Читати книгу - "Екст, Геннадій Обушній"

«Панове! Ми — дослідницький загін, направлений у Сонячну систему деякий час тому. Можливості подальшого продовження нашої роботи вже вичерпані, і ми, відповідно до нашого Регламенту, зобов’язані або назавжди покинути вашу систему і вашу галактику, або провести повне самознищення у точках базування або шляхом занурення в зірку. Крім того, чисельність екіпажу з різних причин скорочується і підходить до критичного рівня, за яким раціональне управління проектом стане неможливим. Однак ми не маємо можливості залишити вашу систему, позаяк частина вашої раси, що називає себе спільнотою спейсерів, атакує нас при будь-якому контакті. З цієї ж причини ми не можемо пробитися до Сонця. Самознищення на місці може призвести до небажаних наслідків для вашої системи. Може бути заподіяно істотної шкоди планеті Земля, а також будуть зруйновані кілька планетарних супутників, у тому числі й Місяць. Однак в нашу програму закладено незаподіяння шкоди розумним расам. У той же час самознищення є пріоритетним в усьому, що стосується незашкодження. Тому ми звертаємося саме до вас, як до найбільш потужної і одночасно логічно мислячій спільноти людської раси, і просимо вашого сприяння в евакуації нашого загону».

Голос завмер. Хольц чомусь зіщулився і запитав:

— Пане Ю2-15-4, ви уповноважені вести попередні переговори?

— У межах, дозволених отриманою мною інструкцією.

— Добре. Питання перше. Як давно ви перебуваєте в Сонячній системі?

— Не можу відповісти.

— Питання друге. Ви уповноважені обговорювати наші умови?

— Не готовий відповісти.

— Запитання третє. Хто може відповісти на поставлені запитання?

— Тільки Ю1-15. Він зараз у Сонячній системі і просить подальші переговори провести прямим відеоканалом, зважаючи на несправність у нас так званої системи прямого зв’язку.

Хольц зв’язався з Комітетом, отримав добро і відбув у Сонячну систему, до місця контакту.

Об’єкт стояв на місці, й гріна відпустили.

Капітан А317, сухорлявий рухливий Юрій Піралко, звернувся до Хольца.

— Пане Хольц, ми забули про одну проблему.

— Яку саме, Юрію?

— Затримка радіосигналів. Зараз ми стоїмо на кордоні оточення і до Землі приблизно 1,13 а. о. Сигнал іде в одну сторону дев’ять з половиною хвилин і стільки ж назад. Разом загальна затримка складе дев’ятнадцять хвилин.

— Доннер веттер! Як я міг забути про цей фактор! В таких умовах переговорів не провести. Що ж робити? Час спливає, до сеансу десять годин...

Юра перезирнувся з другим пілотом, масивним флегматичним Ігорем.

— Пане Хольц, у прикордонні доводиться іноді вирішувати нетривіальні завдання. Можна впоратися і з цією. Але...

— Що, Юро, доведеться щось порушити?

— Ми трохи відступимо від правил, а ви трохи заплющите очі. Заради досягнення мети.

— До стрілянини не дійде?

— Ображаєте.

— Тоді дійте.

Розмова відбувалася в командній рубці катера. Юра попросив Хольца пересісти, щоб не потрапляв у камери апаратури відеозв’язку.

— Зараз я викличу шефа безпеки патча «Італія» Джея Ді. Він мені дечим зобов’язаний.

Виклик пішов, і за п’ять хвилин на екрані з’явилася усміхнена страхолюдна пика.

— Радий контакту, Юрі-сан! Я в точці 2-17-37. Можеш підскочити, кругом чисто.

І зник.

— Пане Хольц, нас запросили підійти ближче через ту ж затримку. Але ця точка трохи за кордоном оточення, у глибині патчу. У прикордонні зазвичай не чіпляються до дрібних порушень.

— Тоді вперед, капітане.

Піралко за всіма правилами відправив спочатку маячок, роззирнувся і перевів катер.

Тут же ожив монітор і Джей радісно прогарчав:

— Зовсім інша справа! Вітаю, Юро!

— І тобі не хворіти, Джеку-різнику! Як справи, чи заможні контрабандисти?

— Не ходи по колу, великий і жахливий! Ти мене викликав і навіть підскочив впритул (затримочка — це 0,1 секунди) не для того, щоб поцікавитися захопленнями моєї бабусі після виходу на пенсію. Що трапилося?

— Джею, ти просто погано вихований тип. Не бажаєш підтримувати високоінтелігентну розмову. Гаразд, я ще займуся твоїм вихованням. Коротше, мені потрібна простенька, незначна і необтяжлива послуга. Треба години на три очистити зону діаметром 1000 кілометрів не далі джампа від Землі.

— Ну, Юрі-сан, не знаю. Треба доповісти, узгодити...

— Джею, зроби обличчя простіше. Точніше, морду обличчя. І говори відразу: у що мені це обійдеться? До речі, як рука? Не турбує?

— Пірале, навіщо ж відразу під дихало! Людина не відмовляється, а думає, як зробити все в кращому вигляді для єдиного, клянусь мамою, друга.

— Джею, вибач і не тринди. Скільки?

— Пару ящиків вистачить.

— Прийнято.

— Правду кажучи, зона й так порожня вже місяць. Але повартувати від випадкового дурня треба. Будеш сам або...

— Або.

— Коли?

— За дев’ять годин. Тривалість чотири години.

— І вся справа? Один ящик я збережу, раптом будеш при нагоді в Порту і заглянеш у гості?

— Неодмінно, любий.

Монітор згас, а Хольц сповз із крісла від нападу нестримного сміху.

— Що це було, Юро?

— Це низова дипломатія, сер. Життя складніше статутів і регламентів. Якщо серйозно, то чотири роки тому, порушивши федеративний регламент, ми врятували життя Джею і його другому пілотові.

— Цікаво, капітане. Розкажіть, це не вийде за межі катера.

— Добре, сер. Джей невдало повоював із катером земної корпорації, і його банку рознесли на шматочки. Йому самому відірвало праву руку, а другому пілотові обидві ноги. Це не рахуючи інших серйозних ушкоджень. Земляни просто зникли з місця бою, а інших спейсерів поблизу не було. Коротше, ми підскочили, забрали тіла і шматки й доставили в найближчий федеративний госпіталь на Альфу. Там хлопців і повернули з того світу. Таке не забувається.

— А що в двох ящиках?

— Наш коньяк «Адмірал». Найтвердіша валюта у спейсерів.

— Дякую за розповідь. Змушує задуматися.

— Пане Хольц, протягом двох годин прийде підтвердження від Джея. Після цього ми випустимо в домовлену точку маяк-ретранслятор. Він буде приймати радіосигнал і передавати нам по прямому зв’язку. І навпаки. Загальна затримка складе до п’яти секунд.

— Дуже добре, Юро. До речі, в мене немає формального військового звання, та й різниця у віці у нас невелика, тому називай мене Вернер.

— Добре, Вернере. У нас в запасі ще добрих вісім годин. Давай пообідаємо й перепочинемо.

Час минув швидко. Джей надіслав підтвердження, ретранслятор вивели. В обумовлений час відкрили відеоканал, і в кают-компанії А-317 на плоскому моніторі з’явилося зображення якогось прямокутного пофарбованого в сірий колір приміщення, без дверей та ілюмінаторів. За тонюсіньким таким же