Читати книгу - "Джекпот, Анна Харламова"

«Слухай серце, у ньому мапи
головних маршрутів».
     
Ельчін Сафарлі
«Дім де жевріє світло»

  
   5 січня.

   Вікторія сиділа в одному із кафе, і мала проходити співбесіду, аж раптом до закладу увійшов Ігор.
   — Привіт, Вікторія.
   — Привіт. Що ти тут робиш?
   — Це заклад мого друга. Я попрохав своїх друзів, щоб сказали мені, якщо до них прийдеш ти. — Пояснив Ігор. — Тебе не легко знайти. Дмитро оббігав усе місто в пошуках тебе.
   — Я не просила мене шукати. — Вона хотіла встати, але голос Ігоря зупинив її.
   — Прошу, Вікторіє сядь. Нам треба поговорити. Як тільки ти мене вислухаєш, можеш встати і піти. Але прошу тебе, дай мені декілька хвилин. — Ігор усміхнувся і вказав на диванчик.
   — Декілька хвилин. — Вікторія сіла навпроти хлопця, і дивлячись йому у вічі, промовила: — Я слухаю.
   — Ти знаєш чому він так дорожить тим будиночком? — Поцікавився Ігор і подивився у її сірі очі, які виказували ніжність про згадку будиночку.
   — Це будиночок його родини?
   — Так. Ще його дідусь для бабусі його будував. — Усміхнувся він. — Там були всі святкування Нового року та Різдва. — Він дивився, як очі Вікторії наповнюються сльозами, які вона уміло стримує. — Для них той будиночок – це святиня спогадів. Проте, одного разу… Дмитро потрапив у халепу… Бігавши на якійсь закинутій будівлі, він впав з другого поверху… і зламав обидві ноги. Потрібна була операція…
   — О, Господи! — Вікторія закрила долонями рот і гірко заплакала.
   — Йому було тоді тринадцять. Батьки його тоді, ще не мали таких статків, у них був лише будиночок, який вони і продали батьку Лева, щоб поставити Дмитра у прямому сенсі цього слова на ноги. Він завжди мріяв, що поверне його своїй родинні, але батько Лева не хотів його продавати… і от…
   — Парі…
   — Так. Лев був у гарному настрої… Йому закортіло розваг, адреналіну і вони побилися об заклад. Як тільки Лев сказав, що хоче Мазераті, Дмитро сказав, що хоче будиночок. В той момент, Лев був готовий поставити на кін і власний будинок. — Засміявся, Ігор.
   — Чому він мені не розповів?...
   — Він боявся тебе втратити. — Ігор додав: — Він відмовився від будиночка, - бо ти стала його найбільшим виграшом. Він покохав тебе так сильно, як тільки це можливо. Він без тебе пропаде. — Ігор сумо усміхнувся. — Коли я з ним говорив, він сказав, що вмирає без тебе. Вікторіє його воскресіння - в твоїх руках.
   — Де він?
   — Я дам тобі адресу. — Ігор задоволено усміхнувся.
   — Дякую. Ти гарний друг. Дмитру пощастило.
   — І мені також. — Ігор узяв мобільний, і скинувши адресу Вікторії через смс, промовив: — Я бажаю вам щастя.
   — Дякую тобі Ігорю. За все. — Вона встала і він встав за нею. Обійнявши його, вона усміхнулась і побігла до виходу.
  
*******     *******    *******    *******    *******