Читати книгу - "Попелюшка з Франківщини, Марія Євтушенко"

Олена

   Як же щастить тим, хто набив свої тельбухи і просто змився! Мені ж приходиться прибирати зі столу! Щоправда — це моя власна ініціатива, адже знаю — грози не оминути!

   Якщо батько пішов на вулицю зі своїми підлеглими одразу ж і не вчіпив мене, то з матір'ю й бабусею з дідусем так не пройде. 

   Я ж Оленка! Улюблена й єдина внука і дочка! Мені було б легко увільнити від прибирання зі столу й миття посуди, та не від розмови! 

   Ще під кінець вечері було прийняте рішення, яке основувалось на словах: краще загору трішки помучитись ніж переховуватись увесь день й все одно вляпатись! 

   Входжу в простору кухню несучи із собою залишки посуду. Кидаю оком на поважного чоловіка — Мороза Петра Степановича й одразу ж відвертаюсь. Дід пильно стежить за мною як і його дружина — Софія Андріївна, Прониклива жіночка, як і її дочка ну й я. Всі ми від одної квочки!

   — Язика проковтнула? — почала бабуся.

   — Ні. — відкриваю дверцята, витягую відро й скидаю у нього недоїдки. Собаки подякують мені потім, якщо виживу. 

   — А чому так затихла? — жалить мати. — За столом була жвавіша. — зсовую у відро останні недоїдки й поклавши його на місце випрямляюсь,

   — Та я от спорю сама із собою, — повертаюсь до рідних, оглядаю кожного швидким поглядом після чого продовжую: — отримаю на горіхи, чи поїду в столицу без них?

   — А тобі як хочеться? — встріває дід здіймаючи догори сиві брови.

   — Якщо ви мені даєте вибір, Петро Степанович, — усміхаюсь, — то скажу так: в мою валізу не влізуть ваші горіхи.

   — Ти диви яка сиромудра! — фирчить ба і повертається до діда. — Ти як перестигла помідора! Розлізся від однієї її усмішки, — тицяє на мене, — а посварити, що все так спонтанно, а палицею по сраці?

   — Баа-а! — не стримуюсь і сміюсь. 

   — Що ба! — повертається до мене. Ховаю очі, адже ще голосніше почну сміятись. — А ти чого скалиш зуби? — дивлюсь спідлоба на діда. 

   — Софійко, найдорожча й єдино, зірочко ти моя, — починає встаючи з крісла.

   — Ми як домовлялись! — підбігає ба до нього й б'є по голові кухонним рушничком. — Старий ти пердун! — ще один ляп по сивій голові. Дідо, звісно ж, прикриває голову рукою, та голосного сміху не скриєш, — я тобі дам і Софійко, й зірочков по хребті! Хоч би раз посварив внуку! — продовжує вона наступ. — Оленка ж поїде світ за очі, а він і не проти! — останні слова ба вимовляла зі слізьми.

   — Андріївно, ти чого, — дідусь одразу ж реагує і перехопивши тряпку обнімає свою Софійку. — Ми ж тішитись маєм, що нашу Оленку вон як хочуть схапати. Спеціаліст! — вздіймає палець угору. — Талантище! — не втримуюсь і сама пускаю сльозу.

   — Та ну вас! — підключається і мати. — Розвели тут сирість! — махає рукою й іде обнімати своїх батьків, я ж за нею.

   Стоїми, хлюпочемо, шморгаєм носами, та на душі так класно, що не підібрати слів.

   — Я буду сумувати, — говорю пошепки й міцніше стискаю руки. Ми обнімаємось доволі хаотично та в цьому хаосі панує єднання, люов, розуміння.

   — Може кавалер і знайдеться, — першою розриває обійми мати й витерши носа дивиться на мене, — ти ж у нас диви яка красива, розумна, щира.

   — Головне щоб ноги ніхто не витер! — додає ба.

   — Давайте не будемо так далеко забігати? — запропонувала. — Все таки я їду не на пошуки кавалера, а на роботу.

   — А одне другому не мішає! — стоїть на своєму мати. — Тобі двадцять три. Пора й про сімю задуматись.

   — Тільки не починайте цю тему, як і про те, що в нашій родині всі дівчата виходять заміж до двадцяти чотирьох! — повторюю фразу, яку озвучувала не так давно. Вічно вони за своє! А яке то диво творилось на моїх то двадцять три! Та хресний з хресною цілий список красивих самців, як виразилась хресна, склали й навіть фото розпечатали! Вжу дуже сильно хочуть мене в заміжні тенета закинути, а я ж рибка норовлива, виляю хвостом і майстерно омина усі пастки.

   Весь балаган завершився тим, що мене поблагословили на хорошу дорогу і на швидке заміжжя й я пішла на веранду попити чай.

   — Хоч трішки побуду на самоті, — бурчала під носа направляючись на веранду на задньому дворі, адже на передньому спокійно не посиджу!

   Але х тож знав, що і тут мені не дадуть спокою!