсь тримати лице.

   — Ні, — хитає головою й тихо посміюється. — Це ж твій дім, а я просто гість.

   Я присідаю на гойдалку зроблену з дерева. Від цього вона трішки погойдується й чай виливається прямісінько на мій одяг.

   — Трястся, — напівпошепки лаюсь.

   — Обережніше, — так же тихо говорить співбесідник й тянеться до мого чаю. — Давай я потримаю, а ти сідай позручніше.

   — Та я краще піду, — встаю з гойдалки, — а ви сидіть. — тянусь за кружкою, та мені її не віддають. Окрім супротиву я зустрічаю й широку усмішку. 

   Ловлю свого язика, адже він норовить ляпнути не те, а йому ж не можна! Перед нами наш роботодавець, а не якийсь там сопляк, чи просто пришелепкуватий з класу парнокопитних!

   — Олено, нам варто поговорити, — говорить доволі спокійно, та мої вуха, чомусь, вловлюють амплуа приказного тону. Механічно морщусь, адже ще не звикла, й виконую прохання — вмощуюсь забувши про гарячий чай в руках начальника.

   — Обережніше, — стараюсь говорити серйозно, як і личить дорослим дівчаткам, та, чомусь, малеча всередині мене перемагає — просто не утримується від побаченої картини: дорослий чоловік сидить і дивиться на свій пах, який залитий чаєм і радше міг би нагадувати дещо інше. 

   “От ти, Олено-загорено, знаєш історію походження мокрої місцини, а інші що подумають?” — запитую у себе і відвертаю голову, адже утримуватись стає дедалі важче. Мій мозок раз за разом малює дурнуваті картинки! 

   — Вибачте, — схиляю голову й стаю серйознішою, адже картинки перетекли в друге русло і чим більше я про нього думаю, тим більше стає непособі! — Я ненароком.

   — Та все нормально. Ось, тримайте свій чай, — простягає мені чашку яку я одразу ж приймаю. Роблю ковток змочуючи пересохле горло й топлю навязливі думки. 

   — Так про що ви хотіли поговорити?

   — Міні потрібно повертатись в Київ, а відповідно і вам зі мною, якщо, звісно ж, ви не передумали? — відчуваю погляд. Ігнорую. Просто в голові ще не всі картини потопились. 

   — Я не передумаю, — відповідаю доволі твердо. Якось немає бажання повторювати одне й те саме по сотому колу. — І коли ми плануємо від'їзд?

   — Квитки на поїзд є на обід й пізній вечір. Нам би пошвидше, та я розумію, що вам потрібно зібрати речі.

   — Тоді давайте літаком полетимо. Це не дешевше, але набагато швидше, — пропоную й подумки лечу. Замріяно усміхаюсь уявляючи спектр своїх емоцій й усміхаюсь від лоскоту у тілі.

   — Ні, — ріже вухо строгий тон, — ми виїжджаємо сьогодні ввечері й жодних літаків! — піднімається з гойдалки. Чаю не так багато, та від різкості босових дія я маю усі шанси скупатись у травичках з розтопленим цукром. — З вашим батьком я встиг поговорити і мене нічого не затримує у вашому дому. Приїду о десятій вечора. Будьте готові! 

   — Як накажете, — вимовляю на автоматі й проводжаю дівочим поглядом широку спину з мокрими штанами, — великий бос, — додаю тихо, коли Мирослав скривається за рогом будинку.

   Не можу не признатись, що допивати чай на самоті було неперевершено! Хоч і мій бос не є букою, та я ще не звикла.

   До обіду час летить із шаленою швидкістю. Валізи зібрані, мрії прокручені в голові й навіть декілька дизайнерських ідей з'явилося!

  До обіднього столу не йду, а лечу — я вся в передчутті й не можу дочекатись прибуття у столицю. 

   Сама трапеза теж проходить успішно й навіть погляд Василя не зміг збавити мого задору.

   Я його ігнорувала, та даний факт Василя задів і виходячи з дому він попросився на два слова де знову почав вмовляти мене нікуди не їхати, а залишитись з ним. Мовляв: я тобі зірку з неба дістану, гори зверну, ріки вип'ю і ще багато нісенітниць, та мені цього було не потрібно, адже я прямую за своєю мрією. Щоправда останні слова крутились у моїй голові більше ніж інші: “коли столиця тебе перемеле і виплюне не приходи плакатись!”

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 35 36
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Попелюшка з Франківщини, Марія Євтушенко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Попелюшка з Франківщини, Марія Євтушенко"