Читати книгу - "Моя неймовірна спокуса, Аріана Мел"

Ми йдемо на кухню. Чоловік відкорковує вино. Подає мені келих і опирається на стільницю, потягуючи вино зі свого.

Я поневолі стискаю край футболки, між бедрами знову гаряче. Прокашлююсь і відпиваю вина.

— Ти знаєш, я взагалі планувала тобі подзвонити, — виривається у мене.

— Так? А мені здалося, що ти хотіла, щоб тобі подзвонив я, — протягує.

Переводжу погляд від нього на кухонний стіл, намагаючись не уявляти, як це було б кохатися з ним тут, прямо на цьому столі.

— Пізніше, дівчинко. Ми і це спробуємо, — хрипло шепоче, прикривши віями потемнівші очі.

Розуміюче усміхається. Бачить куди я дивлюся і правильно розтлумачує моє бажання.

Я нервово ковтаю слину, шаріюсь і продовжую:

— Хотіла, але ти не дзвонив, а є дещо, що тобі необхідно знати.

Краще розповісти все як є. І краще до того, як ми знову опинимося в ліжку. Чи ще десь. Зиркаю ще раз на стіл. Розумію, що мені байдуже де з ним кохатися, будь це стіл, підлога чи ліжко. Хочу його всюди. 

Веремій примружує очі.

— Я знаю, що у тебе стосунки з Сотником, — його скули мимоволі ходять ходуном. Він злиться. Тоді твердо додає, — Були. Більше ти з ним не будеш!

Кліпаю раз, другий, намагаючись відволіктися від пристрасті, яка знову заполоняє тіло. Мені важко думати, коли він, такий сексуальний, стоїть навпроти в одних лише шортах. Та нарешті до мене доходить сенс його слів. 

— Щоо?! Не вирішуй за мене! — злить його владний тон. А тоді белькочу, — Втім, байдуже! Ми і так з ним розбіглись. 

Ці слова повисають між нами. Його зіниці розширюються від подиву. 

— Невже ти думаєш, що я могла би займатися таким з кимось, коли у мене були б стосунки з іншим чоловіком?! — гнів застилає мені очі.

— Злато, усе просто, як на мене. Якщо б у тебе були до нього почуття, то ти би тут зараз не стояла. І не додумуй того, чого я не говорив.

Тоді трохи помовчавши додає:

— Чому ви розбіглись?

— Я захотіла взяти паузу, а він цього не зрозумів. Подумав, що я йому зраджую.., —  запинаюсь. Як сказати? Дідько!

— І чому він так подумав? — чорна брова повзе вгору. 

— Усе — його безпідставні ревнощі. Він заявив..емм, що я йому зраджую з тобою.

У його очах відбивається щирий подив.

— Але чому саме зі мною?

— Йому не сподобалося, як ти на мене дивився. Так, наче..

Мої щоки пломеніють. У цю мить мені хочеться провалилися крізь землю від сорому. 

Веремій відставляє келих на стільницю і неспішними кроками починає насуватися на мене.

— Як? Наче я хочу спробувати тебе? — каже вкрадливо. 

А я заворожено дивлюся, як він підходить зовсім близько. Забирає із моїх рук келих і ставить на підлогу. Тоді притискає мене до стіни своїм міцним тілом, що вже горить у бажанні, проводить пальцями від скронь до підборіддя, піднімаючи мою голову — змушує дивитись прямо у вічі. Зминає мої вуста — жагуче, дико і таак бажано.

Дужі руки подорожують вниз, зупиняються на сідницях і різким руком піднімають мене вгору. Ось мої ноги вже обвилися у нього за спиною. Нам не потрібно жодних прелюдій, обоє вже згаряємо у полум’ї пристрасті. Ще секунда і його шорти падають долу і ми знову зливаємося воєдино у запаморочливій скачці.

Раз за разом врізаючись у мене, втискає у стіну.

— І він був правий. Я. Хочу. Тебе, — гаряче і переривчасто шепоче мені у вуста, — Із найпершої зустрічі. 

Тоді все так же тримаючи мене за сідниці відривається від стіни і підходить до столу. У мене широко розплющуються очі. 

— Так, золотце, все так як ти хотіла, — на цих словах кладе мене на стіл, широко розвівши бедра, продовжує це шаленство, поки я не забиваюсь в екстазі.

Оргазм настільки сильний, що я втрачаю зв’язок з реальністю.

Все ще переривчасто дихаю. По трохи приходжу до тями. Відмічаю, що і Веремій має такий же загублений вигляд. 

Відривається від мене, важко дихаючи. Піднімає з долівки шорти.

— Я радий, що ти більше не разом із тим козлом! — його сердитий тон суперечить сенсу його слів.

Моє серце ще гучно стукоче у грудях. Що це було? Він наче збісився і вирішив довести ділом, що тепер я належу йому.

Обурення зануртувало венами. Я не чиясь власність! Проте перший порив злості минає. І голос розуму чітко звучить в голові. Будь чесною з собою.Ти й не проти, чи не так? Хочеться бути його у всіх сенсах. Цей голос б'є підступно і нещадно.

Я все ще сиджу на столі, поправляю футболку.

— Я, власне, теж рада цьому, — кидаю сердито.

Він озирається і здивовано дивиться на мене.

— Щось ще відбулося, чи не так?

У проникливості йому не відмовиш.

— Так, він постарався! І то так, що мені ще досі руки чешуться йому врізати.

Веремій мовчки чекає.

— Якщо коротко, то ця баба-пліткарка, Сотник, рознесла по офісу брехню, що я начебто зрадила йому з тобою. Уся фірма про це гуділа добрий тиждень, доки Аліна не просвітила мене. Це було.. жахливо. На мене дивилися як на блудницю якусь. І тоді, та ж Аліна підкинула шефу ідею, щоб взяти ще мене на зустріч у Трускавець. Це дало мені час, щоб трохи оговтатись від того жаху, який розвів Давид.

— То коли ти у номері.., — він не договорює, розуміння відбивається у нього на обличчі.

— Так, ми вже були не разом, — киваю я і продовжую, — Це, власне, був ще не кінець. Коли, наступного дня після відрядження, я вийшла на роботу. Словом, розгорівся ще один скандал. Тут вже у мене терпіння не витримало і я зчепилася з Денисом, він з Давидом типу друзі. Так от, після того, як ми з Денисом погиркалися, я вирішила не відкладати розмову і з Сотником. А увірвавшись до нього в кабінет, застала його за цікавим ділом з нашою співробітницею. Коротше, це він мені зраджував! І мабуть з самого початку.

У мені ще живе образа за це.

— От паршивець! — кривить від злості губи.

— Так, ще той. Тішить тільки те, що цю всю оказію чув весь офіс. Тому на мене вже хоч не так косо дивляться. Проте не знаю як ми далі працюватимемо разом.