Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін 📚 - Українською

Читати книгу - "Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дізнавач" автора Маргарита Михайлівна Хемлін. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 87
Перейти на сторінку:

Діти з’явилися до хати раніше за нас. Малка їх швидко годувала.

Коли ми зайшли, вона крикнула пацанам:

— Геть!

Тих наче вітром здуло. Розпихали по кишенях свої шматки і побігли на подвір’я.

Малка кинулася до Зуселя, загиркотіла з ним, щось випитувала. Він не відповідав, посміхався і тримався рукою за ганчірку, ніби погрожуючи, що зараз скине.

Малка повела його за шторку і там продовжила виховання вже підвищеним тоном.

Довид сів на табурет за стіл. Запросив мене.

Я не поспішав з їжею. Хоч і був голодний. Якщо людина сидить, а над ним інша людина стоїть і вивищується, тим більш у формі, користі більше.

Кажу:

— Розповідай, через що Зусель остаточно з глузду з’їхав. Без зайвого. Ну.

Довид хотів було підвестися, щоб стоячи доповідати, але я його легенько притиснув до табурета. Він дивився на мене знизу вгору і відповідав.

А відповідь була така.

Кілька днів тому приїхала Євка, тягнучи за собою Зуселя. Притягла вона його фактично непритомного. Майже попідруки. Він блукав Лисковицею у жахливому стані. Весь у багні, брудний, обличчя чорне від бруду, нігті на руках обламані до краю. Хтось із знайомих лисковицьких євреїв узяв його до себе в хату й обмив. Повідомили Євку по єврейському зв’язку. Євка Зуселя за комір — і в Остер. При цьому сказала, щоб Довид за Табачником дивився, як за дитям, і нікому його не віддавав, ні в лікарню, нікуди.

— Важко з таким. Треба його в лікарню. Можу влаштувати. Де Белка. Туди й Зуселя прилаштуємо. І нагодують і доглянуть. А в тебе ж, Довиде, діти. Вони на хворого надивляться і самі можуть теє. Тим більш, що мати вже. І так далі.

Довид затупотів ногами. Сидів і тупотів. Видно, підвестися сил не залишилося.

— Ні! Євка сказала, щоб нікому не віддавати. А про Белку ти згадав, то я тобі скажу, що я про мою доньку все знаю. І про лікаря твого теж знаю, як він її тримає. Я його вже вивів на чисту воду. Сам вивів.

Тут Довид затнувся. Зрозумів, що бовкнув зайве. Але саме на зайве завжди і розраховує слідчий. І я за це зайве вхопився.

— Ну-ну. А ти знаєш, що Зусель до мене в Чернігів просто в хату завалився і на тебе зробив наклеп? І свідок при ньому був. Якийсь Штадлер. Розповів мені про твої наміри щодо мене. Ти мене хочеш на чисту воду. І листа начебто послав куди треба. Що я всіх тут направо і наліво повбивав своїми руками, користуючись службовим становищем. Що я ворог народу. Зусель тебе захищати переді мною прийшов. На себе хотів провину за твій наклеп взяти. Я його послухав і прогнав. Мені боятися нічого. А ти із Зуселем ось як. Може, на ланцюг його посадиш за наказом Євки, щоб з подвір’я не відпускати? Його лікувати треба. На ноги ставити. Ти в своєму мракобіссі на Бога валиш. Ти й пацанів зіпсуєш, і долю їм разом із життям перекинеш на ворожий бік. Тьху на тебе! Дурень ти, Довиде. Євсей тобі б урізав як родичу. А я не можу. Не маю права. За законом не маю. За нашим радянським законом. Розумієш ти це?

Довид мовчав.

На мій крик із-за шторки висунулася Малка.

Широким жестом відсунула строкату ганчірку, аж шнурок дрібно затремтів, і каркнула:

— У тебе Зусель був, він усі наші гроші взяв. Де гроші? Віддай!

Ніяких грошей у Зуселя при собі не було. Я його кишені особисто вивертав.

Малка стала руки в боки і заголосила:

— Віддай гроші! Мені дітей годувати!

Такого підступу я стерпіти не міг.

Підійшов до неї й сказав тихо і впевнено:

— Що, по-нашому заговорила, як до грошей дійшло? Всі ви такі. За копійку вдавитеся. Не знаю я нічого про гроші. Мені ваші погані гроші не потрібні. У мене свої, чесно зароблені. Ноги моєї в цьому смітнику не буде більше. Я з вами як з людьми, а ви каркаєте мені просто в серце.

Зусель при цьому лежав на тапчані біля віконця. Відкинута шторка закрила йому половину обличчя. І він дивився на мене одним оком.

Я махнув рукою і вискочив надвір.

Хлопчаки там стояли і жували скибки чорного хліба. Я встиг подумати, що довго вони жують, ми з Довидом хвилин двадцять розмовляли. Отже, слухали пацани нашу розмову. Відволікалися від жування. Вдумувалися. І тепер можуть рознести Остром у перебріханому вигляді.

Я їм нічого не сказав на прощання.

Але все-таки повернувся вже з-за паркану. Повернувся і по черзі кожного погладив по голові. Вони ні в чому не винні.

Я багато про що думав у той момент.

По-перше, переночувати. А завтра зранку знову піти до Довида і спокійно з ним поговорити. Про Йоську, про Белку, про Євсея з його нікому не потрібною смертю. Про наміри самого Довида щодо його пліток. І на Зуселя глянути в нормальній обстановці. А також з’ясувати про гроші, які в нього нібито були на момент поїздки в Чернігів. Звідси теж можлива ниточка. Не знаю яка. Але ниточка ж. Зачіпка в нашій справі — головне.

Оживлення Зуселя з вірної могили швидко вляглося в моїй свідомості і зайняло правильне місце. Живий — отже, живий. Моя провина. Мій недогляд. Не перевірив достатньо його стан. Не зміг відрізнити труп не тільки від живого, але й від симулянта. Не утрамбував землю як слід, коли другий раз ховав, коли плащ-намет із-під Зуселя витягав.

За такий прокол і перед товаришами соромно. Я на цьому людей ловлю, а сам виявився далеко не кращий.

Достовірно одне, і я цього не приховав перед Довидом: Зусель у мене був, про задуми Довида розповів, на що є свідок Штадлер; від мене Зусель пішов неушкоджений своїми ногами, про що я заявив мимохіть і до діла Довиду і Малці за шторкою.

Я простував у високій траві, оскільки відразу подався

1 ... 35 36 37 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін"