Читати книгу - "Будні феодала - 1, Олег Говда"

Отаман найманців вигляд мав поважний, до зайвого словоблуддя не схильний. Міцний козак середнього віку, який бачив за життя багато всякого і тепер точно знає, чого від нього чекати і на що витрачати. Суворий і небагатослівний. І дуже на Тараса Бульбу схожий. Не в американському фільмі, а з обкладинки книги.

— Вітаю, пане. Хлопці кажуть, ти воїнів найняти хочеш?

— Маю таке бажання, — зобразив я легкий уклін. — А чи можливості стане — від тебе, отамане, залежить.

— Розумно. Давай подивимося. Кого найматимеш? Піших, стрільців чи кінноту?

— Хотілося б вершників, якщо в ціні зійдемося, — відповів я без роздумів. Зрозумів уже, що в цій грі, а для мене — у світі, кінний пішому не товариш.

— Найм одного вершника у найпростішому спорядженні обійдеться у триста монет. За ці гроші він отримає в’ючного коня, простого списа, простий лук та одяг новика.

— Не густо… — почухав я потилицю. — Але й ціна відповідна. Гаразд. П'ятьох беру. Якщо усе гаразд буде, то обновки небавом знайдуться.

— Домовилися…

Півтори тисячі монет перейшло до отамана. А до мене під'їхало п'ятеро вершників. Молоді, безусі парубки. Від селянських відрізняються тільки тим, що в сідлі сидять, як влиті, і списи тримають не хто в ліс, хто за дровами, а як на параді — чітко вгору.

— Бажаєш ще щось?

— Гм... Раз така справа. Може, все-таки не покладатися на долю, а екіпірувати бійців краще? — Вирішив я продовжити торги. Бо ж не дарма кажуть, що скупий платить двічі.

— Якщо монети в гаманці брязкають… — статечно кивнув отаман, — можна багато чого. Що хочеш змінити?

— Ну, для початку, пересадити на кращих коней не завадить. На цих багато не навоюєш. Нам не запряжені волами обози супроводжувати.

— Це можна. Якщо пересадити всіх на верхових коней, треба доплатити ще п'ятсот монет. На скакових – ще тисячу. Дати кожному бойового коня, як у тебе, дві з половиною. А за породистих жеребців…

— Думаю, спершу зупинимося на верхових. За бойовими кіньми іншим разом загляну. З тими, хто у битві собі покаже. І живий залишиться.

— Розумно...

Я збіднів ще на півтисячі, а моїм найманцям підвели нових коней.

— Хочеш щось змінити?

— На голови шапки якісь одягнути…

— Козацькі шапки обійдуться тобі в сотню на всіх. Прошитий клобук — півтори. Татарська місюрка — двісті. Кольчужний каптур — триста. Шапка з кольчужним підбоєм — п'ять сотень.

— Думаю, поки вистачить і місюрки.

Полюс «20» до захисту голови — це не «5» і не «10», як у перших двох. Тож, якщо вже платити — то хоч за гідну річ.

— Ще щось?

— Обладунок кращий точно не завадить…

— Жупан — двісті п'ятдесят. Прошитий халат — п'ять сотень. Легка кольчуга — тисяча… Кольчужний панцир…

— Кольчуги достатньо, — я не слухав далі. Плюс «30» до захисту тіла цілком пристойний бонус. Панцир дає «35», але ж і мошна не гумова, і так скоро по дну пальцями скребти почну.

— Як забажаєш, пане. Ще щось?

— Чоботи міцніші знайдуться?

— Чоботи ялові — сотня. Чоботи найманця — дві сотні. Чоботи шляхетські — п'ять сотень. Чоботи рейтара — тисяча. Чоботи рейтара посилені — півтори тисячі.

— Шляхетські…

Із чоботами ще простіше. Кожен тип збільшував захист лише на «2-3» пункти. Порівняно із «5» стартовими. Так що «9» цілком пристойно і відносно недорого.

— Ще є побажання?

— Зброю можна змінити?

— Яке саме?

— Списи кращі знайдуться? Замість цих жердин з обпаленим на багатті вістрям.

— Звичайно. Додай півсотні та замінимо на ясеневі. Зі сталевим наконечником.

— Міняй. І луки на самопали… З луками нині лише татарські пастухи виступають у похід.

— Розумно. З тебе ще тисяча. Зате самопали разом із вогневим запасом отримаєш.

— Домовилися…

Загалом я збіднів майже на п'ять тисяч, зате тепер переді мною красувалася група справжніх воїнів, а не ополченців, які вбігли з хати хто в чомусь.

— Ще чогось забажаєш, пане?

— Півцарства, як мінімум, — хмикнув я, розводячи руками. — Тільки завернути нема в що. Іншим разом заїду. Днями… Ти приготуй.

Отаман жарт оцінив. Розправив вуса і посміхнувся.

— Добре сказано. Успіху... А наостанок, невелика порада, якщо дозволиш?

— Порада від досвідченого воїна дорогого варта, а я трохи потратився…

Посмішка стала ще ширшою.

— Я запам'ятаю. Наступного разу отримаєш усе, що забажаєш на одну двадцяту частку від суми дешевше. А порада безкоштовна… Бачиш он того похмурого пана у волоському одязі? — отаман підборіддям показав, про кого саме говорить. — Поговори з ним, перш ніж поїдеш. Здається мені, ви порозумієтеся.