Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

Щойно двері крамниці відчинилися, з трьох дзвіночків, які кріпилися до перевернутої підкови, луною розійшлася приємна мелодія, яка сповіщала про прихід клієнтів. Корисний артефакт, який, на перший погляд, не викликав цікавості – залізна підкова вкрита декоративним петриківським розписом* до якої на ланцюжку кріпилися три невеличкі дзвіночки. Та мало хто знав, що саме цей артефакт, що висів вгорі над самими дверима не дозволяв непроханим гостям переступити поріг.

 Моріана визирнула із-за прилавка, зустрічаючи гостей широкою посмішкою. Та щойно жінка побачила у дверях доньку, її посмішка зникла. Вона насупила тонку чорні брови, її щоки вкрилися червоними плямами від гніву, а губи скривилися в гримасі невдоволення.

— Сільсія Аберхат! — крикнула гучно жінка, — безсоромне ти дівча, ходи сюди, і ліпше тобі мати серйозне виправдання… — Моріана різко зупинилася, коли побачила двох чоловіків, які увійшли до крамниці не відразу.

Червоні плями поширилися на шию, плечі й навіть декольте, контрастуючи з блідою шкірою Моріани. Її зіниці настільки розширилися від побаченого, що ледь не витісняла кару райдужку. В Моріани було так все життя – варто було їй бодай чарку алкоголю випити чи рознервуватися, як тіло відразу вкривалося червоними плямами.

— Мамо, я все поясню, — Сільсія підняла руки на рівні плечей, долонями до матері, мов цей рух, міг її захистити від гніву матері. — Це капрал Адріан Даерон він керує гільдією Абраксас, а це капрал Роувен Уайт, він керує гільдією Анзу.

Моріана не зводила очей з капрала Уайта, який був надто схожим на свого батька. Навіть не назви Сільсія прізвища, яке Аберхат-старша проклинала, вона відразу зрозуміла, чий Роувен син.

— Королівськими гільдіями, — сухо додав Уайт, якого зовсім не хвилював погляд Моріани.

Слова Уайта лишилися без уваги.

— Вони приїхали до нашого містечка за наказом короля, щоб провести відбір серед чаклунів, які не мають ліцензії. Це моя мама – Моріана Аберхат.

— Приємно познайомитися, — одночасно сказали чоловіки, які  з цікавістю розглядали інтер’єр крамниці.

— І що потрібно двом капралам королівської гільдії в магічній крамниці? — голос Моріани лишався суворим та сухим.

— Вони в пошуку місця для тривалого нічлігу. Точніше їм, і ще спів дюжини чаклунів.

— Магічна крамниця не надає місце для нічлігу, — категорично промовила Моріана.

— Мамо, — Сільсія ніяково всміхнулася. — Я розповіла про гостьовий будинок.

— Там не прибрано. Ним давно, ніхто, не користувалися. Прислуга також відсутня.

— Пані Аберхат, це не є проблемою. Нам головне мати накриття над головою і гарячу воду, — Адріан широко всміхнувся, і його посмішка змусила Моріану змінити свій гнів на милість. — Ми самодостатні і досить вправні.

— Якщо зможете самі себе обходити, будь ласка, — жінка відкрила шухляду, яка була схованою під прилавком, дістала ключі. — Гостьовий будинок у вашому розпорядженні стільки, стільки ви того потребуватимете.

— Дякую за вашу милість, — промовив Адріан.

— Цього має вистачити, — Роувен поклав мішечок із золотими монетами на стіл, натомість взяв ключі.

— Мені не потрібні ваші гроші, капрале Уайт! — категорично заявила Моріан, схрестив руки на грудях. — Буду вдячна, якщо наші шляхи з вами більше не перетнуться. Ви є небажаним клієнтом в моїй крамниці!

Сільсія запанікувала коли свічки в крамниці спалахнули вогнем як і вогнище в каміні.

— Мамо, прошу, припини! — Сільсія підскочила до матері, тендітно беручи її за руку. — Не потрібно, прошу!

Роувен уважно поглянув на камін, потім на запалені свічки, і тільки потім на саму Моріану. Їхні погляди вперше прямо зіткнулися з моменту перебування Уайта в крамниці.

— Пані Аберхат, настійливо вам не рекомендую, демонструвати свою магію, капралу королівської гільдії, — спокій з яким говорив Роувен змусив навіть Адріана сіпнутися, поклавши руку на плече друга. — Зазвичай, це має досить неприємні наслідки.

— Роу…

— Прийми руку, — сухо сказав Роувен, навіть не повертаючись обличчям до Адріана. — Така реакція пояснюється лише особистою неприязню, яка скоріше за все пов’язана з моїм батьком. Я правий, пані Аберхат?

— Так! — огризнулася Моріана.

— Мене зовсім не цікавить, що сталося між вами й моїм батьком. Настійливо прошу, не проектуйте на мене, свою злість, тільки тому, що я син свого батька. Тому зараз обійдемося попередженням. Окрім житла, мене абсолютно не цікавить ваша крамниця із вашими магічними артефактами. Я не звик бути в боргу, тому плачу за нічліг. Не хочете грошей, роздайте тим, кому вони потрібні. На все добре.

Уайт зробив невеличкий поклін, після чого круто розвернувшись, він вийшов з крамниці.

— Хорошого дня, — додав Адріан і також покинув крамницю.

— Мамо, він мене врятував. Щонайменше – двічі, — зітхнувши, промовила Сільсія, дивлячись як обличчя матері  стало повністю червоним як буряк.

Примітки:

Петрикі́вський розпис — українське декоративно-орнаментальне народне малярство.