Читати книгу - "Дитина для голови мафії, Anitvela Ki"

— Ти, як скалка в дупі! Ти з дитинства отримувала все найкраще і все через татка-солдафона, — тепер уже мій кулак влетів їй в обличчя. А вона просто засміялася. Істерично, немов у неї вселився демон.

— Якщо я тобі була гидка та ненависна, тоді навіщо продовжувала спілкуватися? — я спробувала придавити її горло коліном, але та ухилилася й повалила мене вже на землю, сідла зверху. А пістолет направила не на мене, а назад, безпомилково вказуючи на двері машини, де в скло відчайдушно билася дочка. Прокинулася...

— Все просто. З тобою було безпечно, були привілеї. Ну, а потім, я хотіла забрати в тебе Метью, — домовивши, вона завдала болючого удару в горло, від чого сильно потемніло в очах. Я не могла дихати й судом почала ковтати повітря. А потім удар, ще удар. Били чимось важким, холодним та металевим. Сильно били по ребрах. Десь, на краю свідомості, знайшла в собі сили перекотиться трохи праворуч. І правильно зробила, бо побачила, як Каміла замахується і, не встигаючи зупинитися, б'є по асфальту. Якби я залишилася там, навряд чи вижила б - сильний удар прийшовся б по голові. Дзвін у вухах. Момент і Міла осідає сітчастим парканом.
 

— Дурепа! — сказав такий знайомий і рідний голос. Мене акуратно та ніжно взяли на руки. Біль був уже не такий сильний, як при ударі трубою, але розносився важким гулом по всьому тілу.

— Чудово, значить, не зламані, — подумала я, і спробувала сильніше притиснутися до чоловічого тіла. Щоправда, вийшло не дуже, сил майже не було. А повіки так і норовили злипнутися.

— Гей, а ну, не заплющу очі, — мене відчутно струснуло, від чого по тілу пронеслася хвиля болю.

— Пробач, але я трястиму тебе, аби тільки залишалась у свідомості.

— Майо... — прокрихтіла я і горло обпекло диким болем.

— Знаю, а ти сиди й мовчи. Тільки ключі дай, він посадив мене у свою машину і, забравши ключі, пішов за Маєю. Я дивилася, як він витягає налякану і заплачену дочку, а потім - темряву.

*****

Я розплющила очі від того, що мене сильно і нервово трусили.

— Кейт, матір твою! — почувся голос Метью. — Прокинься!

Я повернулася до нього і, з подивом зрозуміла, що горло більше не болить, хоч щось на ньому є. Помацала рукою – волого.

— Це теплий рушник. Тіана сказала, що має зняти біль.

— Зняло... — відповіла пошепки й обернулася назад.

Маля сиділа в дитячому кріслі та гралася з лялькою, а коли помітила мій погляд - застигла.

— Мамо... — тихо сказала вона.

— Все добре, моя маленька, — я раптом зрозуміла, який жах бачила моя дочка. І зрозуміла, що не мала права так її лякати.

Але що дивно, вона не плакала, не кричала і не вішалася на шию. Я перевела здивований погляд на Метью.

— Потім... — він зрозумів без слів, а я усвідомила, що цю тему під час дитини підіймати не варто.

Озирнувшись, зрозуміла – ми все ще на тій заправці. Ауді стоїть на тому самому місці, де мене била колишня подруга.

Подруга ... Адже я весь час вважала її найближчою. І тепер ніяк не могла повірити, що вона зрадила мене і її більше немає.

— Мила... — знову пошипіла я, дивлячись на Мета.

— Лукас розбереться, а ми поїдемо, — сказав він і завів мотор.

— Машина... — ледь чутно спитала.

— Лукас з усім розбереться, — відповів Мет. Мда ... він не був балакучий. Злився...

Ну це зрозуміло. Ще вчора ми займалися сексом і кричали про кохання один до одного. А сьогодні я забираю дочку та втікаю.

— Наші речі.

— Кейт, я все забрав, все прибрав, і все улагодив. Розслабся! — і сердився він не на жарт.

*****
За годину їзди він нарешті поставив питання, яке його мучило.

— Навіщо ти так зробила? — видихнув він, дивлячись на дорогу. — Куди ми їдемо? — не відповідаючи на запитання, спитала сама.

— До Ялти.

— Що?! — прошепотіла я. Дочка вже заснула, для неї те, що сталося, теж було сильним стресом.

— Ну, нам треба відсвяткувати медовий місяць, — з усмішкою сказав він.

— Я не збираюся нічого святкувати, і я подаю на розлучення! — Мет пригальмував на узбіччі й поставив машину на ручник, відстебнув ремінь безпеки та навис наді мною.
 

— Кейт, ти збігаєш від мене не вперше. Невже, я так тобі гидкий?

— Так, ти мені гидкий!

— Тоді поясни мені таку річ. Ти ж збрехала про втрату пам'яті. За цей обман ти перепрошувала. Але вчора, коли ми займалися сексом, ти кричала, що любиш мене.

— Це не доказ!

— Добре, тоді наступне. Ти сказала Майї, що теж не хочеш їхати, що хочеш залишитися і що ти теж любиш тата, — на його обличчі читалися суперечливі почуття - радість і злість, туга і... кохання.

— Як ти?.. — прохрипіла я.

— Після твоєї першої втечі, я зрозумів одну річ - якби в будинку були камери, я б знав коли, з яких причин і як ти бігла. Так, що майже відразу поставив їх, — я заплющила очі, лаючи себе за неакуратність і не кмітливість.

— Малятко... — видихнув він, — навіщо ж ти втекла від мене? Що ж я зробив такого, що ти так хочеш піти? Чим я тебе образив?

У серце встромилися гострі бурульки болю, які утворювалися всі ці роки. А його ніжність... така бажана та потрібна, змушувала прикрити очі. Мені хотілося плакати.

— Я тебе не люблю, — на його обличчі виявилася недовіра. І абсолютна невіра у те, що відбувається. Схоже, в моїх очах він бачив готовність повиснути на шиї й не відпускати.

— Кеті...

— Я тоді тобі змінила. І зробила аборт. А все тому, що Я-ТЕ-БЯ-НЕ-ЛЮБ-ЛЮ, — остання пропозиція промовила чітко, по складах.