Читати книгу - "Дівчина друга. Притворись моєю, Єва Скайлер"

Яна                                                                                                

 Мені виділили розкладне крісло і строго наказали відпочивати, спостерігаючи за процесом і насолоджуватися. Насолоджуватися було чим. Коли два накачені чоловіки смажать м'ясо та овочі на грилі, навіть найстійкіша не встоїть. І скільки я б не відводила погляду, він все одно повертався до Шведи та його батька.                                                                           

 — На ось, — мер відкоркував пляшку вина і налив у келих.                                                                                            

 Дивно, куди подівся пафос і зарозумілість, які були при нашій першійь зустрічі. І ось питання, він притворювався тоді чи зараз? Не схоже, щоб зараз.    

 — Дякую, — кивнула, потягнувшись, і забрала келих. Піднесла його до носа та понюхала. Нюхати напої та їжу — дивна звичка з дитинства, але мені подобається визначати «їстівність» за ароматом. Якщо він мені подобається, значить і їжа/напій будуть смачними.   

 — Ти майже справжній сомельє, — усміхнувся мажор, перевертаючи на грилі апетитні шматки соковитої мармурової яловичини. Очевидно, мер про все подбав заздалегідь.                                                                                

 — Заздри мовчки, раб, — усміхнулася і, відсалютувавши келихом, ковтнула вина.                        

 Спіймала глузливий погляд мера і трохи зніяковіла. Просто на мить забула, що ми прикидаємося парою, а Віктор Михайлович дуже серйозна і не остання людина в нашому місті...                                                                         

 Я звикла до солодких алкогольних напоїв, але напівсухе з кислинкою вино несподівано припало до смаку.                                                                                           

 — Втомилася? — поцікавився мер, розкладаючи складний стіл.                                                                           

 — Ну-у… я б збрехала якби сказала, що ні, — усміхнулася у відповідь і випила ще трохи вина. — Мабуть, це була якась перевірка. Сумніваюся, що всім дівчатам під силу подолати такий шлях.                            

 — Я знав, що ти впораєшся, — хитро промовив мажор, викладаючи м'ясо на блюдо, застелене фольгою. — Інакше б одразу відмовився.                                               

 — Ти перша дівчина, яка пішла з нами, — сказав мер цілком серйозно. Розклав стіл та переставив блюдо з м'ясом з грилю на нього. — Зазвичай ми ходимо вдвох.

 — А ваша… дружина? — спитала обережно, дуже боячись здатися нетактовною.                                             

 — Мама зараз працює за кордоном, — сказав Макс, загортаючи м'ясо у фольгу. — Але коли приїжджає, не ходить у походи. Вона… не дуже любить природу. Каже, що "вона кусається".                                                                 

 — Сходжу за овочами та тарілками, — мер обійшов мангал і подався до будинку.                                                 

 — Я допоможу, — хотіла підвестися, але Шведа-молодший посадив мене назад, натиснувши на плече. 

 — Не будь такою, — докірливо похитав головою і взяв чистий келих. — Забула, для чого ми все це затіяли? — налив собі вина і сів у сусіднє крісло.                                

 — Не ми, а ти, — процідила у відповідь. — Я навіть із Денисом зв'язатися через тебе не можу.                       

 Мажор лише флегматично відмахнувся.                        

 — Освіжіть свох стосунки, встигнете скучити одне по одному та інше. Радій.                                                              

 Скривилася у відповідь і махом допила вино.              

 Вечеря на природі чудова. А ще краще, якщо компанія приємна. А вона приємна, як не глянь.                              

 Шведа-молодший згадував якісь кумедні історії зі свого життя, які не стосувалися його численних любовних пригод, мер розказував армійські байки, не торкаючись політики, а я згадувала випадки з дитинства.                                                                                  

 Ми просто спілкувалися і почували себе чудово. Жодного дискомфорту.                                                           

 — О п'ятій ранку встаємо на рибалку, — суворо оголосив мер, закругляючись. — Тому лягайте відпочивати і щоб без дурниць. Зрозуміло?                     

 — Так точно, — глузливо озвався Макс, допиваючи вино. — Ми все приберемо, йди вже.                                  

 — Я ніколи не була на рибалці, — пошепки зізналася, присунувшись до нього, щоб мер не почув.                   

 — Я теж, — засміявся цей гад і підвівся. — Так, гаразд, видихни, — простяг руку і допоміг підвестися. — Від нас нічого особливого не потрібне. Риболовля триватиме всього кілька годин, а потім потихеньку висунемося назад, щоб встигнути дістатися темряви. На крайній випадок, нас забере гелікоптер.                                         

 — Гелікоптер?! — вигукнула здивовано. — А одразу так не можна було?                                                                          

 Шведа, сміючись, похитав головою і почав збирати брудний посуд.                                                                          

 Закінчивши зі збиранням і гасінням вугілля, ми виснажені, але дуже задоволені, піднялися в кімнату. Варто було переступити поріг, як я стягла з ліжка покривало, подушку і кинула їх у мажору.                        

 — Ти спиш на підлозі.                                                             

 Він незрозуміло насупився.                                              

 — Це що за новини?                                                               

 — Або на підлозі, або я йду до гостьової кімнати, — сказала з викликом. — Ти втягнув мене в це, тож тобі й спати ось тут, — самовдоволено вказала на підлогу й обійшла застиглого мажора.