Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Ось ваш вінець, леді 📚 - Українською

Читати книгу - "Ось ваш вінець, леді"

433
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ось ваш вінець, леді" автора Джеймс Хедлі Чейз. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 65
Перейти на сторінку:
на хвилину заплющила очі. Я її не квапив. Я здогадувався, що вона намагається зібрати докупи все, що було їй відомо. Мені ж було за радість просто стояти та дивитися на гостю.

— Я справді потребую вашої допомоги, — сказала вона нарешті, підвівши на мене погляд.

— Гаразд. І ви її отримаєте. Якщо ви потрапили у халепу — не бійтеся. Ми разом усе владнаємо.

— Але ж, містере Мейсон, чому ви робите це для мене?

Після такого вступу я вже не міг дозволити собі ходити манівцями, наче якийсь недолугий селюк. Тож я заговорив до неї напрямки:

— Тому, що я до нестями закоханий у вас. Ви — перша дівчина у моєму житті, на яку можу дивитися і з якою можу розмовляти, не думаючи про те, щоби провести з нею час і покинути. Ви — перша дівчина у моєму житті, яка має усе, що треба ідеальній жінці, а втім... а втім... а, хай йому грець! Не годен я цього пояснити... але моє серце за вами сохне...

Цей вибух почуттів неабияк налякав Марді. Вона спробувала підвестися з глибокого фотеля.

— Зачекайте лише хвильку, — поквапливо зупинив її. — Ви запитали, чому я прагну вам допомогти, і я вам відповів. Це не значить, що ми не можемо й далі спілкуватись, як рівні. І мені не хочеться, щоби ви подумали, ніби я граю перед вами роль. Це не так. Я просто щирий з вами, тож, заради усього святого, не витлумачте мене хибно.

Марді знову опустилася у фотель.

— Але ж, містере Мейсон... — почала вона.

— Послухайте, а чи не могли б ви називати мене просто — «Нік»? Я не наполягатиму, якщо вам це не до снаги, та мені було би страшенно приємно, якби вам це вдалося.

Вона засміялася з мене.

— Ви божевільний, — промовила гостя. — Але дуже милий. Дякую вам, що сказали мені те, що допіру сказали. Мені конче потрібна людина, яка казатиме, що мені робити. Думаю, мені надзвичайно пощастило, що я зустріла вас.

Можете собі таке уявити? Вона думала, що це їй надзвичайно пощастило зустріти мене! Чи ви таке чули?

Трохи отямившись від її слів, я сказав:

— Гаразд, а зараз, гадаю, час вам розповісти мені все, що знаєте про цю справу.

Дівчина простягнула мені свою склянку.

— Я більше не хочу пити, — мовила гостя. А тоді встала з фотеля та скинула капелюшка і манто. Вона була вбрана у темно-зелену вечірню сукню, яка облягала її, неначе зміїна шкура, а внизу переходила у широку спідницю. Я подумки зауважив, що ця сукня, певно, коштувала чимало грошей.

— Можна мені цигарку?

Вона могла попросити у мене місяць — і я радо дістав би його для неї з небес. Я прикурив їй цигарку, і Марді сіла на бильце фотеля.

— Це — найбожевільніша річ з усіх, які будь-коли зі мною траплялися, — зрештою заговорила вона. — Певно, мені краще почати розповідати усе з початку. Чи пам'ятаєте ви той день, коли запросили мене на обід?

Чи пам'ятаю я той день? Та він, немоби витатуйований, закарбувався у моєму мозку.

— Коли я повернулася до контори, мене викликав до себе містер Спенсер. Він лютував, бо йому було не до вподоби, що пішла з вами. Я не могла зрозуміти, як цей добродій може говорити мені такі речі. Гадаю, я теж неабияк розсердилася, тож сказала йому, що у свій вільний час можу ходити з тим, з ким захочу. Тож він мене звільнив.

Марді зробила паузу й підвела на мене очі, аби поглянути, що я про це думаю. Мені здалося, що зараз не найкращий час, аби казати їй, що усе це вже мені відомо. А що як дівчина образиться, коли дізнається, що я про неї розпитував? Тож я просто несхвально поцокав язиком й осудливо повів бровами.

— Я була така сердита, що просто вийшла з його кабінету й одразу попрямувала додому. Наступного ранку отримала листа, в якому мене просили прийти до контори, щоби зустрітися з містером Спенсером. Я порвала того листа й зробила вигляд, ніби його не одержувала. Цілий ранок я присвятила пошукам нової роботи. Мене неабияк здивувала кількість пропозицій, що їх отримала.

— Одну хвилинку, — втрутивсь я. — Ви кажете, що отримали чимало пропозицій роботи. Чому це вас так здивувало?

Марді злегка знизала плечима.

— Ну, ви ж бо знаєте, як складно десь влаштуватися у наш час. Робота не росте на деревах. Але я отримала декілька насправді фантастичних пропозицій. Це змусило мене замислитися. Мені здалося, що щось тут не так. Тому наразі на жодну з них я не пристала, натомість пішла додому, аби гарно все обдумати.

— Чи казали ви новим роботодавцям, що працювали на «Тканини Маккензі»?

— Звичайно.

— І ви шукали роботу в тій самій галузі?

Марді кинула на мене пронизливий погляд.

— Так, — відказала вона врешті-решт.

Я усміхнувся до неї.

— Тоді, як на мене, у тому немає нічого таємничого. Ті ваші «Тканини Маккензі» виплачують найбільші дивіденди на ринку та мають більше грошви, ніж усі їхні конкуренти гуртом. Тож ясна річ, що всі ті хлопці так хотіли, аби ви працювали на них. Вони сподівалися, що довідаються від вас секрети успішного ведення справ.

Якийсь час гостя доволі спантеличено дивилася на мене, а тоді засміялася.

— Про це я навіть і не подумала, — з жалем зізналася вона.

— Ладен закластися, ви думали, що ваш бос створюватиме для вас перешкоди.

— Боюся, що так. — Вона трохи зашарілася. Я мусив докласти чималих зусиль, аби побороти прагнення заспокійливо поплескати її по плечі.

— Гаразд, — сказав я. — Забудьте про ті свої страхи. Зараз ви знаєте, що як захочете — легко зможете отримати чудову роботу. Розповідайте ліпше, що сталося далі.

Вона похитала головою.

— Не можу, от у чому біда. Коли я повернулася до своєї квартири, то застала у ній Лі Кертіса. Цей чоловік — Спенсерова права рука. У конторі ми його ніколи не любили, тож я геть не зраділа, побачивши його у себе вдома. Він сказав, що Спенсер хотів, аби я повернулася. Сказав: шеф шкодує, що нагримав на мене, і що той готовий про все забути. Що ж, але я ще й досі була ображена, до того ж, я вже переконалася, що зможу отримати не гіршу

1 ... 35 36 37 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ось ваш вінець, леді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ось ваш вінець, леді"