Читати книгу - "Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т."

161.7. Зарахування сплачених за митним кордоном України сум податку здійснюється за умови подання письмового підтвердження податкового органу іншої держави щодо факту сплати такого податку та за наявності чинного міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування доходів.

161.1. У даному підпункті визначається, що підприємствам забороняється у разі укладення договорів із нерезидентами включати до них податкові застереження.

Застереження в угодах — це спеціально зазначені в договорах умови, згідно з якими регулюються відносини сторін, що домовляються у разі настання непередбаченої раніше, але цілком вірогідної події. Об’єктом застереження можуть бути всі аспекти та умови виконання торговельної угоди або контракту. Під податковим застереженням розуміють умову, згідно з якою кожна сторона зобов’язується за свій рахунок сплатити всі податки та збори щодо цієї угоди на території своєї країни. Дане застереження регулює відносини між експортерами та імпортерами щодо сплати податків.

Враховуючи викладене, сплата на користь нерезидента-кредитора додаткової суми у розмірі, що компенсує нерезиденту суму податкового утримання в Україні, суперечить вимогам чинного законодавства. Підтвердженням цього є п. 87.7 ст. 87 ПКУ, відповідно до якого переуступку податкових зобов’язань третім особам заборонено.

161.2. Коментованою нормою Кодексу визначено порядок віднесення до складу витрат платника податку витрат на оплату вартості товарів (робіт, послуг) при укладенні договорів з нерезидентами, які мають офшорний статус.

Термін «нерезиденти, що мають офшорний статус», висвітлено у п. 161.3 ст. 161 ПКУ.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Зміст договору визначається ст. 628 Цивільного кодексу, відповідно до якої обов’язковими складовими договору є умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. При цьому сторони мають право укласти договір, у якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

При здійсненні купівлі товарів (робіт, послуг) між сторонами укладається господарський договір, умови якого зазначені у ст. 180 Господарського кодексу.

Із вищенаведеної норми випливає, що обмеження в частині включення до складу витрат платника податку витрат на оплату вартості товарів (робіт, послуг) застосовується, якщо:

— нерезидент, з яким укладено договір на оплату товарів (робіт, послуг), розташований в офшорній зоні;

— розрахунки за товари (роботи, послуги) здійснюються через нерезидентів, розташованих в офшорній зоні (як через посередників у розрахунках);

— оплата за товари (роботи, послуги) здійснюється через банківські рахунки нерезидентів, розташованих в офшорній зоні.

При здійсненні розрахунків за товари (роботи, послуги) на користь нерезидентів, які розташовані не в офшорній зоні, але мають рахунки у банківських установах, розташованих в офшорній зоні, через які здійснюється оплата, обмеження щодо включення до витрат платника податку витрат на оплату вартості товарів (робіт, послу) не застосовується.

Витрати платників податку на оплату товарів, придбаних в офшорних зонах, відносять до витрат такого платника податку в сумі 85 %, незалежно від того, яким чином здійснена оплата товару: чи то в грошовій формі, чи то в натуральній (бартерні поставки).

Зазначимо, що правило 85-відсоткового ліміту діє також у випадках, коли підприємство оприбутковує товари, отримані з офшорної зони, незалежно від того, чи був сплачений за них аванс.

Витрати за операціями придбання товарів в офшорних зонах нараховуються з моменту їх виникнення згідно із правилами, встановленими ст. 152 цього розділу, незалежно від дати надходження або сплати коштів, якщо інше не встановлено цим розділом.

Щодо витрат за митними платежами та податками, що сплачує платник податку при ввезенні імпортного товару на територію України, то вони включаються до складу витрат відповідно до пп. 138.10.4 ст. 138 ПКУ Тобто вартість товарів, придбаних у нерезидента з офшорним статусом, включається до складу витрат відповідно до одного пункту Кодексу, а сума митних платежів та податків — відповідно до іншого.

Так, пунктом п. 161.2 ст. 161 ПКУ до складу витрат платника податку включаються витрати, понесені у сумі, що становить 85 відсотків від вартості цих товарів. Тобто від визначеної договором вартості товару треба взяти 85 відсотків, і цю суму вже можна віднести до витрат такого платника податку. Решту 15 відсотків витрат на придбання товарів в офшорній зоні на витрати не відносять.

Положення, визначені у п. 161.2 ст. 161, можуть застосовуватися з календарного кварталу, що настає за кварталом, на який припадає офіційне опублікування переліку офшорних зон, встановленого Кабінетом Міністрів України.

При внесенні змін до цього переліку такі зміни необхідно вносити не пізніше, ніж за 3 місяці до нового звітного (податкового) року та вводити в дію з початку нового звітного (податкового) року.

161.3. Цей пункт пояснює сутність вживаного у ст. 161 терміна «нерезиденти, що мають офшорний статус», під яким слід розуміти нерезидента (див. пп. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 ПКУ), що розташований на території офшорних зон. Офшорною зоною є один із видів вільних економічних зон. їх відносять до сервісних вільно-економічних зон, особливістю яких є створення для підприємців сприятливого валютно-фінансового та фіскального режимів, високого рівня банківської та комерційної секретності, лояльність державного регулювання. Термін «офшорна зона» загалом має на увазі будь-яку країну з низькою або нульовою податковою ставкою на всі або окремі категорії доходів, певний рівень банківської або комерційної секретності, мінімальну або повну відсутність резервних вимог центрального банку або обмежень у конвертованій валюті.

Крім того, більшість офшорних зон має відносно прості вимоги з ліцензування і регулювання фінансових компаній та інших фірм.

Особливістю офшорної юрисдикції є поширення пільгового режиму виключно на нерезиденті компанії, які не здійснюють діяльність на території юрисдикції і, що найважливіше, забезпечення ефективного режиму фінансової секретності.

Зазначені привілеї впливають на рішення підприємців щодо вибору місця реєстрації суб’єкта господарювання на користь офшорних зон.

З юридичної точки зору, класична офшорна компанія — це суб’єкт господарювання, що знаходиться у власності нерезидентів тієї держави, де вона зареєстрована, отримує прибуток