Читати книгу - "Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок, Роберт Шеклі"

— Ну кажи.

— Зателефонуємо до будівельної компанії. Давай просто зараз.

Грегор поговорив з представником будівельної компанії Толедо-Марс і повідомив панові О'Тоулу, що вони можуть запропонувати майже необмежену кількість танґризу.

— Танґризу? — перепитав О'Тоул. — Зараз цей будівельний матеріал не надто популярний. Розумієте, до нього не пристає фарба.

— Я цього не знав, — розгубився Грегор.

— А ви знаєте, що раса якихось божевільних вживає його в їжу? Чому б вам…

— Ми воліємо продавати його як будівельний матеріал, — пояснив Грегор.

— Гаразд, я думаю, ми зможемо домовитися. Завжди є сякий-такий попит на дешеве будівництво. Візьмемо по п'ятнадцять за тонну.

— Доларів?

— Центів.

— Я вам зателефоную, — сказав Грегор.

Його партнер схвально кивнув.

— Гаразд. Скажімо, ця машина виробляє десять тонн за день, щодня, рік за роком. Давай порахуємо...

Він швидко щось обчислив на логарифмічній лінійці.

— Майже п'ятсот п'ятдесят доларів на рік. Це, звичайно, нас не озолотить, але хоча б частково відшкодуємо оренду офісу.

— Але ж ми не можемо залишати все це тут, — Грегор з тривогою спостерігав, як неухильно зростають кучугури танґризу.

— Звичайно ж, ні. Ми винаймемо ділянку десь за містом і перенесемо виробництво туди. Покупці зможуть забирати продукт у будь-який зручний для них час.

Грегор зателефонував О'Тоулу й дав згоду на співпрацю з його фірмою.

— Гаразд, — погодився й О'Тоул, — ви знаєте, де розташований наш завод? Привозьте продукт у будь-який час протягом робочого дня.

— Ми повинні привозити? Я думав, що ви…

— За п'ятнадцять центів за тонну? Ні, ми й так ідемо вам на поступки, забираючи у вас цей товар. Доставка вашим коштом.

— Нічого собі, — пробурмотів Арнольд, коли Грегор повісив слухавку, — вартість транспортування…

— …значно перевищить п'ятнадцять центів за тонну, — продовжив Грегор. — Ти ліпше зупини машину до того часу, поки ми вирішимо, що робити

Арнольд нахилився до Виробника.

— Зараз подивимося, — бурмотів він. — Щоб вимкнути Виробника, потрібно скористатися Лаксі-анським ключем.

Він оглянув передню панель машини.

— Вимикай мерщій, — нетерпляче квапив Грегор.

— Хвилинку.

— Ти його вимкнеш нарешті, чи ні?

Арнольд з ніяковою посмішкою випростався.

— Це не так просто.

— У чім затримка?

— Щоб його вимкнути, потрібен Лаксіанський ключ. А його тут, здається, немає.

Наступні кілька годин вони витратили на безладні телефонні дзвінки в різні куточки країни. Грегор і Арнольд зв'язувалися з музеями, науково-дослідними інститутами, археологічними відділеннями коледжів та будь-якими установами, що лишень спадали на думку. Ніхто зроду не бачив Лаксіан-ського ключа, жоден співрозмовник гадки не мав, де його шукати.

Арнольд у розпачі зателефонував міжзоряному лахмітникові Джо.

— Ні, не було в мене Лаксіанського ключа, — відповів Джо. — А як гадаєте, чому я так дешево продав машину?

Партнери облишили телефон і подивилися один на одного. Мельджський Безвтратний Виробник бадьоро видавав струмінь нікому не потрібного порошку. Обидва стільці, крісло й радіатор потонули в ньому, сірі кучугури танґризу вже сягали висоти столів.

— Гарні заробітки, — підсумував Грегор.

— Ми щось вигадаємо.

— Ну-ну… Ми?

Арнольд повернувся до своїх книжок і провів цілу ніч у пошуках іншого застосування танґризу. Грегору довелося викидати сірий порошок у хол, щоб він повністю не поглинув офіс.

Настав ранок, безтурботне сонце зазирнуло у вікна крізь пелену сірого пилу. Арнольд відірвався від книг, устав і позіхнув.

— Ну то що? — не витримав Грегор.

— На жаль, нічого.

Грегор подався по каву. Коли повернувся, то застав Арнольда в товаристві розлюченого власника будинку й двох здоровенних червонопиких поліцейських.

— Негайно заберіть цей пісок з холу до останньої порошинки! — верещав власник.

— Правильно, — докинув один із червонопиких поліцейських. — Окрім того, є постанова проти експлуатації заводів у діловому районі.

— Це не завод, — намагався пояснити Грегор, — це — Мельджський Безвтратний Виробник.

— А я вам кажу, що це завод, — розгнівався поліцейський, — і наказую негайно припинити виробництво.

— У нас проблема, — розвів руками Арнольд. — Ми не можемо його вимикнути.

— Як це — не можете вимкнути? — підозріливо поцікавився поліцейський. — Ви що, знущаєтеся? Вимкніть негайно.

— Офіцере, присягаюся…

— Слухайте-но, розумнику, я повернуся за годину. Або вимкнете машину й приберете весь цей безлад, або проти вас буде відкрито справу.

Усі троє пішли.

Грегор і Арнольд перезирнулися, далі обоє глянули на Безвтратного Виробника. Танґриз майже поховав його під сірим заметом, але й далі невблаганно прибував.

— Прокляття! — здавалося, що Арнольд на межі нервового зриву. — Кудись же треба це збувати. Має ж бути хоч якийсь попит на цей клятий продукт! Але воно нічого не варте! Вся ця купа бісового порошку не коштує і копійки!

— Опануй себе, — Грегор сердито витрушував пил з волосся.

— Ти розумієш? Якщо ми отримуємо цю дурню в необмеженій кількості й без втрат, на неї має бути попит…

Двері відчинилися, ввійшов високий, худий чоловік у темному діловому костюмі з компактним ґаджетом у руці.

— О, це таки справді тут, — сказав він.

Раптом Грегорові сяйнула божевільна надія.

— Це Лаксіанський ключ? — запитав він.

— Який ще ключ? Ні, це зовсім не те, що ви подумали, — заперечив чоловік, — це вимірювач втрати електроенергії.

— О Господи! — вирвалося у Грегора.

— І він, здається, привів мене до джерела витрат, — мовив чоловік. — Мене звуть Гарстерсом.

Він згріб порошок зі столу Грегора, зняв показники приладу й почав заповнювати якийсь бланк.

— У чому річ? — не зрозумів Арнольд.

— Я з енергетичної компанії «Метрополітен», — пояснив Гарстерс. — Учора, десь близько полудня, ми помітили раптовий стрибок витрат електроенергії.

— І ви хочете сказати, що ці витрати через нас? — налякався Грегор.

— Через вашу машину, — уточнив Гарстерс. Він заповнив свій бланк і поклав його до кишені. — Дякую за співпрацю. Рахунок вам надішлють.

Із чималими зусиллями службовець прочинив двері, з порогу озирнувся на Безвтратного Виробника.

— Мабуть, він у вас виробляє щось дуже коштовне, — резюмував він, — якщо компенсує такі витрати. Це часом не платиновий порошок?

Чоловік ввічливо посміхнувся, вклонився і вийшов.

Грегор глянув на Арнольда:

— Оце твоя безкоштовна енергія?

— Ну, таке, — знітився