Читати книгу - "Понтиїзм. Казки кінця світу"

Керівництво не вірило ворожим провокаціям, одначе від гріха подалі розірвали контракт із Северином, вручили чергову грамоту і кілька десятків паперових грошей, яких вистачило на квиток додому. Точніше, в місце, зване домом — селище було евакуйовано, а в спустілих будівлях збиралися запускати нове шоу на виживання.

На роботу охоронцем Северина покликав старий товариш — ще від часів комп’ютерних хедшотів. Охоронцем Северин так і не встиг попрацювати, натомість став зіркою шоу. Пілотну серію саме закінчували знімати.

* * *

— Уяви, Северин aka SV-47 змінює улюблену снайперську гвинтівку на ножі та пістолети. Після пекла війни він уже нічого не боїться. Він не хоче ховатися за снайперською оптикою. Він і так, без збільшувального скла, бачить усі хвороби, недуги і прищі на обличчі цього скурвленого суспільства, — дедалі більше розпалявся режисер. — Це буде камбек десятиліття. Юний чемпіон стає дорослим бійцем, який завдає нищівного удару у мирному суспільстві. Це буде таке собі реаліті з елементами екшену. Кожного разу будеш учитися чомусь новому. Рятувати різних сексі-шмексі. А головне — відкриєш полювання на відьом у нашому довбаному сафарі, — зареготав режисер.

Смурф із Марфою вичавили криві посмішки. Северин змовчав.

* * *

Він відпив теплої води з реквізитної фляжки. Піт стікав дрібними цівками крізь прострелену уніформу невідомого солдата, чию долю він тепер приміряв на себе перед камерами.

Северин стомлено оглядає студію і думає про безконечність війни. Вона, як бацила, що постійно загиджує повітря. Ми цим дихаємо. Субстанція війни безконечно трансформується, прибирає нових форм. Це гра, що не має рішення. Гра, в якій немає фінального рівня і боса, якому можна прострелити бошку. Ти назавжди в цій віртуальній клітці.

Цієї ж миті повертається режисер:

— Давай, зберись. Робимо останній дубль і по домах. Що скажеш? Ще повоюємо? — питає режисер, плескаючи Северина по плечу.

Северин змовчав. Пішов працювати.

Знову все закрутилося.

* * *

Камера починає свій танок над Северином. Чорна, як крук, що німо слідує за ним.

У нього немає вибору. Завчена хореографія. Два кроки вперед. Один у бік. Три постріли сюди. Ще один сюди. Пригнувся. Два постріли. Коли скінчиться ця війна? Ще крок. Кидок ножа. Ядуча червона кров заливає на всі боки. Коли скінчаться ці смерті? Ще один лишився. Внутрішній лічильник смертей. Два кроки вперед. Три кроки назад. Доля все одно скидає тебе вниз. Останній постріл. Цинічна посмішка на камеру. «Легко, як у комп’ютерній грі», — згодом з’явиться титр.

Северин підходить до бомби. ДЕСЯТЬ секунд, аби врятувати світ. Камера піднімається вище. Маленька фігурка схиляється над скарбом. ДЕВ’ЯТЬ. Северин згадує пташку. ВІСІМ. «Бекас», здається, так її звати. СІМ. Кажуть, ще давно, тих, хто міг її вполювати, — ШІСТЬ — звали снайперами. П’ЯТЬ. Северин бере в руки дроти. ЧОТИРИ. Хотів би я її побачити. ТРИ. Вполювати свого бекаса. ДВА. Северин навмання перекушує дроти. ОДИН. Байдуже. Нічого не зміниш. ВИБУХ.

* * *

На майданчику з’являється Смурф. Підходить до ошелешеного режисера, заляпаного кров’ю Северина та шматками його тіла. Смурф говорить голосно, щоби чули всі:

— Мені дуже шкода. Ваш проєкт. Бюджет урізали, — Смурф багатозначно піднімає палець угору, мовляв, така доля, таке рішення небесної канцелярії, нічого не попишеш. — Шоу не буде. Але героїчна смерть цього відчайдушного хлопця стане сьогодні головною новиною. Так, ми мали вас попередити. Але кадри не вийшли би такими правдивими, трагічними. Давно забутий герой повертається до глядача справжнім героєм. Що скажете? «Урок патріотизму» — гадаю, гарна назва для сюжету в новинах.

Чужий

Кімната готелю. Оформлення виконано зі смаком. Речей так мало, що вони ретельно розкладені на кількох поличках. На столі ручка та великий стос списаних паперів.

Дзеленчить будильник. Без нього можна було б обійтися — і спати скільки заманеться. Але так можна і сконати на ліжку, проспавши все. «Старий, пенсією не слід насолоджуватися. Її варто прожити», — казали йому.

Однак навряд чи хтось наважився б назвати Роберта пенсіонером, глянувши на його підтягнуте, засмагле тіло, акуратну стрижку з ледь помітним акцентом сивини. Йому щойно виповнилося п’ятдесят шість, і він почувався якнайкраще. Людям потрібна обгортка. Image. Імідж та образ.

Роберт легко підводиться з ліжка, кидає погляд на центральну вулицю столиці та прямує в душ.

Кожен його день розписано по хвилинах: душ, тренажерний зал, басейн, масаж, солярій, робота над книгою і далі найважливіше — полювання.

Часом він так і називався своїм жертвам — звіть мене просто Хантер, мисливець. Хоча подумки він називав себе дещо інакше — Boobs Hunter, мисливець за цицьками.

Роберт спускається у фойє у спортивних шортах та білосніжних кросівках. Блакитна футболка відтіняє блакить його очей. І він знає про це.

Він розкидає посмішки зустрічним жінкам, як гачки для наживи.

Його зустрічає особистий тренер — красуня Алекса, як він її називає.

Саша шаріється кожного разу, коли він так її називає. Саша полюбляє заняття з Робертом, часом вони обмінюються багатозначними поглядами і він навчає її англійської. Роберт знає, що скоро вони випадково зустрінуться в душовій кабінці і це буде ще одна його перемога.

З польових нотаток Роберта Брата:

Іноземцю тут не потрібні жодні агентства знайомств. Різні свахи, що нагадують вуличних мамок і хочуть впарити свій мохнатий товар, викликають тільки сміх. «Весільні трійки» викликають тільки острах — кошлатий та обдертий іноземець, перелякана тубільна потенційна наречена, яка боїться ляпнути щось зайве і тому багатозначно мовчить, свердлячи потенційного нареченого, як їй здається, хтивим і багатообіцяючим поглядом. Третя сторона трикутника — перекладачка, яка намагається «розтопити лід» і розбурхати вогонь майбутньої пристрасті. Але, зазвичай, іноземець западає саме на неї та впевнений у тому, що всі тутешні жінки радо розкриють обійми своїх ніг назустріч його