Читати книгу - "Престиж"

Річ у тім, що професіонали докладають великих зусиль, аби завадити новачкам пробитися нагору. Маю надію, що одного дня я приєднаюсь до цієї еліти й сам витіснятиму молодих, але наразі мене дратує, що до­свідчені фокусники настільки ревно зберігають свої таємниці. Сьогодні я написав листа до щомісячного журналу «Вісник ілюзіоністів», доступного лише передплатникам. Виклав свої думки щодо загальної безглуз­дої одержимості секретністю.

3 лютого 1877

По буднях, з дев’ятої ранку до опівдня, я долаю звичний маршрут, обходячи чотири найвідоміші театральні агенції, що спеціалізуються на ілюзійному й оригінальному жанрах. Перед дверима я набираюсь сміливості, готуючись до неминучої відмови, а потім, удаючи рішучість, заходжу до приймальні й запитую в адміністратора, чи не надходили якісь пропозиції роботи.

Донині відповідь була негативною. Адміністратори бувають у різному гуморі, але зазвичай вони поводяться люб’язно, хоча категорично вимовляють «ні».

Я розумію, що їм дуже сильно набридло бачити таких прохачів. Щодня їх штурмує величезний натовп безробітних артистів. Під час своїх обходів я зустрічаю тих самих людей і, само собою, потоваришував із деякими з них. На відміну від багатьох колег, я фінансово забезпечений (принаймні поки що), а відтак, коли ми обі­даємо в тавернах Холборну чи Сохо, я можу пригостити їх випивкою. Саме тому я завоював їхню прихильність, проте не тішуся ілюзіями, що ця симпатія виникла з якихось інших причин. Мені приємно спілкуватися з ними ще й тому, що я потайки сподіваюсь: один із моїх приятелів виведе мене на впливового покровителя, який допоможе мені знайти роботу або запропонує щось цікаве.

Таке життя має певні переваги: вдень і ввечері я маю достатньо часу, аби продовжувати тренуватися.

Вистачає часу і на написання листів. Я веду полеміку з питань магії і регулярно надсилаю статті до кожного номера всіх спеціалізованих журналів. Намагаюсь порушувати гострі, суперечливі, провокаційні теми. З одного боку, мене надихає щира віра в те, що світ магії необхідно очистити від усієї дешевої мішури, а з іншого — я відчуваю, що не стану відомим, якщо повсякчас не нагадуватиму про себе різними способами.

Часом я підписуюсь своїм справжнім прізвищем, а іноді використовую псевдонім, обраний мною для сценічної кар’єри: Дантон. Цей прийом дає мені більшу свободу вираження.

Мій дебют щойно відбувся, тож журнали рідко розміщують мої листи. Сподіваюсь, що невдовзі їх публікуватимуть частіше, і тоді моє ім’я буде на слуху у багатьох читачів.

16 квітня 1877

Мене офіційно прирекли на фінансову смерть! Генрі — за посередництвом своїх повірених — повідомив, що виплата щомісячного утримання, як і очікувалося, припиниться в день мого повноліття. За мною зберігається право проживати в Колдлоу-Хаус, але виключно в тих кімнатах, що були відведені для мене раніше.

У певному сенсі я радію, що він таки озвучив своє рішення. Невизначеність уже не мучить мене. Термін установлено. Я повинен щось змінити до вересня наступного року. Один рік і п’ять місяців, аби розірвати хибне коло: безробіття заважає мені прославитися, а нікому не відоме ім’я означає відсутність публіки й відсутність роботи.

Я вперто оббиваю пороги театральних агенцій і відтепер робитиму це з подвійним ентузіазмом.

13 червня 1877

Літо в розпалі, і лише тепер до мене прийшла запізніла весна. Нарешті мені запропонували роботу!

Нічого особливого: треба розважити картковими фокусами учасників ділової конференції в одному з лондонських готелів за скромну винагороду — половину гінеї. Попри все, це знаменний день!

Десять шилінгів і шість пенсів! Вистачить платити за помешкання понад тиждень. Справжній скарб!

19 червня 1877

Нещодавно я прочитав книжку індійського мага на ім’я Гупта Ґілель. Він дає поради ілюзіоністу, якого спіткала невдача під час виступу. Ґілель пропонує кілька рецептів, що здебільшого передбачають відвернення уваги глядачів. Крім того, він закликає ставитися до поразки з фаталізмом. Фокуснику доведеться пройти непростий творчий шлях. Необхідно бути готовим до численних розчарувань і провалів, стоїчно сприймати їх.

Отже, я стоїчно описую початок кар’єри Дантона. Перший фокус (просте перетасування карт) пішов шкереберть. Мене охопила паніка, і я не зміг продовжити виступ.

Стягли пеню: відрахували половину гонорару — п’ять шилінгів і три пенси. Імпресаріо порадив мені доб­ре потренуватися, перш ніж виходити з цим номером. Те саме радить містер Ґілель.

20 червня 1877

Усе безнадійно. Вирішив полишити кар’єру фокусника.

14 липня 1877

Поїхав до Дербіширу відвідати маму. Повернувся у ще більш лихому гуморі. Ще одна неприємна новина: з наступного місяця квартирна плата підвищується до десяти шилінгів на тиждень.

Залишилося трохи більше року, аби навчитися зароб­ляти собі на життя.

10 жовтня 1877

Я закохався! Її звуть Друзілла Мак-Евой.

15 жовтня 1877

Рано я радів! Ця жіночка Мак-Евой — не мого поля ягода. Хочу вкоротити собі віку. Якщо решта сторінок щоденника будуть чистими, це означає, що мені вдалося здійснити свій план.

22 грудня 1877

Нарешті я зустрів жінку моєї мрії! Ніколи не був таким щасливим. Її звуть Джулія Фенсел, і вона лише на два місяці молодша за мене. Її обличчя обрамлене хвилястим рудувато-каштановим волоссям. У неї блакитні очі, довгий прямий ніс, маленька ямочка на підборідді, а з її губ не сходить усмішка. Дивлячись на її стрункі ніжки, я божеволію від пристрасті. Вперше бачу таку чарівну дівчину, і вона запевняє, що кохає мене так само сильно, як я кохаю її.

Не можу повірити, що мені так пофортунило. Поряд із нею я відпускаю свої тривоги, страхи, амбіції, гнів і розпач. Вона заповнила собою все моє життя. Мені навіть страшно писати про неї — боюсь знову сполохнути удачу.

31 грудня 1877

Досі не можу писати без хвилювання про Джулію і моє життя в цілому. Цей рік добігає кінця. Сьогодні ввечері о 23:00 я зустрічаюся з Джулією, і ми разом святкуватимемо Новий рік.

Загальний прибуток за 1877: 5 шилінгів і три пенси.

3 січня 1878

Із середини минулого місяця щодня бачуся з Джулією. Вона стала моїм найближчим, найдорожчим другом. Необхідно розповісти про неї якомога докладніше, оскільки знайомство з цією дівчиною принесло мені удачу.

Почну з того, що після ганебного провалу в готелі, що стався кілька місяців тому, я не отримував інших пропозицій. Я втратив віру в себе і навіть не міг зобразити оптимізм, коли обходив театральні агенції (хоча то був єдиний спосіб знайти роботу). В один із таких сумних днів я вперше заговорив із Джулією. Я бачив її раніше — як і всіх, хто регулярно долає цей маршрут,— але її дивовижна врода зупиняла мене. Врешті-решт ми таки познайомилися в приймальні однієї з агенцій на вулиці Ґрейт-Портленд. Чекати довелося в нетопленому приміщенні з голою дощатою підлогою і сірими стінами, де не було жодних меблів, крім грубо витесаних дерев’яних лавок. Опинившись із нею віч-на-віч, я вже не міг прикидатися, ніби не помічаю її, тож набрався сміливості і завів розмову. Вона відрекомендувала себе як актриса, а я відрекомендував себе як ілюзіоніст. Трохи згодом я дізнався, що її дуже рідко запрошують