Читати книгу - "Зона покриття"

— Отже, вони знову поводяться як люди.

— Не варто вводити себе в оману, — заперечила Аліса. — Один із тих, кому вони намагалися допомогти, не міг іти самостійно. Після того як він кілька разів упав, чоловіку, який його піднімав, набридло бути бойскаутом, і він просто...

— Убив його, — закінчив замість неї Том. — Але не руками, як той, у саду. Зубами. Перегриз йому горлянку.

— Я бачила, що він збирається зробити, і відвернулася, — сказала Аліса, — але я чула. Він... заверещав.

— Спокійно, — сказав Клай і легенько стиснув її руку. — Не переймайся так.

Тепер вулиця була майже порожньою. З'явилися ще двоє відсталих. Незважаючи на те, що вони більш-менш трималися поруч, сильне шкутильгання руйнувало унісон у ходьбі.

— Куди вони йдуть? — запитав Клай.

— Аліса думає, що в якісь приміщення, — схвильованим голосом озвався Том. — Поки не стемніло. Може, вона має рацію.

— Куди? У які приміщення? Ви бачили, щоб хоч хтось із них зайшов у будинок у цьому кварталі?

— Ні, — відповіли вони хором.

— Вони не всі повернулися, — сказала Аліса. — Сьогодні вранці в напрямку центру по Салем-стрит ішло набагато більше божевільних, ніж повернулося звідти. Тож багато хто лишився у центрі чи на прилеглих вулицях. Може, вони позалазили у громадські будівлі, наприклад у шкільні спорткомплекси...

Шкільні спорткомплекси. Клаю не сподобалося, як це прозвучало.

— Ти бачив фільм «Світанок мерців»? — запитала Аліса.

— Так, — сказав Клай. — Тільки не кажи мені, що тебе пропустили на сеанс!

Вона подивилася на нього як на божевільного. Чи безнадійно старого.

— У однієї з моїх подруг був DVD. Якось ми залишилися в неї ночувати і дивилися цей фільм перед сном. Це було ще у восьмому класі. — У ті часи, коли дерева були великими, а на рівнинах паслися стада буйволів, красномовно промовляв її тон. — У тому кіно всі покійники — ну, не всі, але багато з них, — повставши з мертвих, пішли у супермаркет.

Том Маккурт якусь мить витріщався на неї з-за окулярів, а тоді вибухнув сміхом. Це був не просто сміх, а напади нестримного реготу, такого сильного і тривалого, що Тому довелося прихилитися до стіни, аби не впасти, а Клай подумав, що варто зачинити двері на ґанок. Було невідомо, наскільки добре чують ті істоти, що бредуть зараз вулицею; єдине, що він згадав на цей момент, — божевільний оповідач у новелі Едґара По «Серце-викривач» мав надзвичайно тонкий слух.

— Так і було, — грізно сказала Аліса, взявши руки в боки. Дитяча кросівка ляснула об ногу. — Просто у супермаркет. — Том зареготав ще дужче. Підігнувши коліна, він повільно сповз по стіні на підлогу коридору, аж заходячись від сміху й ляскаючи долонями себе у груди.

— Вони померли... — Він ухопив ротом повітря. — ...і повернулися звідти. .. аби сходити у супермаркет. Боже праведний, а Джеррі Ф-фолвел..[25]— У нього знову стався напад сміху. Сльози чистими струмками стікали по щоках, але він опанував себе і спромігся закінчити фразу:

— А Джеррі Фолвел знає, що на небесах немає пристойного супермаркету?

Клай і собі засміявся. Та й Аліса, яка, на думку Клая, розізлилася через те, що її згадку зустріли не з інтересом чи хоча б поблажливим гумором, а відвертим реготом. Але коли люди починають сміятися, важко стриматися самому. Навіть якщо ти розсерджена через уражене самолюбство.

Коли сміх уже затихав, Клай ні сіло ні впало сказав:

— Якщо рай нагадує південний штат, то я туди не хочу.

Усі троє знову дружно зайшлися реготом.

— Якщо вони збираються у зграї і ночують у спортзалах, церквах і супермаркетах, люди можуть обстрілювати їх із автоматів, знищуючи сотнями, — крізь сміх сказала Аліса.

Першим перестав сміятися Клай. Слідом за ним затих і Том. Він подивився на неї, витираючи з охайних маленьких вусів краплини слини.

Аліса кивнула. Від сміху на її щоках з'явився рум'янець, і на устах ще й досі грала посмішка. Бодай на хвилину вона з гарненької перетворилася на справжню красуню.

— А може, й тисячами, якщо вони всі збираються в одному й тому самому місці.

— Господи, — сказав Том, зняв окуляри і почав протирати їх. — А ти не блазнюєш.

— Це виживання, — буденним тоном сказала Аліса. Подивилася униз на кросівку, прив'язану до зап'ястя, а тоді підвела погляд на чоловіків. І знову кивнула. — Ми мусимо визначити їхній графік. З'ясувати, чи вони справді збираються у зграї і коли. Чи справді збираються на нічліг і куди йдуть. Бо якщо їх можна спрогнозувати...

18

Із Бостона їх вивів Клай, але коли всі троє за добу залишали будинок на Салем-стрит, їхнім беззаперечним лідером була п'ятнадцятирічна Аліса Максвел. І що більше Клай про це думав, то менше дивувався.

Томові Маккурту не бракувало того, що його британські кузени називали «силою духу», але він не був лідером від природи і ніколи 6 не зміг ним стати. У Клая були задатки лідера, але того вечора Аліса, крім інтелекту та бажання вижити, мала над ними іншу перевагу: вона перестраждала, залишила свої втрати позаду і почала жити далі. А Клай із Томом, залишаючи будинок на Салем-стрит, зазнали нових втрат. У Клая почалася глибока депресія, що лякала його самого. Спочатку він думав, що це результат його рішення (яке справді було неминучим) залишити в будинку свого портфеля. Однак із плином нічних годин почав усвідомлювати, що це глибинний страх перед тим, що чекає на нього у Кент-Понді, якщо він до нього дістанеться.

Для Тома все було простіше. Він не хотів залишати Рафа.

— Відчини двері, щоб він міг вийти, — сказала Аліса — нова, жорсткіша Аліса, що з кожною хвилиною ставала дедалі рішучішою. — Майже сто відсотків гарантії, що з ним усе буде гаразд, Томе. Їжу він собі завжди знайде. Мине ще багато часу, перш ніж коти почнуть голодувати або мобілоїди почнуть асоціювати поняття їжі з котячим м'ясом.

— Він здичавіє, — мовив Том, сидячи на дивані у вітальні. Елегантний і безпорадний у плащі з поясом і фетровому капелюсі Рафер зі знудженим виглядом муркотів у нього на колінах.

— Така їхня доля, — втрутився Клай. — Подумай про всіх собак, маленьких і великих, яких чекає така гірка доля — безглуздо здохнути.