Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська» 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»"

337
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»" автора Дар'я Бура. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 112
Перейти на сторінку:
до Боса:

— Дякую, що врятували життя.

• Ірина Вовк. «На щиті. Спогади родин загиблих воїнів»

ВОЛОДИМИР БАЙДЮК («МОРПЄХ») (25.11.1989 — 21.11.2014). ДУК «Правий сектор», 74 ОРБ

У першу річницю початку Революції Гідності був спільний вихід 74-го розвідбату та ДУКу під Донецьк. Дорогою хлопці виявили міну, яку позначили, а обійшовши її, продовжили виконувати завдання. Коли ж поверталися, прямісінько біля краю мінного поля по хлопцях почав працювати снайпер бойовиків. «Морпєх» метнувся до лісосмуги, не підозрюючи, що там — ще одна міна, протипіхотна, ОЗМ, підсилена додатковим зарядом. Осколок від неї вцілив «Морпєху» під каску, і шансів вижити у вояка не було. Поруч поранило ДУКівця «Сєву», він загинув не одразу, а від втрати крові. Усі інші, хто опинився в радіусі до 150 метрів, отримали поранення (окрім «Шведа»). Про це розповідає Оленка Білозерська, яка дізналася про смерть «Морпєха» й «Сєви» однією з перших.

Володимир Байдюк. Фото Олени Білозерської

«Морпєх» — Володя Байдюк — спершу також був добровольцем ДУКу, як і «Сєва», але згодом перебрався до лав 74-го розвідбату. Якось він попросив Оленку сфотографувати його для мами, щоб «як раптом уб’ють, а вона й не побачить, як я воював». І Оленка сфотографувала. Це фото часто з’являлося в мережі: світлоокий миловидний юнак у камуфляжній бандані, британському «вудланді» з нашивкою українського прапора, у чорних тактичних рукавицях, в руках — автомат і запалена цигарка.

Володя був звичайним хлопцем із села на Івано-Франківщині, хоч і мав такий промовистий позивний.

ВСЕВОЛОД ВОЛОВИК («СЄВА») (20.11.1967 — 21.11.2014). ДУК «Правий сектор»

За кілька хвилин після смерті відчайдухи-добровольця «Морпєха», стікає кров’ю від поранення тією ж міною і «Сєва» — професійний розвідник із гігантським досвідом, капітан у відставці, співробітник ГУР — Всеволод Воловик. Він вмів, як ніхто інший, «ходити в розвідку», бо не раз цей спортивний і здоровий чолов’яга без поганих звичок ходив на окуповану територію як здеморалізований безхатько-алкоголік і приносив звідтіля просто безцінну інформацію. Нікому не вдалося за весь цей час викрити «Сєву», та навіть коли він потрапив до полону «казаків-ЛНРівців», то й там притримувався своєї «легенди».

Всеволод Воловик. Фото ДУК «Правий сектор»

До «Правого сектору» Всеволод Воловик вступив ще під час Революції Гідності, з цими хлопцями революцію пройшов і одним із перших став добровольцем на війні.

«Сєва» був прикладом багатьом ДУКівцям та й військовим ЗСУ також. Недаремно після загибелі його іменем названо один із підрозділів ДУК «Правий сектор» — Окрема Тактична Група імені капітана Воловика.

• Зведення новин

За останню добу на Донбасі бойовики 39 разів обстріляли сили АТО, у боях загинув 1 військовий, ще 18 військовослужбовців і щонайменше 4 мирних жителів поранено.

Про це повідомляє прес-центр АТО.

• Російська Федерація поновила обстріли української території.

Про це розповів речник Інформаційно-аналітичного центру РНБО Андрій Лисенко.

«Минулої доби вперше з моменту укладення «мінських домовленостей» зафіксовано поновлення обстрілів української території з боку Російської Федерації. Ведення артилерійського вогню з території РФ помітили на напрямку населений пункт Маноцький (РФ) — Камишне (Україна) в районі одного з прикордонних постів Луганського загону», — сказав Лисенко.

22 листопада 2014 року

• Ірина Вовк, Дар’я Бура «Ізоляція. Таємні в’язниці Донбасу в оповідях врятованих від тортур та смерті»

ТЕТЯНА ГОНЧАРОВА (1978 р. н.), цивільна, мешканка м. Донецьк

Вони подзвонили й сказали: «Здравствуйте, мы из ‘‘МГБ’’ по поводу ареста вашего знакомого. Не могли бы вы еще раз к нам подъехать, есть несколько вопросов, которые надо проговорить».

А я розумію, що нікуди не подінуся, бо внизу під будинком стоїть машина і за мною слідкують. За два дні я нікуди не могла вже виїхати, було б гірше. І зараз, навіть якби я сказала, що не приїду, вони б просто піднялися й арештували мене. Тобто два варіанти: або я сама їду, або мене арештовують вдома, де мама. Для неї було б шоком, по-перше, те, що я заарештована, по-друге, те, за що я арештована.

Я приїхала до них, і в принципі все — з цього моменту почався відлік мого арешту.

Мене зустріли внизу приміщення «МГБ», ми піднялися на четвертий поверх, зайшли в офіс. Там зайшли ще в один кабінет — невелика конференц-зала. Мені сказали: «Садись», я сіла на стільчик за стіл. Занесли ручку, папірці формату А4 принесли, два чи три, вдарили відразу в голову й сказали: «Пиши».

Судячи з того, що мене вдарили, це був натяк, що вони в курсі, що я якимось чином зв’язана з моїм напарником.

Ось це одне: «Пиши» — це така психологічна гра, «взяти на понт». Те, що вони знають, — це одне, а те що я можу написати, — це інше. Тобто я можу написати те, що вони ще не знають. Тому й була сказана фраза: «Пиши». А що «пиши» — ось здогадайся і пиши. Припускала, що вони сказали це в надії, що я більше напишу, ніж їм відомо, або, щоб перевірити, наскільки я напишу те, що вони знають, або що приховаю. Я ж не знала, що конкретно їм відомо, що міг сказати мій напарник, який був у них вже дві доби.

Але я розуміла, що відкрутитися вже не вийде, все серйозно. По-перше, він заарештований вже дві доби. По-друге, мені щойно дали зрозуміти, ударом в голову, що теж все серйозно, і вже не буде ввічливої розмови. Почала писати, що писала, фотографувала, викладала в інтернеті в групах те, що бачила, мовляв, побачила танк — написала про це, побачила БТР — написала, про обстріли, що чула. Якось так коротко. Про те, що на якісь точки їздила, щось контролювала, щось фіксувала — не писала.

Я розуміла, що мій напарник не зможе промовчати, бо в тих умовах це було неможливо, відповідно, якусь інформацію він їм сказав. Зовсім дурочку я з себе не могла корчити, не було можливості.

Зайшли, прочитали цей папірець, вийшли. Через 5—10 хвилин повернулися. Я думала, щось скажуть, чи кудись підемо, встала з-за столу. І в цей момент мене вдарили кілька разів у щелепу. Мені ніс розбили, кров пішла. Я сіла, і зайшов психолог. Він сказав: «Здравствуйте, я психолог. Вытритесь, не расстраивайтесь. Перестаньте, вы на эмоциях. Вытретесь». Ще разів 25 дав мені серветку, щоб я кров витерла. Мене, звісно, почало трясти. Одна справа, коли ти ситуацію в голові прокручуєш, припускаєш, гіпотетично розглядаєш —

1 ... 35 36 37 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»"