Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

мощі чесно й поклали в печері, де ж і донині перебувають нетлінні. Ростислав же, не маючи те собі за гріх, ще й люттю дихав, ані ж у монастир не пішов, як же обіцяв, навпаки, не захотів благословення, що і віддалилося від нього. Тільки Володимир Мономах, брат його, в монастирі був, молитви і благословення просячи. Коли ж були біля Триполя і перейшли Стугну-ріку, вчинили полками своїми бій з половцями і не здолали тих, але втекли від лиця супротивників руські князі. Тоді Володимир, втікаючи, переїхав ріку Стугну, молитвами і благословенням печерсмшх святих. Ростислав же зі всім своїм воїнством потоплений був у ній. І так і пророцтво святого збулося, і в його ж міру міра злому вбивці відмірялася. Незлобливий же чудотворець Григорій знайшов джерело життя і, потоком насолоди вічної насолоджуючись при водах, що вище Небес, хвалить Ім'я Господнє. Йому ж належить слава і хвала нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

У той самий день священомученика Картерія. У царство Диоклитіянове від Уравана, ігемона Кесарії Кападокійської, багато мук перестраждав, на кінець юдей його списом проколов.

І святих мучеників Теофіла-диякона та Еладія-мирянина, що із країв Лівійських були, камінням за Христа побиті.

І преподобного отця нашого Іллі, пустельника єгипетського, що з юних літ у чернече життя увійшов, сімдесят років на якійсь горі безмовно прожив. Переставився до Господа, маючи всіх літ сто і десять.

Місяця січня в 9-й день

Страждання святого мученика Полієвкта

У часи Декія і Валеріяна, царів Римських, були два воїни чесні, Ніярх і Полієвкт, у Мелитині-граді у землі Вірменській, які, потоваришувавши між собою, таку один до одного любов мали, що й між рідними братами такої не знайти. Кожен-бо, здавалося, у другові своєму життя і дихання мав. Був же Ніярх християнином вірним, у благочесті і законі Господньому досконалий. Особливим же був Полієвкт: вірою — еллін і світлом істинним ще не просвітлений, проте християнські беріг звичаї і всілякими чеснотами прикрашався. І був по всьому плодовитим оливним деревом, лише того не вистачало, що ще не був у домі Божому. Турбувався ж Ніярх, щоб до християнської віри привести його, часто йому Божественне Писання прочитуючи і про одного істинного розповідаючи Бога, виявляючи суєту і мерзоту ідолопоклон-ництва, але ще не прийшла година навернення і спасіння його, від Бога йому передзнаменованого. Коли ж почулося на торжищах і на вулицях читане безбожне царів нечестивих веління поклонятися богам їхнім мерзенним, що всіх примушувало, погрожувало муками розмаїтими і смертями, якщо хтось знайдеться такий, що не покориться і не послухає, — тоді Ніярх, як вірний раб Христовий, до смерти приготувався і почав журитися другом своїм вірним Полієвктом, думаючи, що той, кого ж у християнській вірі бачити сподівався, за-боїться наказу і погроз царських і в нечесті еллінському до кінця перебуватиме, і так закриється йому путь до спасіння. Цим вельми журячись, і сумуючи, і таємно через братню плачучи погибель, змінився вельми на лиці, і видно було, що зажурений і скорботний. Полієвкт же, бачачи друга свого таким збентеженим, питався про причину печалі його. Коли той же не повідав, став і Полієвкт печальний: не терпів-бо бачити друга свого в тузі і збентеженні. Коли ж наполягав Полієвкт своїми проханнями і казав: "Чи я в чомусь образив тебе? Який мій гріх супроти тебе? Яка річ сталася така важка, що другові своєму не подаси прощення?" — Ніярх же, очі сльозами наповнивши і з глибини серця зітхнувши, сказав: "Коли, о любий друже, про любови нашої і приязні думаю розділення і знищення, занепадаю, і тужить у мені дух мій". Це чувши, Полієвкт вельми зранився серцем і сказав: "Як таке може бути, брате? Нащо говориш такі слова понад надію? Звідки має бути нашої любоїш розділення, від неї ані смерть нас розлучити не зможе?" Сказав Ніярх: "Це є, о любий друже, те, що мене дуже засмучує і пригнічує дух і душу, бо те, що сказав, розділення наше тяжче є від природної смерти". Полієвкт же, сказаного не зрозумівши, встав скоро і, друга з любов'ю обнявши, наполегливо просив: "Скажи, — говорив, — о Ніярху, скажи відкрито і зрозуміло, яке буде те наше розділення, не можу більше терпіти твого мовчання. Якщо ж мовчатимеш і не скажеш мені, то побачиш зараз Полієвкта твого на землі мертвого і бездиханного". Тоді Ніярх говорити почав: "О любий Полієвкте, царський наказ той, що повсюди читається, принесе нам розділення і розлуку один з одним. Я-бо християнської віри, ти ж еллінського нечестя. І коли візьмуть мене на смерть, ти відречешся від мене і покинеш мене". Це чувши, добророзумний Полієвкт зразу зрозумів, чого хоче Ніярх, і благодаттю Божою просвітився, почав думати про божественне. Згадав про те, яке було перед кількома днями, видіння і сказав: "Не бійся, любий мій друже Ніярху, ніякої нам не буде розлуки. Бачив-бо я у сонному видінні Христа, Якому ти служиш, що приступав до мене і, знявши з мене мій одяг, одягнув мене в одежу иншу, нову, вельми коштовну й гарну, її ж ціни і краси вимовити неможливо, петлі ж одягу того були золоті. Ще ж і коня крилатого дав мені". Ніярх же, те чуючи, радий був і тлумачив видіння, що скидання старого одягу, вбирання ж у повий розбитих, засмутився вельми і застогнав, говорячи: "Горе мені, бо залишився без дітей своїх, і якщо раніше відомий був через дітей, нині несподівано збездітнів. Ніхто ж бо з богів ані з людей не помилує Полієвкта мого, що таке зробив". Полієвкт же, торжествуючи через знищення бездушних, сказав до тестя свого: "Чого бентежишся, батьку? Ось нині зрозуміло показав, якими немічними є боги ваші. І якщо більше їх маєш, хай будуть принесені сюди насереди-ну, і побачиш, як раби Христові обплюють їх". Фелікс сказав: "Всемогутні царі наші звеліли таких зразу убивати, і вже смерний ти, убивство на тебе чекає, й инакше бути не може, бо царське веління не змінити ніяк. Але послаблюю тобі трохи, щоб пішов ти у дім свій і дав останнє цілування жінці своїй і дітям". Святий же сказав: "Яка мені печаль про жінку і дітей, коли зневажив уже все земне, але шукаю небесного і про тих, що не гинуть, думаю. Якщо донька твоя вслід за мною хоче йти, блаженна буде. Якщо ж ні, то погана погано загине з вашими богами". Це чуючи, Фелікс плакав над зятем своїм і говорив: "Горе мені, о любий мій сину, Полієвкте, що